Розділ 41 — Розділ 41

Того вечора в герцогському маєтку панувала тиша, оскільки дідусь мав справи у палаці. Я вже цілком протверезіла, відпочивши протягом дня.

«На цей момент мене непокоять дві речі».

По-перше, те, що я надто багато наговорила Чезаре, будучи напідпитку... а по-друге — слова Маєра.

«Божественна сила святої не може повертати час? Тоді хто я така?»

Я особисто бачила, як Меліса вивільнила божественну силу і повернулася на рік у минуле.

«Але, якщо добре подумати, Піякі теж казав, що не надто розуміється на божественній силі...»

Хай там як, зараз це не було першочерговим завданням. Я не могла нічого змінити чи дізнатися більше, та й нагальної потреби в цьому не було.

А я була людиною ефективною і швидко відкидала зайві думки.

До того ж...

« Навіть якщо я прийняв би його волю і змусив тебе до цього шлюбу, нам все одно навряд чи вдалося б зберегти добрі стосунки з принцом Гітоном. ».

Однією з моїх цілей було стати для дідуся рівною співрозмовницею і прямо попередити, що Гітон мітить у нашу родину. Я думала, що він скаже: «Справді? Я й не знав. Я розберуся!» — і владнає все сам.

Але дідусь мимохідь кинув ту фразу.

«Він уже знає, що Гітон недолюблює рід Прелай. Знає, що стосунки зіпсовані й їх нічим не виправити».

Тож мої попередження мало що змінили б.

«Так. Я була негідною онукою, намагаючись перекласти все на плечі бідного старого дідуся».

Я облишила думку залишити все на нього і вирішила діяти самостійно. Тож, будучи при розумі, я потайки вийшла з маєтку. Замість пишної сукні аристократки на мені було скромне картате вбрання, яке зазвичай носять простолюдинки. Для маскування я також одягла круглі окуляри.

Тепер, коли я знала, де реліквія, настав час її забрати. Верховний жрець вибовкав мені місцезнаходження занадто легко. Я зовсім не вірила, що він приховає це від інших.

— Панно, ви впевнені, що все буде добре?.. — шпигунка-покоївка дріботіла слідом, не знаходячи собі місця.

Я лагідно посміхнулася:

— Хіба ми обидві не переконалися, що твоїх м’язів недостатньо?

Після того, що сталося на ринку, я зрозуміла, що мені потрібна сильніша охорона.

— Ти загубила мене у звичайному натовпі. Це секретна справа, і якщо я візьму тебе з собою, ти лише заважатимеш.

Шпигунка виглядала приголомшеною. Мені стало трохи шкода її, тож я поплескала її по руці:

— Звісно, фізична міць — не головна чеснота шпигунки, тож не засмучуйся.

— ...Відсьогодні я ходитиму на тренування лицарів удосвіта, панно.

Шпигунка засмучено стиснула кулаки.

— Тепер я розумію, чому пан Піякі так хоче бути поруч із вами. Подумати тільки, що я пропущу таке видовище...

Почувши це, я кинула на неї похмурий погляд:

— Ти що, тримаєш мене за видовище? Це мене неабияк гніває.

Я скреготнула зубами й додала з удаваною суворістю:

— Щоб спокутувати цю провину, негайно приготуй ка...

Саме коли я збиралася вимовити омріяне слово «кава», шпигунка раптово мене перервала:

— Ой, панно! Дивіться, хтось прийшов!

У цей момент пролунав ввічливий чоловічий голос:

— Ви вже вийшли, панно?

Поруч зі мною стояв Авіан Лісініс. Він був не у формі капітана гвардії, а у звичайному цивільному одязі й ніяково посміхався.

— Що привело вас сюди такої пізньої пори?..

Вранці я через шпигунку надіслала листа до маєтку герцога Лісініса. У ньому я пропонувала йому шанс віддячити за мою послугу, супроводжуючи мене під час нічної прогулянки. І Авіан прибув до маєтку вчасно, так само як і я, у простому одязі.

— О, я хочу відвідати одне дещо небезпечне місце. Але, як бачите, я вельми тендітна жінка.

Я продемонструвала свої тонкі руки й продовжила:

— Останнім часом дідусь ставиться до мене з надмірною опікою. Якби я попросила супровід у лицарів Прелай, з цього роздули б цілу історію.

— А, он воно що.

— Сама я піти не можу, охорона потрібна, але звичайна тут не підійде.

Дивлячись на дещо розгублене обличчя Авіана, я сяюче посміхнулася:

— Тому я даю пану капітану шанс віддячити мені. Просто охороняйте мене сьогодні вночі й тримайте язик за зубами. Просто, чи не так?

У спогадах Меліси Авіан був надзвичайно надійним і мовчазним чоловіком. Він завжди повертав борги й до кінця зберігав таємниці Меліси. А оскільки він у такому молодому віці став капітаном гвардії, його майстерність у бойових мистецтвах була беззаперечною. Тож він був ідеальним супутником для небезпечної нічної подорожі.

— То куди ви збираєтеся? Що ж це за місце, якщо воно настільки небезпечне...

— Порт Олфорд.

— ...Перепрошую?

— Якщо бути точною, нам потрібно на 4-й причал порту Олфорд.

Авіан з серйозним обличчям важко ковтнув слину.

Олфорд був невеликим портом, але через близькість до столиці там проходили значні обсяги вантажів. Нещодавно там провели масштабні обшуки через контрабанду. Було виявлено величезну кількість нелегальних товарів, і порт досі лихоманило.

— Панно, якщо ви вирішили зайнятися контрабандою...

— Якби я була контрабандисткою, я б не робила такої дурниці, як брати з собою капітана гвардії, чи не так?

— Хммм…

Я легко розвіяла підозри Авіана й лагідно попросила:

— Пану капітану дещо бракує логіки, можливо, варто підтягнути математику? Ви казали, що застрягли на функціях? З часом ми обговоримо, з чого почати, а сьогодні просто добре мене захищайте.

— …Слухаюся.

Авіан відповів глухим голосом.

— Але коли все закінчиться, чи зможете ви відповісти на мої запитання?

— Звісно. Одразу після розмови про функції.

Отримавши ствердну відповідь, я вскочила на коня поруч із ним. Його обличчя здавалося трохи похмурим.

«Ех, кронпринце, чиє обличчя я навіть не пам’ятаю! Тільки поглянь, на що я йду заради тебе!»

Щоб я, хвороблива вчена, замість карети їхала верхи на коні...

Я важко зітхнула, махнула рукою шпигунці-покоївці й ми рушили. Покоївка, вже почавши біг на місці для тренування тіла, проводжала мене із сумним виразом обличчя.

***

4-й причал порту Олфорд.

— Кораблі не ходять, я ж кажу. Гвардійці зараз пильнують за кожним кроком. Треба залягти на дно.

Порт, де колись юрмилися контрабандисти й посередники, тепер був тихим.

— Хіба не знаєш про нещодавні рейди? Зараз жодне судно не виходить. Проте...

Було багато тих, хто потайки підходив до перехожих.

— Є один непоганий спосіб підзаробити, не хочете глянути, раз уже прийшли?

Це був район, повний підозрілих і небезпечних типів. Проте був чоловік, якого навіть ці ділки інстинктивно оминали. Це був Чезаре. Він впевнено крокував до віддаленого кута причалу.

На набережній, серед сумнівних крамниць, стояла маленька статуя богині. Попри закриття храмів, вона продовжувала охороняти цей куточок порту.

Моряки були забобонними, тому ніхто не наважувався торкнутися статуї. Коли погода була поганою або належало перевозити цінний вантаж, кожен зупинявся тут для молитви.

Чезаре глянув на положення місяця. Потім впевнено натиснув на найменшу лусочку на скульптурі риби, яку тримала богиня.

За мить з-під підніжжя статуї викотився чорний гладенький камінець. На ньому було викарбувано герб роду Тейліз.

Щойно він узяв його в руки, камінь спалахнув яскравим світлом. Реліквія зреагувала на кров імператорського роду.

— Верховний жрець виявився кмітливим.

Чезаре усміхнувся і сховав реліквію під робу. Моряки шанували статую богині й ніколи б не осквернили її. А чужинці після закриття храмів не мали причин тут молитися. Тож ніхто не міг випадково знайти схованку. Верховний жрець, будучи людиною храму, знав про таємні механізми статуї й використав це.

«Коли на статую богині на 4-му причалі порту Олфорд впаде місячне світло, натисніть на маленьку луску на скульптурі риби, і реліквія викотиться з-під її ніг».

Чесно кажучи, навіть для Чезаре це було занадто складне місце і спосіб. Без неочікуваної допомоги Кіани знайти це було б майже неможливо.