Розділ 45 — Розділ 45

Герцог Пербус палко бажав, щоб Кіана й надалі кохала Родріго та в усьому слухалася членів його родини. Тому щоразу, коли Кіана приходила до маєтку Пербус, щоб побачити Родріго, він стиха нашіптував їй:

— Панно, я кажу це лише заради вашого ж блага... Вам краще не з’являтися зайвий раз на людях. Адже варто людям лише поглянути на вас, як вони мимоволі згадують про ганебні чутки навколо роду Прелай.

Герцогиня Пербус теж завзято підтакувала чоловікові:

— Я говорю це як власній доньці: панно, варто вам лише з’явитися на світському заході, як ви одразу нагадуєте всім про Енес Прелай. Ви настільки схожі на неї... Здається, навіть пана герцога це неабияк дратує.

Мала Кіана вважала слова чужих людей більш об’єктивними за слова рідних, а тому беззастережно їм вірила. Тим паче, що і її однолітка, Юдіт, говорила їй схожі речі:

— Я кажу це тобі, щоб ти не виглядала дурненькою: за твоєю спиною всі називають тебе ганьбою роду Прелай. Тому не відкривай нікому своє серце. Всі вони лише вдають приязнь перед тобою, а поза очі жорстоко висміюють і звуть «донькою візника».

Ось так юна Кіана свято дотримувалася «порад», почутих у маєтку Пербус, аж поки одного дня раптово не поїхала до Академії.

— Цього разу я попрошу допомоги у батьків. Як і колись, ми зробимо так, щоб вона більше ніколи не змогла з’явитися на таких заходах, — Юдіт зверхньо всміхнулася, згадуючи колишню Кіану. — А коли вона буде вщент розбита, ти, брате, просто втіш її та забирай собі. Це ж так легко.

— Дякую тобі, Юдіт, — процідив крізь зуби Родріго. — Орка, що ж цьому старому схотілось збожеволіти саме зараз? Якби не це, все було б значно простіше.

Родріго ледь не задихався від люті. Його пропозицію руки і серця просто проігнорували — з маєтку Прелай не надійшло жодної відповіді. Він був переконаний, що маючи офіційне клопотання з іменем Гітона, вже наступного дня на родину Прелай почне тиснути імператорський двір.

Аж раптом Орка з'їхав з глузду і почав верзти нісенітниці про те, що кронпринц повернувся і навіть намагався його вбити.

— Це правда! Це був він! Я ж наставник Його Високості, хіба я можу не впізнати його техніку меча? — запевняв старий. — Немає жодних сумнівів, це був сам кронпринц!

Це було просто нестерпно. Сріблясте волосся можна підробити перукою, до того ж незнайомець був у масці. У «Клубному домі» панував хаос через напад гвардійців, а Орка до того ж був напідпитку.

— Він знав усе! Знав, як я зможу його миттєво впізнати. Це точно був кронпринц! — наполягав Орка. — Щобільше, він завдав мені серйозних внутрішніх ран! Він справді хотів мене вбити!

Родріго не вірив жодному слову Орки.

Кронпринцу згодували надзвичайно сильну та специфічну отруту, а потім він особисто штовхнув його, напівживого, у прірву. Кронпринц був занадто самовпевненим, вважаючи, що завдяки благословенню імператорської крові отрута на нього не діє, тому був абсолютно беззахисним. Яким би вправним мечником він не був, він просто не міг вижити.

Проте це була лише думка Родріго. Принц Гітон, який завжди жив у полоні тривоги, вважав інакше. Його охопило вкрай неприємне передчуття.

Юдіт, яка всіма силами намагалася посісти місце поруч із Гітоном, різко кинула братові:

— Не покладайся в усьому на принца Гітона, це виглядає жалюгідно. Він і так занадто зайнятий, щоб ще й твоїм шлюбом опікуватися.

— Мовчи, якщо нічого не тямиш, — відрізав Родріго. — Наші стосунки передбачають, що він має повністю мене підтримувати.

Подробиці того самого «пікніка» не знали навіть члени їхньої родини. Це була державна таємниця, відома лише Гітону, третій імператорській дружині та ще п’ятьом учасникам поїздки.

— Хай там як, на цьому бенкеті ми знову маємо зламати пиху Кіани, — заявив Родріго.

Юдіт знизала плечима і гордовито задрала підборіддя.

— Звісно, наші інтереси збігаються, тож будемо діяти разом. І тобі, і мені... Кіана найбільше подобається тоді, коли вона, засліплена власним комплексом неповноцінності, ховається від усього світу.

***

Коли я зайшла до кабінету дідуся, то була приголомшена.

— Ох... це... це все...

Весь стіл був завалений коштовним камінням та прикрасами. Дизайн мені не дуже подобався, але каміння було справжнім, тож якщо я причеплю його до свого банта у клітинку, виглядатиме чудово.

— Кхм, кхм. Сідай, — мовив дідусь, ніяково покашлюючи. — Я наказав дворецькому скупити все, що зараз вважається модним. Скоро ж імператорський бенкет.

— Ого...

Точно, я ж молодша донька неймовірно багатої родини... Поки я жила скромним життям в Академії, то встигла підзабути, що означає мати дідуся, який є найвпливовішою людиною в Імперії.

— Дякую, дідусю! — мовила я з лагідною посмішкою. — Я перероблю це все на свій смак і неодмінно одягну на бенкет.

— А... так... Імператорський бенкет... — зітхнув дідусь. Здається, ця згадка навіяла йому певні думки. — Якщо не помиляюся, саме в той день має прибути пан Джуліус. Він мчить сюди наче вітер, тож зв’язатися з ним неможливо...

Дідусь попросив пана Джуліуса приїхати до столиці через той випадок із покоївкою-вбивцею. Оскільки та вкоротила собі віку, цей візит став нібито зайвим, проте...

Поки я роздумувала над цим, дідусь знову лагідно промовив:

— У будь-якому разі, Кіано, я виконаю будь-яке твоє бажання. У мене просто не вистачає фантазії на щось інше, крім таких подарунків. Кажи, чого ти хочеш?

Я відповіла миттєво, на самому інстинкті:

— Тоді я хочу кави...

— Я ніколи не дозволю тобі шкодити власному здоров’ю. Поки не станеш такою ж міцною, як Алекс, жодного кофеїну.

Отримавши рішучу відмову, я нарешті отямилася. Взагалі-то я прийшла сюди зовсім за іншим!

— Тоді, дідусю, — почала я, нарешті повернувши контроль над собою. — Виконай одне моє прохання. Воно стосується прийдешнього бенкету.

Імператорський бенкет був найважливішою подією світського сезону, де збиралося безліч аристократів і постійно траплялися якісь інциденти. Останні кілька років дідусь не відвідував ці заходи. Від роду Прелай туди зазвичай ходили лише Алекс та Меліса.

Та й Алекс зазвичай лише з’являвся на церемонії відкриття і зникав ще до першого танцю. А про те, що відбувалося з Мелісою, яка залишалася одна, в оригіналі було написано дуже багато.

Після мого від’їзду Меліса стала мішенню для Юдіт. Юдіт нещадно цькувала її перед усіма, що, за іронією долі, лише викликало співчуття у чоловіків.

Я не з тих, хто прагне чужого співчуття, проте історія Меліси навчила мене одному важливому уроку: показати ситуацію наочно значно ефективніше, ніж сто разів про неї розповідати.

«Юдіт і весь рід Пербус...»

Вони точно щось замислили. І цього разу їхньою ціллю буде не Меліса, а я.

«Що ж, настав час провчити їх як слід».

Серед трьох герцогських родів рід Прелай завжди був найближчим до імператорської корони та мав найбільший вплив. Рід Пербус заздрив цьому і постійно шукав наші слабкі місця, щоб потай позловтішатися. Та попри це, вони парадоксально прагнули будь-якою ціною зберегти з нами зв’язок, бо потайки захоплювалися нашою величчю.

Коли я згадувала слова, які вони говорили мені в дитинстві, я мимоволі скреготала зубами.

— Панно, я кажу це лише заради вашого ж блага... Вам краще не з’являтися на людях. Адже варто людям лише поглянути на вас, як вони мимоволі згадують про ганебні чутки навколо роду Прелай.

Коли я приходила до маєтку Пербус побачити Родріго, герцог та герцогиня Пербус підходили до мене і з удаваною турботою нашіптували ці слова. Рідні ніколи не казали мені нічого подібного. Але в дитинстві я вважала, що думка сторонніх людей більш об’єктивна.

Через ці слова я замкнулася в собі, почала уникати дідуся і перетворилася на добровільну самітницю в нашому маєтку. Коли дідусь дізнався, що я терпіла жахливе ставлення в Академії, але все одно не хотіла повертатися додому, він запитав мене:

— Кіано, що ж я прогледів?

Дідусь прогледів саме те, що люди з роду Пербус роками отруювали серце малої дитини своїми підлими словами.

— Очевидно, я щось пропустив... раз ти стала такою...

Якби не вони, я б ніколи не відчувала себе настільки нікчемною і не була б такою нещасною в рідному домі. Лише подорослішавши, я зрозуміла, наскільки підло вони зі мною чинили. І вони не зупинилися навіть після мого зникнення — вони просто знайшли нову жертву в образі Меліси й продовжували своє цькування.

Дідусь теж ніколи не мав особливої симпатії до роду Пербус. Проте вони підтримували близькі стосунки через спільні справи, започатковані ще попередніми поколіннями герцогів.

У володіннях герцога Пербуса на півдні були шахти теплокаменю.

Теплокамінь — це мінерал, який здатен постійно підтримувати високу температуру. Рід Прелай поколіннями купував цей камінь у роду Пербус, щоб забезпечувати ним своїх воїнів у північних землях. Його клали під обладунки, щоб зберігати тепло тіла.

«Проте через рік... рід Пербус підробить бухгалтерські книги цих шахт».

Вони почнуть поступово збільшувати кількість теплокаменю в документах. Згодом ці папери стануть для Гітона доказом того, що рід Прелай нібито таємно нарощував чисельність свого війська на півночі. Адже теплокамінь врешті-решт визнають товаром військового призначення. Оскільки його справді використовували для солдатів, заперечити це буде неможливо. Просто раніше на це не звертали уваги через специфічні умови півночі.

Насправді роду Пербус бракувало сміливості, щоб відкрито напасти на Прелай. Вони лише намагалися підірвати наш авторитет, водночас лицемірно шукаючи нагоди вигідно поріднитися. Але коли Гітон зробив їм свою пропозицію, вони з радістю погодилися.

«Дідусь просто вів чесну торгівлю, як і його предки, а натомість отримав ніж у спину».

До повернення я навіть не думала про помсту, але тепер, коли я повернулася до Імперії, все змінилося. Я маю помститися і за себе, і за свою родину. І оскільки я знала, що пан Джуліус їде до столиці, у мене вже був готовий план.

— Так, Кіано. Про що ти хочеш попросити?

Дивлячись у вічі дідусеві, який, здавалося, був готовий виконати будь-що, крім постачання кави, я чітко промовила:

— Я хочу, щоб на цьому бенкеті був присутній і пан Джуліус.