Розділ 28 — Розділ 28

Чезаре, елегантно погойдуючи ногою, промовив:

— Я не надто хороша людина, щоб отак зі мною зв'язуватися. Кажу це принаймні через залишки совісті.

— У мене ситуація така сама. У вас що, друзів немає? — запитала я.

— Немає.

О боже, яка приємна новина! Я відчула неймовірну спорідненість, тому мої очі заблищали, і я вигукнула із захватом:

— Ой, то ми з вами однакові! У вас теж на душі похмуро, ви нікому не вірите і маєте певний комплекс жертви, так?

— .......

Він був ідеальним партнером для стосунків... тобто для угоди, за всіма параметрами. Проте надто вдоволений вираз обличчя Чезаре трохи мене насторожував. Хоча пропозицію зробила я, виникало дивне відчуття, ніби я потрапила в пастку. А коли на душі стає тривожно, треба вимагати чогось іще — таке золоте правило.

— А, і ще одне.

Промовивши це, я відкрила гаманець із золотими монетами, що лежав поруч. Витягнувши одну монету і сховавши її в кишеню, я простягнула решту Чезаре.

— Облаштуйте мені тут мою лабораторію за ці гроші.

— Лабораторію?

— Спочатку я хотіла зробити її в маєтку Прелай, але дідусь наказав мені більше не показувати, як я займаюся дослідженнями.

Насправді дідусь сказав не зовсім так. Проте для мене заборона на каву була рівносильна забороні на дослідження. Адже я вже звикла зосереджуватися в жахливому стані, вливаючи в себе каву та стимулятори.

Звісно, якби я змінила харчові звички, то змогла б прожити довше і здоровіше. Але я збиралася й надалі старанно заливати шлунок кавою та стимуляторами й просто померти на кілька років раніше.

— Я хочу обладнати тут усе як слід і спокійно проводити дослідження. Ви не проти?

— Вам не потрібно платити, я сам про все...

Я відхилила люб’язність Чезаре і ввічливо подякувала.

— Дякую, але хоч ви й багатій, я не можу довіряти вашому фінансовому стану. Ті, хто вештається Клубними домами, швидко банкрутують. Тому я зроблю це за власні кошти.

— …Ви настільки мені не довіряєте?

— Маркізе.

Я ледь усміхнулася і дала йому дружню пораду:

— Звичайні чесні люди не довіряють тим, хто веде таке пропаще життя в Клубних домах. Як ви бачили, я була там лише через розслідування під прикриттям. Майте це на увазі.

— .......

Чезаре на мить зробив ображений вигляд, але потім тихо зітхнув і кивнув.

— Що ж, я виділю вам одну кімнату. Напишіть список необхідного, і я негайно все придбаю.

— Дуже добре. Можна буде відкрито сказати, що ми ходили на побачення.

Я заплескала в долоні із задоволеним обличчям. Чезаре, який мовчки спостерігав за мною, раптом запитав:

— До речі, вам не цікаво, який саме магічний інструмент я хочу отримати?

— Ой, точно. — я одразу ж чемно склала руки, якими щойно плескала, і запитала: — Який магічний інструмент ви хочете?

Відповідь була швидкою. І дуже несподіваною.

— Магічний інструмент, що може змінювати колір очей.

— Га?

Моє тіло миттєво заціпеніло. Хоча я намагалася не подавати виду, серце пішло в п’яти.

— К-колір очей?

Це був найперший магічний інструмент, який я коли-небудь розробляла, і той, що я збиралася назавжди приховати від світу. Я поспішно зробила ковток кави, ледь опанувала себе і промовила:

— Гм, ви повинні дещо знати. Магічні інструменти лише використовують ману як джерело енергії, вони не творять великих чудес.

— Знаю.

— Щодо згаданого вами інструменту... ну, не знаю. Навіть якщо його втілити, це, ймовірно, супроводжуватиметься неймовірним болем... Гм, це здається дуже складним і заплутаним... Навіщо він вам потрібен?

— Панно Кіано. — Чезаре спокійно всміхнувся і сказав: — Коли я замовляю дослідження магічних інструментів в Академії, мене ніхто не питає про причини.

— .......

І то правда. Зрештою, це просто означало: «Тобі не обов'язково знати, просто причини дослідження».

— Як ви знаєте, волосся можна пофарбувати. На ринку навіть є стійкі фарби. Але оскільки з очима все набагато складніше, я й кажу про це. Я подумав, що якщо ви, панно, візьметеся за дослідження, то зможете його створити.

— А-але все ж таки, варто подумати про вплив на суспільство.

Звісно, якби це був будь-який інший інструмент, я б так і зробила, але через дивне неприємне передчуття я почала плутано виправдовуватися.

— Те, що людина може змінити свою вроджену зовнішність... Це в будь-якому разі порушує питання взаємної довіри між кровними родичами...

— Панно Кіано. — він промовив це повільно, низьким голосом: — Мене покинули люди, яким я довіряв і на яких покладався найбільше. Це був такий шок, що я став зовсім іншою людиною, зовсім не схожою на того наївного хлопця з минулого.

Його вираз обличчя здавався водночас похмурим і жорстоким.

— Мій світ, що колись був світлим і затишним... — його очі стали нескінченно глибокими. — Став дуже, дуже темним.

Очі, які з першого погляду здавалися сповненими холодної злості. Цими проникливими очима він додав пошепки:

— Відтоді я нікому не можу вірити.

— .......

— Навіть тим, з ким маю найближчий кровний зв'язок.

— .......

— Таких людей, певно, чимало. Кровний зв’язок не означає, що ми мусимо беззастережно довіряти одне одному. Тож не турбуйтеся про соціальний хаос.

Кровний зв'язок... Родичі, яким не можна довіряти... Я на мить спохмурніла і замовкла. Адже я теж людина, чия матір завдала болю всім навколо.

— Тоді... — я ковтнула суху слину і подивилася на нього. А потім швидко змінила тему: — Виходить, маркізе, ви і мені не довіряєте.

На мої слова Чезаре злегка завагався. А потім сухо відповів:

— Так. Не довіряю.

— Гм.

— Збрехати, що довіряю, легко, але я не хочу вас обманювати. Сподіваюся, ви не будете ображатися. Як я вже казав, тепер я не довіряю ні родині, ні друзям, ні навіть... — Чезаре ще раз промовив, ніби смакуючи кожне слово: — Навіть першому коханню.

Його тон був таким, ніби він говорив це самому собі. Коли я пильно подивилася на нього, він усміхнувся з ідеальною точністю, наче виміряною лінійкою.

— Однак ми зможемо бути партнерами, які просто й доречно використовують одне одного. Адже у ваші здібності, панно, я вірю. Про них свідчать цифри у ваших наукових статтях.

Від цих слів мій настрій миттєво покращився.

— Це правда. Ці показники можливі лише за умови поєднання праці, пристрасті і таланту.

На мою відповідь Чезаре загадково всміхнувся і сказав:

— Ну, а щодо соціального впливу... Хіба що зникне культура визначення походження за кольором очей. Як на мене, це цілком непогано.

Я не змогла нічого заперечити на слова Чезаре. Це було неминуче, бо саме так я думала в дитинстві.

Так я стерла зі своєї пам'яті обличчя матері, що витало перед очима. У такі моменти треба було не зациклюватися на минулому, а думати об’єктивно. Насправді це була вигідна для мене угода. Адже мене попросили дослідити магічний інструмент, який я вже вміла створювати. Мені не потрібно було докладати зусиль для досліджень. Можна було просто робити вигляд, тож, чесно кажучи, це не було тягарем. Просто потягну час, а потім скажу, що розробила його. Тому я зробила глибокий вдих і сказала:

— Гаразд.

Наші очі знову зустрілися.

— Я спробую це дослідити. Але в мене є умова.

— Яка умова?

— Щодо офіційного оголошення про розробку магічного інструменту, тобто публікації статті... Я про це ще подумаю. З часом.

Мене непокоїла доля того хлопчика, якого я вважала кронпринцом. Раптом, якщо я оголошу про цей винахід, у нього виникнуть проблеми? Тож я просто вигравала час. А час можна було тягнути вічно.

— Добре. Ми обговоримо це пізніше разом.

Не знаючи моїх справжніх намірів, Чезаре широко всміхнувся.

— Тоді сподіваюся на плідну співпрацю, панно Кіано. І повторю ще раз... — він нахилився до мене і додав: — Що б не сталося, ви не можете відмовитися. Домовилися?

Його голос був солодким, наче він спокушав мене разом накоїти якогось лиха.

— Звісно. — швидко відповіла я. — Ви ж знаєте, що наступного тижня відбудеться імператорський бенкет на честь дня народження принца Гітона? Тоді я можу пустити чутки, що маркіз — мій коханець?

Джуліус казав, що Чезаре рідко з’являється на світських заходах. Тому я бовкнула це, думаючи, що він точно не прийде на наступний бенкет. Просто скажу там: «У мене є коханець!», та й по всьому.

— Ні, думаю, у цьому немає потреби.

Однак слова Чезаре були дуже несподіваними.

— Я теж планую бути на цьому бенкеті, тож ми зможемо просто показатися на людях разом.

— Е-е, ви збираєтеся прийти?

— Так. Це було заплановано заздалегідь. — він тихо засміявся. — Хоча я й не уявляв, що в мене з'явиться супутниця.

Виходить, він і без мене збирався на імператорський бенкет.

«Я думала, він нікуди не ходить, а лише вештається темними місцями на кшталт Клубних домів...»

Взагалі-то, це його перший офіційний вихід у світ, і через мене його імідж може бути повністю зіпсований. Звісно, це були проблеми Чезаре, тому мені не було занадто шкода.

— Що ж, тоді так і зробимо.

Я відповіла дещо невпевнено. Здається, ми обговорили майже все. Я вже збиралася встати, коли Чезаре повільно простягнув руку.

— І це...

Він розв'язав хустинку Авіана, що була обмотана навколо мого зап'ястя. Хустинка, яку він зняв, повільно, плавно впала вниз. Я здивовано подивилася на нього, а він грайливо всміхнувся і промовив:

— Не можна ж відпускати свою кохану з хустинкою іншого чоловіка.

Після цього він дістав зі своєї кишені іншу хустинку і міцно зав’язав її на тому самому місці — на моєму правому зап’ясті.