Розділ 32 — Розділ 32

Через раптовий візит Імператора я спершу повернулася до своєї кімнати. Покоївка-шпигунка, вертячись довкола, запитала:

— Як ви гадаєте, про що Його Величність хоче попросити?

— Хто знає...

Протягом багатьох поколінь імператори навідувалися до маєтку Прелай, коли мали особисті та важливі прохання.

Це було пов'язано з тим, що рід Прелай міг керувати призовними звірами та використовувати надприродні сили. Тому, коли в Імператора виникали труднощі, він звертався до нас особисто. Рід герцога Прелай завжди був найвідомішим та найвідданішим слугою імператорської родини.

— Ні, ну яку ж таку складну справу він міг доручити...

Зазвичай, коли Імператор звертався з подібним проханням, голова роду Прелай скликав усіх членів сім'ї, щоб обрати відповідного призовного звіра. Це означало, що настав час для сімейної ради, де головною темою були наші здібності.

Дідусь, готуючись до прийому Імператора, тихо сказав мені:

— Кіано, ти обов'язково маєш прийти.

Якби я була колишньою собою, то навіть за наказом дідуся знайшла б привід і відмовилася, посилаючись на погане самопочуття. Тому я розуміла, чому дідусь так наполягав.

Я спокійно сіла перед туалетним столиком і почала обирати прикраси для волосся.

«Я здогадуюся, навіщо він прийшов...»

В «оригіналі» Імператор також відвідує маєток Прелай. Я знала, що це станеться незабаром, але не очікувала, що він з'явиться так швидко.

За допомогою покоївки-шпигунки я перевдяглася в офіційну сукню. Швидко причепурившись, я в супроводі дворецького попрямувала до вітальні. Настав час для несподіваної аудієнції з Імператором.

***

«О боже. Виглядає як поважна людина, але ж треба так...»

Щойно я побачила Імператора у вітальні, як подумки важко зітхнула.

Імператор був досить вродливим чоловіком середнього віку зі сріблястим волоссям та блакитними очима, проте на його обличчі чітко відбивалася хвороба. Він був значно молодшим за мого дідуся, але його рука, що стискала ціпок, помітно тремтіла.

— Вітаю Його Величність Імператора. Я — Кіана Елі Прелай.

— Давно не бачилися, панно. Чув, ви кілька днів тому повернулися з Академії.

Імператор привітно посміхнувся і відповів черговою фразою.

Зазвичай, коли Імператор прибував до маєтку Прелай, мали бути присутні всі прямі спадкоємці роду. Тому навіть Джуліус був змушений залишитися, хоча за його невдоволеним обличчям було видно, як йому це не подобається.

Навіть такий бунтар, як Джуліус, мусив схилятися перед владою Його Величності.

— Оскільки Алекса зараз немає... це всі прямі спадкоємці, що присутні вдома, — шанобливо промовив дідусь. — Якщо ви маєте до нас якесь прохання, ми готові виконати будь-що згідно з Прадавнім Пактом.

У цих шанобливих словах відчувалася вага клятви, що тривала століттями. Клятви вірності, яку перша голова роду Еліка Прелай дала першому імператору Едмонду Тейлізу.

— Як і завжди, рід Прелай зробить усе можливе, щоб виконати прохання Вашої Величності.

Хоча всі члени роду Прелай могли керувати призовними звірами, навіть члени імператорської родини не знали про особливості здібностей кожного з них. Тому, коли Імператор звертався з проханням, родина Прелай проводила обговорення, щоб залучити звіра з найбільш відповідною силою для розв'язання проблеми. Саме тому голова роду та його прямі спадкоємці жили в столиці, а не у своїх володіннях.

Зазвичай здібностей призовних звірів прямої лінії було достатньо. Але якщо вони не могли впоратися, зверталися до бічних гілок роду. Серед представників бічних ліній Прелай теж зрідка траплялися ті, хто міг закликати звірів, як-от Меліса. Наприклад, десять років тому з північних околиць до столиці прибув пан Джуліус*.

*це не наш Джуліус, схоже, в мене трапилась невелика плутанина з іменами, тому лишаю уточнення

— Як ви знаєте, я вже старий і чимало зробив для династії Тейліз.

— Кхм-кхм, герцогу... ви стали такими багатослівними відтоді як я вас востаннє бачив, — пробурмотів Імператор.

— Тепер я вирішив відкрито висловлювати все, що маю на душі. Це приносить неабияке полегшення.

Імператор ледь чутно прошепотів щось про «зухвалість», а тоді, прокашлявшись, почав розмову. Його блакитні очі злегка здригнулися.

— Річ у тім, що... Насправді я зараз не можу вільно пересуватися. Мені доводиться просити імперського лікаря вводити мені знеболювальні та стимулятори, щоб я міг триматися на ногах.

«А, так ось як він зміг прийти, хоча казали, що він прикутий до ліжка. Завдяки лікам», — здогадалася я. Імператор, випрямившись, продовжував:

— Ціною того, що я сьогодні можу рухатися, стануть наступні два місяці ще сильнішого болю, протягом яких я, як кажуть, навряд чи прийду до тями.

Джуліус крадькома зиркнув на мене. Його погляд запитував: яке ж таке неймовірне прохання змусило Імператора приймати такі жахливі ліки та особисто їхати до нашого маєтку?

Навіть дідусь напружився, коли Імператор повільно заговорив:

— Герцогу, ви, напевно, чули, що Орка минулої ночі здійняв галас, стверджуючи, ніби бачив Еда.

Ед. Почувши це ім'я, і я, і дідусь мимоволі здригнулися. Ед — це було ласкаве прізвисько кронпринца Едмонда, якого Імператор безмежно любив. Це ім'я він отримав на честь першого імператора.

— За словами Гітона, Орка був п'яний і йому просто щось привиділося, проте...

Очі Імператора були сповнені глибокого суму.

— Але, Ваша Величносте, — тихо зітхнувши, озвався дідусь. — Як ми вже неодноразово казали, навіть рід Прелай не має сили, здатної знайти зниклого кронпринца...

— Ні, я прийшов не для того, щоб вимагати неможливого. У мене є лише одне маленьке бажання, — сумно мовив Імператор. — Оскільки залишається надія, що кронпринц живий, я хочу особисто принести молитву до Дерева Тейліз.

«Я так і знала...»

В «оригіналі» Імператор звертається до дідуся з таким самим проханням. Тільки через те, що кронпринц почав діяти швидше, ніж очікувалося, цей момент настав значно раніше.

— Як батько, що любить свою дитину.

Дерево Тейліз.

Колись дуже давно на місці поховання першого імператора Едмонда Тейліза виросло велетенське дерево. Його назвали Деревом Тейліз. Проте це була не зовсім звичайна рослина. Найбільше це дерево любило не воду чи сонце, а коштовне каміння. Але оскільки зовні воно нагадувало дерево, назва лишилася.

Коли в імперії траплялися негаразди, наступні імператори приходили до Дерева Тейліз просити захисту для своїх нащадків. Звісно ж, приносячи в дар найулюбленіші коштовності дерева.

Якщо піднести камінь до стовбура, дерево починало сяяти й поглинало його. Чим більше йому подобався дар, тим сильніше воно похитувало гілками від радості. Протягом віків імператори вивели кілька правил щодо підношень:

Воно любить великі та важкі камені . Особливо йому до вподоби елісти. Як відомо, перший імператор був людиною вельми матеріальною. У цьому дерево було неймовірно схожим на нього.

Дар має бути піднесений якомога вище. Перший імператор терпіти не міг схиляти голову перед кимось.

Крім того, існували й суворі заборони.

Жодна звірина не може наближатися до Дерева Тейліз. Перший імператор не терпів жодних живих істот, окрім людей.

Дерево вважалося настільки священним, що до нього ніколи не наближалися ні комахи, ні птахи, ні тварини.

Імператор зітхнув:

— Я хочу піднести свій найбільший і найважчий еліст на найвищу точку дерева.

Елісти — надзвичайно красиві камені, але вони настільки важкі, що їх не використовують як прикраси. Найбільший еліст Імператора мав бути просто неймовірної ваги.

— О...

— Чи є якийсь спосіб це зробити?

Дідусь замислився, виглядаючи вельми стурбованим. Призовні звіри — це теж тварини, тож вони не наблизяться до Дерева Тейліз. І навіть їхні особливі здібності тут не допоможуть. Ні очищення, ні перетворення на людину не мали сенсу.

Те саме стосувалося й Піякі. Він не зміг би підняти такий важкий камінь, як еліст. До того ж він ще навіть не повернувся.

«Звісно, майже ніхто не знає, що Піякі став моїм призовним звіром...»

Разом із Піякі я з'являлася лише в Клубному домі та маєтку Чезаре. Тож Імператор, мабуть, досі вважає, що я не маю здібностей до призову, як і було раніше.

— Ви кажете, що обмежені в часі лише сьогоднішнім днем? — перепитав дідусь.

Він виглядав розгубленим, адже не міг згадати жодного призовного звіра серед бічних гілок роду, який би підійшов, та й скликати їх зараз було неможливо.

— Ви маєте на увазі... піднести дар значно вище, ніж може дістати людина власноруч?

— Саме так.

Запала тиша. Імператор дивився на дідуся з надією в очах. Але дідусь не міг пообіцяти те, що було неможливим. В «оригіналі» це прохання так і залишилося невиконаним.

«Ех».

Згідно з сюжетом, стан Імператора скоро погіршиться, і він майже втратить свідомість. Через це він не зможе втрутитися, коли Гітон звинуватить рід Прелай у державній зраді. На той момент Імператриця вже буде позбавлена титулу, а Імператор стане живою тінню.

Я вагалася, чи варто мені допомагати людині, яка в майбутньому нічим не зможе зарадити. Джуліус теж байдуже постукував пальцями по нозі. Проте Джуліус виглядав надто безтурботним, тоді як дідусь здавався вкрай виснаженим.

«Він досі не може залишити посаду голови роду через таких безвідповідальних онуків...»

Зрештою, я зробила глибокий вдих і порушила тишу:

— Ваша Величносте.

Я спокійно запитала:

— Чи не можна використати стрілу, щоб доправити камінь на вершину?

Імператор здивовано поглянув на мене, але лагідно відповів:

— Ми думали про це, але жодна стріла не витримає ваги еліста.

— А яка саме вага цього каменя?

— 44 пелотри*.

*гугл каже, що це вигадана одиниця виміру, тому приймаємо конвертацію 1:1 до кг

Хоча моє запитання було дещо зухвалим, Імператор відповів щиро.

Ого... 44 пелотри. Це справді не та вага, з якою впорається звичайна стріла.

— Тоді, Ваша Величносте, — впевнено промовила я. — Здається, я можу вирішити цю проблему.