Розділ 42 — Розділ 42

Він збирався негайно піти, але на мить завагався. Зазвичай, отримавши бажане, він ішов би геть без жодного жалю. Проте в пам’яті раптово спливли слова:

— Ви знову можете стати доброю людиною, маркізе.

Серце на мить болісно стиснулося.

Хороша людина… Він уже й справді не знав, що це означає.

Чи бути «хорошим» — це поводитися як дурень, щиро ставитися до інших і постійно отримувати ніж у спину у відповідь на свою доброту?

Мабуть, маленька Кіана знала, що це безглуздо, тому й не звертала на нього уваги.

Він вважав, що того хлопчика, який не знав, що робити зі своїм першим коханням, і лише здалеку спостерігав за дівчинкою, більше не існує. Проте, щойно з’явилася думка, що Кіана може прийти сюди, він не зміг змусити себе піти.

Хоча він зовсім не розумів справжніх намірів Кіани, він просто не хотів, щоб вона потрапила в халепу. Так було ще шість років тому, відколи вони випадково зустрілися в лісі.

«Кіана Прелай…»

Шість років тому, коли підлітки-однолітки зустрілися наодинці не у світському салоні, а в лісових хащах, Кіана зовсім не впізнала його, проте він лише за одним її голосом зрозумів, хто вона. Навіть не намагаючись і не бажаючи розкривати її особистість.

Він думав, що доля вельми примхлива: ті, кому він довіряв як самому собі, зрадили його, а дівчина, з якою йому ніяк не вдавалося зблизитися, врятувала йому життя.

Відтоді Чезаре довго спостерігав за Кіаною здалеку.

Він присягнув собі більше нікому не вірити й не впускати нікого у своє серце. Здібності Кіани були потрібні йому лише для повернення. Тому він вирішив не втягувати її у свої небезпечні справи, а використовувати рівно стільки, скільки необхідно.

Коли ситуація загостриться і в Імперії почнеться кривава бійня, він хотів, щоб Кіана була в безпеці та спокої в Академії.

Саме тому він раніше лише надсилав запити на дослідження, але Кіана раптом повернулася…

І в тому провулку, де вона втішала його, він відчув себе тим самим безпорадним дурнем-кронпринцом. Його серце беззахисно й зовсім необачно розм’якло і завагалося.

«Але навіщо ти про це питаєш?»

«Заради Його Високості кронпринца».

Він обіцяв нікому не вірити, але цим словам йому хотілося вірити понад усе.

Проте він все одно планував звести її допомогу до мінімуму. Гітон був непростим ворогом, і Чезаре не збирався втягувати Кіану в це.

«Хоча я вже прийняв від неї занадто багато».

Адже без Кіани він би не знайшов реліквію так легко.

«На всяк випадок…»

Вагаючись, Чезаре поклав записку в механізм під підніжжям статуї. Вміст був коротким:

«Вже забрав. Намагайся не в’язуватися в такі небезпечні справи».

Він подивився на охайно складений папірець.

«Якщо я залишу це так, вона втратить інтерес і не буде далі нічого вишукувати».

Він уже збирався йти, але на мить задумався: «Але якщо вона нічого не знайде, то сильно розчарується».

Зрештою, саме завдяки Кіані реліквія була в його руках, тож він був вдячний. Він дістав із кишені діамант — величезний, вишукано огранований і надзвичайно дорогий камінь.

«Це нічого не означає, просто вияв вдячності. І все. Я не люблю бути в боргу і хочу, щоб наші стосунки залишалися суто діловими».

Він поклав діамант поверх записки й повернув механізм у початковий стан.

Саме тоді почувся тупіт копит, і Чезаре поспіхом приховав свою присутність. Хто міг так пізно приїхати до статуї богині?..

«Якщо це панна, вона мала б бути в кареті».

Він напружився, припускаючи, що це можуть бути люди Гітона.

— Це місце справді має кепський вигляд. — це був голос Авіана.

— Схоже, після рейдів на контрабандистів тут зібралися всякі шахраї. Завтра ж треба почати обшуки в іншому напрямку.

— Як забажаєте.

Голос у відповідь був геть позбавлений емоцій. Кіана в синій картатій сукні спритно зіскочила з коня за допомогою Авіана. Чезаре мимоволі насупився.

— Ви правильно зробили, що покликали мене, — продовжував Авіан поважним тоном. — Було б кепсько, якби вас супроводжував якийсь недолугий охоронець.

— Невже ви думаєте, що я б покликала пана капітана в таке місце, якби воно було безпечним? Моя магістерська дисертація була присвячена пошуку найбільш ефективних оптимальних значень.

— Кхм, але все ж… — ніяково мовив Авіан. — У вас же є коханий, тож я був дещо здивований вашим проханням… Проте, побачивши місце призначення, я все зрозумів.

— Коханий? Ви про маркіза Чезаре Левіна? Де ви це почули? Чутки розходяться неймовірно швидко.

— …З маєтку маркіза повернули мою хустинку.

— Ой, справді? Мабуть, йому так хотілося всім розтризвонити, що в нього з’явилася розумна, красива й високопоставлена кохана. Як це мило.

— …Аха-ха.

Авіан ніяково засміявся, а Кіана знизала плечима:

— Але кажуть, що маркіз Левін зовсім не вправний у фізичному протистоянні. Він не зміг впоратися ні з бандитами, ні навіть зі звичайним натовпом. Тому я й покликала пана капітана.

«Дідько б його взяв», — подумки вилаявся Чезаре.

— Дивно, — здивовано відповів Авіан. — Від нього виходила така загрозлива аура… Здавалося, він майже на рівні майстра меча.

— Мабуть, звичайнісінькі понтові витребеньки. Хай там як, саме тому замість пана маркіза я звернулася до вас.

Кіана сухо відповіла, глянула на місяць і звернулася до Авіана:

— Пане капітане, чи не могли б ви на мить відвернутися? У мене тут одна приватна справа.

— Так, звісно.

Після цього Кіана, як і Чезаре до неї, натиснула на луску риби й зазирнула до схованки. Побачивши записку та діамант, вона важко зітхнула.

— Що сталося? — запитав Авіан.

— Марна справа, — роздратовано буркнула Кіана, запихаючи знахідки до кишені. Вона дістала папір і перо, щось швидко на шкрябала, залишила там і повернула механізм у норму. — Тепер можете повертатися.

Вона знову подивилася на небо і зітхнула. Авіан, бачачи її пригнічений вигляд, спробував втішити:

— Схоже, ви не знайшли те, що шукали.

— Так, даремно приїхала.

Голос її звучав спокійно, попри складний вираз обличчя.

— Ви в порядку?

— Навіть якщо ні, що я можу вдіяти? До невдач мені не звикати.

— …Ви не схожі на людину, яка звикла програвати. Навіть згадуючи випадок у Клубному домі.

— Якби я не звикла до невдач, як би я займалася дослідженнями? — спокійно відповіла Кіана. — Доводиться пробувати по сто, по двісті разів, поки не вийде. Поки не захочеться все покинути від огиди, а тоді — спробувати ще разок. Якщо докладати зусиль, стає бодай трохи краще.

Авіан з подивом подивився на неї:

— О… справді. Я теж так тренувався. Через нескінченні помилки.

— Хіба не всі так роблять? Якщо є можливість старатися, треба йти до кінця.

— Насправді я бачив того, хто робив інакше.

— Кого?

— Його Високість кронпринца.

Авіан сором’язливо посміхнувся:

— Кронпринц був генієм, якому вдавалося з першого разу те, у чому я помилявся десятки разів. — його очі примружилися від спогадів про дитинство. — У його житті не було невдач чи труднощів. Усе давалося легко, він був благословенний у всьому.

— Хм. А чому ж тоді йому не вдалося схуднути?

— Мабуть, не бачив потреби. Навіть будучи гладким, він був вправний у фізичному протистоянні.

— Справді, він просто не збирався цього робити. Бо він же геній.

— Я думав, ви, панно Кіано, теж така сама генійка, тож це неочікувано.

— О, я і є генійка. Я не казала, що це не так. Хай там як, раз ми зазнали поразки, ходімо звідси. Тут більше нічого робити.

Кіана розвернулася без зайвих жалю. Авіан м’яко схопив її за руку.

— Раз ми вже тут…

Його тон здався Чезаре майже спокусливим, і той ледь не вискочив зі своєї схованки. Проте наступні слова Авіана були несподіваними:

— Давайте загадаємо бажання біля статуї богині. Я чув, моряки вважають її дуже помічною.

Авіан виявився набагато кращою людиною, ніж думав Чезаре. Навіть до роздратування кращою.

— Ну, що ж. — Кіана відповіла без особливого захоплення. — Я не вірю в забобони, але раз ми вже прийшли даремно, можна й спробувати.

Вона зітхнула і пильно подивилася на статую. Морський бриз розвівав її довге рожеве волосся. Дивлячись на богиню, вона чітко промовила:

— Будь ласка, нехай Його Високість кронпринц буде живим і неушкодженим.

Чезаре мимоволі затамував подих. Кіана знову склала руки в молитві:

— Будь ласка, нехай кронпринц повернеться і без перешкод зійде на престол.

Глибока ніч, м’яке місячне світло і жінка, що побожно молиться за його безпеку перед статуєю богині…

Чезаре подумав, що ніколи не зможе забути цю картину.