Розділ 37 — Розділ 37

Через годину.

— Де знаходиться остання святиня храму?

— Це-е-е... спра-а-авді у дуже віддаленому-у-у місці-і-і... Схова-а-ана-а... Я-а-а му-у-ушу берегти-и-и цю та-а-айну-у-у.

— Он воно як.

— Але-е-е навіщо-о-о ти про це пита-а-аєш?

— Задля Його Високості зниклого кронпринца.

Кіана відповіла без жодних емоцій на обличчі, після чого дістала нову пляшку алкоголю.

— Вже-е-е, вже-е-е досить...

— Ну ж бо, тоді вип'ємо за бідолашні нейрони верховного жерця, чиї мізки нарешті почали відключатися! За ваші клітини печінки, які через поганого господаря вимушені працювати понаднормово!

Вона вщерть наповнила келих, і вони знову цокнулися. Маєр важко зітхнув.

— Якщо-о-о ми цо-о-окнулися, то треба-а-а пи-и-ити...

***

Минула ще одна година.

Кіана, злегка похитуючись, намагалася опанувати себе і запитала:

— Де знаходиться остання святиня храму?

— Це-е-е... де вона-а-а, кажеш...

Зовсім скляними очима Маєр розпластався і відповів. Вимовивши назву неочікуваного місця, він повільно кліпнув очима.

— Ха-а... Про це не можна-а-а розповідати-и-и...

Маєр глибоко зітхнув, а потім глянув на Кіану, чиє обличчя вже зовсім почервоніло.

Кіана теж, здавалося, ледь трималася притомною і деякий час легенько плескала себе по щоках.

Чезаре, який тихо переховувався, подумки зітхнув. Дивлячись, скільки ці двоє вгатили алкоголю, він сам почав почуватися напідпитку, хоча просто стояв поруч.

Маєр, мабуть, теж був уже добряче п’яний, бо повільно заплющив очі. Так минуло ще трохи часу.

— Тоді я піду-у-у...

Це сталося саме тоді, коли Кіана повільно підвелася.

— Чи знаєте ви, панно Прелай?

Маєр промовив це абсолютно чіткою вимовою, навіть не дивлячись на неї. Від такої раптової зміни атмосфери Чезаре насупив брови.

Хоча перед ними був старий п'яниця, його голос дивним чином здавався далеким і піднесеним.

— У божественної сили є кілька секретів.

— У будь-якої сили є секрети. Теж мені новина...

Кіана відмахнулася рукою, ніби їй було байдуже, але Маєр неквапливо продовжував:

— Оскільки я вперше за довгий час так приємно випив, то відкрию тобі цю таємницю.

— Ой, справді не хочу слухати-и-и. Невже всі почувалися так само, коли я розповідала про математику-у-у...

— По-перше, повернути час назад за допомогою божественної сили — це не те, що під силу звичайній жриці.

Зіниці Кіани, що до цього блукали, миттєво сфокусувалися.

— По-друге... Хех. Я втомився. Розповім на-а-аступного разу-у-у.

— Що значить «наступного разу»... Ви серйозно?

Саме коли Кіана обурено витріщилася на нього, Маєр позіхнув і махнув рукою.

— На все воля Божа. Йдіть собі.

Кіана знизала плечима і недбало помахала рукою у відповідь. Маєр продовжував бурмотіти:

— І ви, невидимий гостю, теж ідіть собі.

Чезаре, який приховував свою присутність, здригнувся. А Маєр після цього остаточно впав у безпам'ятство.

***

Покоївку-шпигунку звали Еліс. Хоча Кіана досі так і не запитала її імені.

Еліс із тривожним обличчям чатувала біля входу в намет.

За деякий час Кіана вийшла з убогого намету твердою ходою. Проте, щойно вона опинилася зовні, напруга, здавалося, зникла, і вона різко похитнулася. Еліс поспіхом підхопила її.

— Все га-аразд.

Але Кіана зовсім не виглядала так, ніби з нею все гаразд.

— Навіть в Академії не було такого-о-о пияки, як я-а-а.

Еліс мимоволі кивнула. І не дивно, адже ці двоє випили неймовірну кількість алкоголю. Спочатку вона думала, чи не випити їй замість господині, але, спостерігаючи збоку, зрозуміла — таку дозу ніхто інший не осилив би.

— Але, панно...

Еліс тихо промовила з дещо стурбованим обличчям.

— У мене було таке відчуття, ніби всередині хтось постійно спостерігав за вами.

— Та ну? Я нікого-о-о не бачила-а-а.

— Я теж не змогла вловити чіткої присутності, просто відчуття...

— Що-о-о за безпідставні слова-а-а?

Кіана відповіла недбало, але Еліс була налаштована серйозно.

Еліс мала природні фізичні здібності, якими могла пишатися. Навіть без особливих тренувань вона легко нарощувала м'язи, була дуже спритною і швидко помічала чужу присутність.

Кіана ще давним-давно вихваляла її, кажучи: «Ти так чудово тягаєш вантажі».

Вона була впевнена, що відчувала чийсь погляд усередині крамниці, але не могла навести доказів, що її неабияк дратувало. Крамниця Маєра була у вузькому провулку, куди не могла заїхати карета.

— Панно, ви в порядку?

Еліс, яка про всяк випадок обрала звертання «панно» замість офіційнішого «принцеса», стурбовано запитала:

— Ви справді в нормі? Зможете самостійно сісти в карету? Може, мені донести вас на спині?

— Все га-аразд. Це-е-е ж я, у мене плівка не перерива-а-ається.

Саме коли Еліс, підтримуючи Кіану, що ледь помітно похитувалася, збиралася вийти з провулка, на вході почався галас.

— Обирайте, обирайте! Тільки на 5 хвилин шарфи всього по 10 шилінгів!

— 5 хвилин! Рівно 5 хвилин відтепер!

Провулок і без того був переповнений через свято, а тепер натовп став просто некерованим. Еліс, яка підтримувала Кіану, миттєво затягнуло в людський вир.

— Панно!

Все сталося надто швидко. За звичайних обставин Еліс би втримала Кіану, але ситуація була патова.

В одній руці вона тримала великий пакунок з речами, а тіло Кіани було м'яким, наче папірець.

— За-зачекайте! Пропустіть!

Еліс голосно кричала, але ніхто не звертав уваги на двох жінок у вбранні покоївок.

— Е-е-е?

Не в змозі втриматися на ногах, Кіана відірвалася від Еліс.

— Панно-о-о!

Еліс відчайдушно намагалася пробитися крізь натовп, шукаючи Кіану, яку за лічені секунди поглинули люди. Вона вже була готова покинути речі й кинутися в саму гущу, коли раптом...

— Хвилинку.

Дуже низький голос пролунав поруч.

— З панною все бу-у-уде добре.

Еліс завмерла на мить — настільки серйозний голос зовсім не пасував до шепелявої вимови.

— Не хвилю-у-уйтеся.

Еліс пильно подивилася на власника голосу. Обличчя було знайомим — це був той самий кремезний соратник, що стояв за спиною маркіза Чезаре минулого разу.

— Пан маркіз упізнав панну і швидко пішов за нею, тож ідіть до карети й чекайте, він скоро її приведе-е-е.

Звісно, вона не очікувала, що у цієї людини така вимова, але, попри здивування, Еліс запитала з дещо спантеличеним виглядом:

— Як ви тут опинилися?

— Заїхали у спра-а-авах пана маркіза і випадково...

— Та що ж це таке, чому цей клятий розпродаж шарфів почався саме зараз! — обурилася Еліс.

Тим часом повз проходило багато людей, які з радісними обличчями несли покупки.

— Ох, за таку ціну і така якість — це просто задарма!

— Продавати таке за 10 шилінгів? Що вони з цього мають?

— Треба швидше іншим розповісти!

Почувши розмови людей, Еліс мало не розплакалася. Було очевидно, що натовп стане ще більшим. Вона важко зітхнула і тупнула ногою.

— Щоб тому торговцю шарфами так само велося!

Почувши це, Ран’як прочистив горло.

— Кхм, кхм!

Насправді тим, хто наказав негайно влаштувати цей розпродаж, був Чезаре.