Розділ 33 — Розділ 33

Обличчя Імператора, який до цього дивився на мене з доброзичливим виразом, ледь помітно напружилося. Він промовив із легким ваганням:

— Я вдячний тобі за турботу, панно. Але ж ти... гм, тобто...

Імператор намагався підібрати слова, а тоді, тихо зітхнувши, додав:

— Наскільки мені відомо, ти ще не володієш особливими здібностями роду Прелай.

Імператор теж не знав, що Піякі тепер мій. Зрештою, навіть якби він знав, це мало що змінило б. Адже саме Меліса була тією, хто першою прикликала Піякі. Дідусь та Джуліус теж не поспішали вигукувати: «Взагалі-то в Кіани є призовний звір!».

Те, що Піякі був призовним звіром Меліси, знали всі в столиці. І якби я зараз заявила, що він тепер мій, це навряд чи пішло б на користь моїй репутації. Мало хто визнав би це повноцінним призовом.

Я ввічливо відповіла:

— Дякую за вашу делікатність, Ваша Величносте.

Це було щиро.

— Делікатність?..

Імператор виглядав спантеличеним, але я незворошуно продовжила:

— По-перше, попри те, що Ваша Величність вважаєте, ніби я не відповідаю образу «справжньої представниці роду Прелай», ви не вигнали мене зі словами: «Такій нікчемі, як ти, тут не місце».

Від моєї відповіді обличчя Імператора злегка почервоніло.

— Ви також з повагою відповіли на недоречне запитання «нерозважливої панни, яка посідає місце роду Прелай, хоч і не має від неї жодної користі, та підслуховує ваші таємниці».

— Кхм, кхм! — кашлянув він.

— І зрештою, замість того, щоб сказати: «Я ж бачу, що ти не вмієш викликати духів, тож не пнися», ви делікатно зауважили, що я «ще не володію здібностями».

Я знову низько вклонилася на знак глибокої вдячності, а потім поглянула прямо в блакитні очі Імператора.

— Саме тому я відчула вашу турботу та душевну теплоту, Ваша Величносте.

Джуліус та дідусь перезирнулися. Їхні погляди красномовно говорили: «Нам навіть втручатися не треба, вона сама чудово дає йому прочухана... Але зачекайте, вона наче й не свариться з ним, то чому ж таке враження, ніби вона його б'є словами?»

— Кхм, панно Кіано? Я, гм...

Поки Імператор, не знаючи, що відповісти на мою надмірну ввічливість, продовжував ніяково покашлювати, у розмову з усмішкою втрутився дідусь.

— Тож, Кіано. Яке твоє рішення?

— Герцогу? — недовірливо перепитав Імператор, але дідусь, не приховуючи задоволення, мовив:

— Ваша Величносте, гадаю, ви можете довіритися цій дитині.

— ...Чи я правильно зрозумів, що герцог щойно похвалив свою онуку?

Імператор важко зітхнув і знову подивився на мене. Його погляд уже змінився. Ось наскільки велику вагу мав «схвальний тон» мого дідуся.

— Панно, що тобі потрібно? Я накажу підготувати все негайно. Чи багато часу це займе?

— Все необхідне я можу швидко придбати в крамниці дорогою, — спокійно відповіла я. — Тому ми можемо відразу вирушати до дерева Тейліз. О, і я б хотіла, щоб нас супроводжував один вправний лучник із вашої гвардії. Це все.

Імператор виглядав дещо розгубленим. Проте, зиркнувши на обличчя дідуся, він рішуче кивнув. Було очевидно: навіть якщо він не довіряє мені, він беззаперечно вірить дідусеві. Я знову відчула, наскільки глибокою була довіра до дідуся як до голови роду Прелай.

— Тоді вирушаймо негайно.

Імператор рвучко підвівся.

— Зробимо, як каже панна. Ходімо разом. Це не забере багато часу.

***

Дерево Тейліз величаво височіло у задньому саду імператорського палацу. Я теж уперше бачила його так близько. Воно було настільки велетенським, що навіть якщо закинеш голову вгору, неможливо було розгледіти його верхівку.

Коли ми дісталися до дерева і зупинилися перед сходами, Імператор із надією в голосі запитав:

— Ну що ж, і що нам робити?

— Зачекайте, будь ласка, хвилинку.

Перед тим як прийти сюди, я завітала до крамниці магічних товарів. Як я раділа, наповнюючи сумку всілякими речами. Сидячи в екіпажі, я була в такому чудовому настрої, що навіть накрапала на клаптику паперу:

«А взагалі-то, я теж на боці кронпринца, бе-бе-бе».

Адже було очевидно, що Імператор підтримує саме кронпринца.

На відміну від Імператриці, чия позиція була досить неоднозначною. Хоча вона й сумувала, але не здавалося, що вона активно чекає на повернення кронпринца. Вона просто жила усамітнено, не виявляючи жодної політичної активності. Через це принц Гітон та його матір, третя імператорська дружина, фактично захопили владу.

Тим часом покоївка-шпигунка швидко принесла з екіпажу речі, які ми підготували.

— ......Панно? Це? Що це таке? — з цікавістю підійшов Імператор.

— Це магічний інструмент для швидкого нагрівання. Його називають «термокаменем». Просто вважайте, що це вогонь, який швидко гасне.

— О, і таке існує?

— Так. Але він надто дорогий і працює недовго, тому не набув широкого вжитку.

Власне, так було з більшістю магічних приладів. Люди воліли просто розпалити вогнище, ніж витрачатися на термокамені. Проте цей випадок був особливим. Зупинившись перед деревом, я дістала пергамент і почала підрахунки.

— Так, оскільки вага еліста становить 44 пелотри...

Швидко закінчивши розрахунки, я витягла пристрій, схожий на величезну повітряну кулю.

— А це що за штука?

— Дивіться, зараз я прикріплю сюди еліст.

Оскільки камінь тримався непевно, я понишпорила в сумці, обгорнула еліст папером і надійно зафіксувала його на конструкції.

— А тепер...

Після цього я поклала термокамінь всередину пристрою та активувала його. Куля миттєво роздулася і почала плавно підніматися в небо.

— О-о-о!

У всіх присутніх від подиву округлилися очі. Поки куля, несучи еліст, плавно набирала висоту, я звернулася до гвардійця:

— Термокамінь діє недовго. Коли я дам команду, ви повинні влучити в трос і скинути камінь на підходящу гілку.

Це був один із проєктів, над яким я працювала в Академії ще до свого повернення в часі. Теоретично такий пристрій міг підняти навіть людину. Я тоді назвала його «тепловою повітряною кулею».

— Неймовірно... — пробурмотів Імператор, дивлячись угору.

Я вирішила, що це слушний момент, і запитала:

— Бажаєте, я поясню принцип роботи?

— Чому б і ні, — відповів він.

Почувши це, я широко всміхнулася. Я рідко дозволяла собі так щиро посміхатися, але пропозиція щось пояснити привела мене у справжнє захоплення.

— При нагріванні повітря розширюється. Через це воно стає легшим за навколишнє середовище і піднімається вгору.

— ...?

У голосі Імператора на мить промайнула нотка усвідомлення, що він бовкнув зайве. Але я вже натхненно продовжувала:

— Дозвольте пояснити детальніше. Спершу потрібно зрозуміти, що таке виштовхувальна сила. Якщо поглянути на формулу, то F = ρgV, де…

— .......

Як тільки я розпочала справжню лекцію, обличчя не лише Імператора, а й гвардійців поруч миттєво спохмурніли. Проте вони були змушені залишатися біля мене, поки еліст піднімався. А я, не варто забувати, у минулому житті була професоркою.

Це означало, що якщо я можу примусово втримати слухачів поруч, моя ментальність дозволяє мені нескінченно теревенити на улюблені теми, незалежно від того, що вони про це думають. Я завжди мріяла про такі умови — щоб слухачі не могли від мене втекти.

— Хіба це не захопливо, Ваша Величносте? Те, що весь світ працює за законами таких формул.

— Т-так, справді...

— Ой, зараз саме час! Стріляйте негайно!

Щойно я договорила, гвардієць, який стояв із приголомшеним виглядом, миттєво випустив стрілу. Термокамінь ще діяв, тож еліст міг піднятися ще вище. Але якби він відхилився від безпечної траєкторії й не впав на дерево, це було б проблемою.

Гостра стріла точно влучила в мотузку, що тримала еліст, і перерізала її. Звільнена куля полетіла геть, а важкий камінь впав і надійно зачепився за дуже високу гілку.