Розділ 40 — Розділ 40

Обшарпаний завулок, відрізаний від галасливого світу, чоловік, що сидить, прихилившись до стіни, і дівчина в дивному вбранні покоївки, яка спить, поклавши голову йому на коліна. Якби хтось побачив це видовище, він ні за що б не здогадався, що перед ним маркіз і принцеса.

Чезаре довгий час не ворушився, зберігаючи ту саму позу, ніби боявся сполохати мій солодкий сон. У якийсь момент навіть галас від розпродажу шарфів стих.

— Я підготував це для Його Високості кронпринца.

— Ми зібрали лише найближче оточення Його Високості. Давайте весело пополюємо разом!

— Ми всі підлаштували свої графіки заради Його Високості кронпринца.

І знову сон, який не мав до мене жодного стосунку. Веселі й дзвінкі чоловічі голоси. А потім — похмурий голос, що давав обіцянку самому собі в темряві:

— Відтепер я нікому не віритиму. Надалі люди будуть для мене лише інструментами.

Похмурий голос у темряві, що давав клятву самому собі.

— А-а-але-е-е навіщо-о-о ти про це пита-а-аєш?

— Задля Його Високості кронпринца...

І слова, які я щойно вимовила, теж безладно перемішалися в голові.

— Тож будь щасливим, маркізе. Справді.

Але це було останнє. Після того я спала міцно, і сни мені більше не снилися. Чезаре ще тривалий час залишався нерухомим.

***

— Щось вони затримуються, — тривожно пробурмотіла Еліс, стоячи біля карети. — З нею ж усе буде гаразд?

Ран’як не відповів. Еліс, здогадавшись про причину його мовчання, мовчки кивнула й почала палко молитися про себе:

— Будь ласка, будь ласка, нехай йому підкинуть свиню. Нехай організатору цього клятого розпродажу шарфів підкинуть величезну свиню.

Ран’яку залишалося лише кілька разів ніяково кашлянути.

Згодом, коли натовп трохи порідшав, з’явилися Чезаре та Кіана.

— Панно-о-о! — Еліс швидко підбігла до Кіани й розгублено запитала: — Чому ви так запізнилися? Нічого не трапилося?

— А, я просто ненадовго заснула, тому й затрималася.

Схоже, Кіана вже зовсім протверезіла і виглядала цілком притомною. Біля входу в провулок вона відразу відправила Чезаре та Ран’яка. Звісно, ті лише вдали, що йдуть. Насправді вони причаїлися, приховавши свою присутність, щоб підслухати розмову Кіани та Еліс.

Для Чезаре сьогоднішня поведінка Кіани була тим, про що він обов’язково мав дізнатися. Навіщо вона шукає святу реліквію і чому при цьому згадувала кронпринца?

Кіана не помітила, що вони зникли лише про людське око. Вона поплескала Еліс по спині й сказала:

— Ти добре потрудилася, чекаючи на мене, шпигунко. Спершу швидко повернімося до герцогського маєтку. А, і ще — віднеси листа до маєтку герцога Лісініса.

— Слухаюся. Я хвилювалася, бо ви дуже затрималися.

— Маркіз хоч і виглядає міцним, але його фізична підготовка — просто жах. Через це ми не змогли вибратися раніше.

Після слів Кіани Еліс важко зітхнула й відповіла роздратованим тоном:

— Ох... справді. Цей пройдисвіт знаходить дедалі нові способи дошкуляти. І навіщо він взагалі сюди припхався?

— Він прийшов сюди заради якихось темних справ, про які іншим не скажеш, але навіть це в нього пішло не за планом. Він сам визнав, що є трохи недолугим покидьком.

— Боже мій, що більше дізнаєшся про пана маркіза, то більшим розчаруванням він виявляється.

— Шпигунко, у цьому світі немає нічого, чого не можна було б пояснити логічно. Чому в нього з такою зовнішністю досі немає коханої? Це тому, що, крім обгортки, він у всьому — нікчемний покидьок і пройдисвіт.

Ран’як ледь встиг підхопити Чезаре, який мало не похитнувся. Помічник поспіхом прошепотів:

— Панна ж бреше, так?

— .......

— Вам хіба не прикро?

— ......Це все... тому, що були причини...... Якщо говорити лише про висновок, то панна не помиляється. Вона від початку не така людина, щоб брехати.

Чезаре зітхнув і приклав руку до чола. Ця жінка була дивовижно послідовною у своєму вмінні бентежити його.

Тим часом Кіана, як і завжди, холодно аналізувала ситуацію. Вона ніколи не страждала на похмілля і швидко тверезіла. Трохи поспавши, вона стала абсолютно ясною.

Кіана пам’ятала все до найдрібніших деталей. Тому, йдучи з Чезаре до карети, вона не припиняла напружено думати.

За словами колишнього жерця, свята реліквія зберігалася в місці, про яке ніхто б і не подумав. Кіана збиралася якнайшвидше розшукати її та забрати на зберігання. Звісно, заради кронпринца.

На відміну від подій до регресії, інциденти, пов’язані з кронпринцом, почали відбуватися надто швидко. Гітон міг думати так само і, дізнавшись про місцезнаходження реліквії, спробувати її знищити.

«З самого початку її не залишили в імператорському палаці саме через острах, що нею можуть скористатися члени імператорської родини на зло... Маєр міг розповісти Гітону те саме, що й мені. Треба діяти негайно».

Якщо той хлопчик, що отримав її артефакт — це кронпринц...

«Судячи з того, що він не може з'явитися публічно, він змінив колір очей за допомогою мого артефакту. До того ж, якщо він за цей час став майстром меча, йому ще легше залишатися непоміченим».

За словами, які колись мимохідь кинув Скарі, майстри меча могли огортати обличчя аурою, через що їхні риси в пам'яті людей ставали дивно розмитими. Звісно, це було надзвичайно важко, і навіть Скарі не міг утримувати такий стан довго.

У будь-якому разі, це був чудовий спосіб приховати свою особистість. А для волосся існують фарби чи перуки. Водночас це означало, що і розкрити себе йому буде непросто.

«Звісно, навряд чи він міг легко скинути вагу, тож статура все ще має бути пухкою, чи не так?»

Якби він ще й схуд, люди б його точно не впізнали.

«Я все ще мало знаю. Треба бути готовою до багатьох варіантів».

Коли Піякі принесе наступного листа, вона дізнається більше.

«Хай там як, якщо кронпринц змінив зовнішність, то для повернення на престол йому обов'язково потрібна реліквія. Це єдиний спосіб беззаперечно довести своє походження».

Оскільки Кіана була обачною, вона розглядала навіть варіант, що кронпринц загинув, а хтось із його наближених вижив і тепер так мститься. У такому разі також була ймовірність, що кронпринц жив у переховуванні й завів дитину. Якщо кронпринц помер, а залишилася лише дитина, потрібно було довести її походження, щоб звести на трон.

«Було б найкраще, якби кронпринц був живий. Або нехай хоча б у нього була таємна дитина. У неї ж точно мають бути сині очі?»

Кіана подумала, що було б чудово, якби це був син, надзвичайно схожий на кронпринца.

Коли Кіана тихо зітхнула, Еліс, яка саме відчиняла дверцята карети, раптом запитала:

— Панно, про що ви думаєте? Швидше сідайте.

— А.

Кіана з повним турботи обличчям чесно відповіла:

— Думаю про таємного сина кронпринца.

І з цими словами вона сіла в карету, яка відразу рушила. Цілком природно, що Чезаре та Ран’як, які залишилися позаду, просто заціпеніли.

— ......Щ-що це було?.......

У ту ж мить Ран’як подивився на Чезаре так, ніби побачив перед собою купу сміття.

— Якщо говорити лише про висновок, то панна не помиляється. Вона від початку не така людина, щоб брехати.

— Це не так, зовсім не так! — Чезаре в розпачі похитав головою. Ран’як уперше бачив свого господаря з таким розгубленим виразом обличчя.

— Ні, ну як вона могла так помилитися...

Одяг Чезаре був увесь у пилюці, яку він так ненавидів, але зараз він, здавалося, навіть не помічав цього. Ран’як зітхнув, знову подумавши про те, наскільки дієвим виявилося прокляття Еліс.