Розділ 31 — Розділ 31

Шість років тому кронпринц разом зі своїми п’ятьма найближчими соратниками вирушив на полювання та пікнік у гори Едфа. Саме там він так безглуздо впав зі скелі й зник безвісти, не повернувшись і донині.

І людиною, яка отримала найбільшу вигоду від цього зникнення, став не хто інший, як принц Гітон. Чи не могла та трагедія бути підлаштована наближеними кронпринца, за спинами яких стояв принц Гітон?

Проте жодних доказів не було. Та й самого принца Гітона в той момент на місці подій не було.

— Хай там як, Орка зараз наче з глузду з’їхав і лише твердить, що Його Високість кронпринц повернувся... — промовив Джуліус із похмурим поглядом. — Кажуть, принц Гітон уперше за довгий час покликав Орку до себе. Мовляв, він докладе всіх зусиль, щоб знайти бодай якусь зачіпку.

Я нічого не відповіла. У будь-якому разі, події вже добряче відхилилися від «оригіналу». І якщо це майбутнє, пов’язане з кронпринцом, змінила саме я....

«Ти живий? Напиши на номер 3125».

Зрештою, це все, що було в тому листі.

«Ні, невже він так повідомляє мені про те, що живий-здоровий? Це якось занадто агресивно. Міг би просто надіслати бодай якусь відповідь...».

Я спробувала відновити події в пам’яті.

— ...Як же так сталося?

— Мене зрадили. Це все.

— Як же так....

— Я вижив, тож тепер маю помститися. Не хвилюйся так сильно.

Навіть я на його місці точно не стала б убивати Орку. Навпаки, я б довелa його до такого божевілля, щоб змусити всіх інших тремтіти від жаху.

Звістка про те, що кронпринц повернувся через шість років, для причетних до того злочину мала пролунати як грім серед ясного неба саме тоді, коли вони вже почали спокійно спати ночами.

«Прискорити цю помсту і було моїм початковим планом, але подумати тільки — одне-єдине привітання так стрімко все змінило».

Зрештою, навіть в «оригіналі» не пояснювалося, чому кронпринц не заявив про себе відкрито, а почав цю жорстоку помсту таємно.

«Коли Піякі принесе відповідь, можливо, з’явиться більше підстав для роздумів».

Я вирішила поки не розповідати про це родині. Усе, що стосувалося імператорської родини, було небезпечним. Як і застерігав тоді той юнак — «у жодному разі не вплутуйся в мої справи», — про такі речі краще мовчати, доки все не з’ясується остаточно.

Поки я занурилася в думки, Джуліус промовив:

— Ну, нас це все одно не стосується.

«Ще й як стосується...» — подумала я.

Джуліус відсьорбнув чаю і продовжував уїдливо:

— Принаймні тепер принцу Гітону буде не до Прелай. Невже ти думаєш, що в нинішній ситуації його обходитиме твоє одруження з Родріго?

— О, — я кліпнула очима й додала: — А цю проблему я вже й так вирішила.

— Як саме?...

— У мене з’явився коханий. Тож можна просто сказати, що шлюб за розрахунком став неможливим.

— Пфу-у!.

— Кха-кха-кха!.

Дідусь і Джуліус одночасно пирхнули чаєм, який щойно пили. І в один голос вигукнули:

— Що?! Коханий?! Хто він?! Що це за клятий покидьок?!...

— Невже це Авіан Лісініс?

Коли з вуст Джуліуса злетіло ім’я Авіана, я була справді приголомшена.

— Чому ти раптом згадав цього чоловіка?

— Кажуть, той тип залицявся до тебе в Клубному домі. Серйозно, він що, сліпий?

Ні, навіть якщо ми родичі й звикли ігнорувати одне одного, це вже було занадто. Я вже збиралася висловити офіційний протест, коли Джуліус похмуро додав:

— Що ж, якщо його очі ні на що не здатні, то я їх зараз же видеру.

Після цих слів дідусь теж гупнув по столу:

— Невже цей зразковий хлопчисько, про чиє благородство ходять легенди, насмілився чіплятися до нашої нестерпної Кіани?! Хай йому грець!...

Щось у його словах звучало дивно... проте я швидко замахала руками й відповіла:

— Він не чіплявся, а просто висловив вдячність, дідусю. Я ж допомогла впіймати злочинця. До того ж Авіан — капітан гвардії. Він із тих людей, які не можуть одружитися.

— Посаду капітана можна й покинути, — Джуліус усміхнувся й знизав плечима. — Тепер, коли він упіймав злочинця, за яким полював, чи є йому сенс і далі залишатися в гвардії?

— ...Справді?

Отакої, а в його словах був сенс.

— Що ж, — очі Джуліуса звузилися. — Авіан Лісініс... принаймні його не порівняти з тим нікчемним Родріго. Він надто прямолінійний і доволі наївний. Проте....

— Рід герцога Лісініс від самого початку неможливо порівнювати з родом Пербус. До того ж їхній другий син із дитинства був занадто добрим. Проте... — неохоче пробурмотів дідусь.

Я почухала підборіддя й сказала:

— Ну, він і справді таким здався. Настільки щирий та добродушний, що від нього аж тхне нікчемністю. Він мені чимось Мелісу нагадав, тож зовсім не в моєму смаку.

І що б там не казали дідусь та Джуліус, Авіан Лісініс мене зовсім не цікавив. Я зітхнула й оголосила:

— Хай там як, мій коханий зовсім не Авіан. Насправді це маркіз Чезаре Левін.

— ...А-а.

Джуліус байдуже відгукнувся й відкинувся на спинку дивана. Його обличчя виражало повну відсутність інтересу. Поки дідусь спантеличено перепитував: «Маркіз Чезаре Левін?», Джуліус промовив із полегшенням:

— Непогано. Отже, це просто для відводу очей. Тож ось чому ти вчора шукала маркіза Левіна і навіть поїхала до нього додому?

— ...Га? Чому ти зробив такий висновок?

— Невже ти стала б серйозно зустрічатися з таким гульвісою, який не вилазить із Клубного дому?

Мені нічого було заперечити. Дідусь, зрадівши, поставив чашку на стіл.

— А, то він гульвіса? Хоча Кіана й дивакувата, вона не настільки дурна, щоб серйозно зустрічатися з таким чоловіком. То це лише прикриття?

Зрештою я кивнула й відповіла:

— Так. Ми розійдемося, коли настане слушний момент. Якщо чесно, це справді лише фіктивні стосунки.

Джуліус знизав плечима:

— Що ж. Це чудовий вибір, щоб на певний час ввести людей в оману. Якщо ви двоє не зробите якоїсь дурниці й справді не закохаєтеся одне в одного, то кандидата ти підібрала вдало.

— Невже вибір Чезаре заслуговує навіть на твою похвалу, брате?

— По-перше, він простолюдин за походженням, тож коли ти захочеш припинити все це, він не зможе переслідувати тебе чи вимагати чогось більшого.

Джуліус почав загинати пальці, пояснюючи:

— По-друге, навіть якщо він спробує це зробити, він лише маркіз з окраїни, тож дідусеві буде легко придушити його своєю владою.

— Охо.

— По-третє, у нього немає непотрібних зв’язків із імператорським двором, тож він не зможе поводитися так брудно, як Родріго.

Зрештою, його оцінка зводилася до того, що хоч він і високопоставлений аристократ із титулом маркіза, за ним нікого немає, тож його можна використовувати як заманеться.

Оце так, виявляється, я ще розумніша, ніж думала! Дідусь теж подивився на мене з виразом обличчя «А-а, так ось воно що...» і задоволено всміхнувся.

Щиро кажучи, я про це так глибоко не замислювалася, але після слів Джуліуса все виглядало цілком логічно.

Джуліус примружився й запитав:

— Але давай уточнимо одну деталь. Ти ж сказала йому, що це лише контракт і що ти ніколи його не покохаєш?

— Я такого не казала.

Я, яка збиралася за нагоди обережно перетворити ці стосунки на справжні, точно не могла бовкнути такого.

— А про те, що ти негайно відступиш, якщо в нього з’явиться інша кохана жінка, чи про те, що ви чисто розійдетеся рівно за рік?

— Звісно, не казала. У моєму житті немає місця слову «чисто». Я не відпущу його, доки він не перестане бути мені потрібним.

— Чудово.

Джуліус задоволено всміхнувся. Здавалося, він подумки порівнював мою ситуацію з любовними романами, які читав.

— У такому разі, справжнє кохання вам точно не загрожує. Може, мені замовити статтю в «Лорелай»?

— Просто коротко згадай про це. Не треба гучних заголовків.

Я замислено відповіла:

— Як ти й сказав, через раптову появу кронпринца принцу Гітону буде не до нас із Родріго.

Ой. Зачекайте. Якщо подумати, то вчора мені, мабуть, і не варто було так поспішати до Чезаре з пропозицією вдавати закоханих. Якби я знала, що поява кронпринца спричинить такий галас....

«Я ж гадала, що тиск почнеться вже сьогодні...».

Проте, судячи з усього, Гітону зараз було зовсім не до мене. Справа з моїм шлюбом та Родріго явно мала зайти в глухий кут.

Але що вже вдієш... Принаймні я виторгувала секретну лабораторію, тож це не була програшна угода.

Тим паче, здавалося, дідусь і Джуліус налаштовані рішуче — вони збиралися назавжди прибрати з маєтку каву, енергетики та ліки для шлунку.

Та й ми з Чезаре вже пообіцяли одне одному не відступати.

Я безтурботно потягнулася й мовила:

— У будь-якому разі, скоро відбудеться імператорський бенкет, тож нагод оголосити про це всім буде достатньо.

Саме в цей момент пролунав раптовий стукіт, і в двері з тривожним обличчям забіг дворецький.

— Ваша світлосте!

Вперше від мого повернення до столиці я бачила дворецького таким схвильованим. Дідусь теж здивовано насупився, дивлячись на нього.

— Термінове повідомлення!

Дворецький продовжив:

— Його Величність Імператор прийшов до тями й зараз прямує сюди, до маєтку Прелай!