Розділ 47 — Розділ 47

Мені було смішно від того, що дівчина, яка навіть не спромоглася попрощатися, коли я їхала до Академії, тепер каже про «щиру дружбу». Хоча, мушу визнати, у дитинстві був час, коли я справді вважала Юдіт своєю єдиною подругою.

Побіжно переглянувши лист, я жбурнула його в кошик для сміття. Звісно, я промахнулася, тож покоївка-шпигунка швиденько підняла його і поклала всередину. Тим часом я взяла до рук червону прикрасу для волосся, що була в скриньці.

«Гм, на це вона, мабуть, добряче витратилася. Хоча це зовсім не в моєму стилі».

— Панно, ви і це збираєтеся викинути? — квапливо запитала Еліс. — Вона важка, ви можете поранити пальці. Дозвольте, я сама її викину.

Здається, у цьому герцогському маєтку всі вважають мене якоюсь паперовою лялькою. Я похитала головою і відповіла:

— Ні, я вдягну її пізніше. Тож обов’язково підготуй її, коли будеш допомагати мені з вбранням.

Еліс із дещо стурбованим виглядом забрала прикрасу з моїх рук. З’явитися на великому світському заході зі схожими прикрасами означало привселюдно продемонструвати свою близькість.

Юдіт була типовою представницею роду Пербус. Понад усе вона прагнула принизити рід Прелай, але водночас не могла втриматися від бажання похизуватися зв'язками з нами.

— Слухаюся… — пробурмотіла покоївка, обережно прибираючи прикрасу, але так, щоб я все чула: — Кажуть, панна Юдіт не така вже й добра, як про неї пліткують… А що, як ви потрапите в халепу….

— Не хвилюйся, шпигунко, — байдуже кинула я. — Я набагато гірша і розумніша за неї.

Сьогоднішній день для родини Пербус не обмежиться просто неприємностями. Починався чудовий ранок.

Я посміхнулася, потягнулася і сіла за стіл.

— Зараз я напишу відповідь, негайно доправ її до маєтку Пербус. І я трохи стомилася, тож принеси мені ка….

— Ви стомилися? Я зараз же приготую трав’яний чай! — вигукнула Еліс, перебивши мене на півслові. Ох, її репертуар завжди однаковий.

Як тільки покоївка вийшла з кімнати, я дістала з шухляди кілька таємно підготовлених магічних інструментів. Сьогодні я планувала встигнути чимало справ.

***

Коли сонце почало хилитися до обрію, розпочався імператорський бенкет.

Юдіт разом із молодим паном Родріго з’явилася завчасно. Прикрасивши волосся вишуканою блакитною квіткою, вона кинула обережний погляд на принца Гітона.

Гітон, головний герой цього вечора, сидів у центрі помосту з цілком задоволеним виглядом. Поруч із ним у розкішному вбранні сиділа його рідна мати, третя імператорська дружина.

Імператор, який уже довгий час перебував у комі, звісно, був відсутній, а імператриця не прийшла, пославшись на погане самопочуття. Єдиної принцеси, Селієт, також ніде не було видно. Втім, ніхто не цікавився причинами її відсутності — настільки всі забули про існування принцеси.

— Досить цікаве видовище, — пробурмотів Родріго поруч із Юдіт. — Ще п’ять років тому таку картину неможливо було навіть уявити.

Юдіт мовчки кивнула на слова брата. До зникнення кронпринца центр помосту належав саме йому. А поруч зазвичай сиділа імператриця, випромінюючи елегантність.

Дійсно, багато що змінилося. Нікс, лицар-охоронець, який завжди був біля кронпринца, тепер став капітаном 1-ї імператорської гвардії й сидів серед почесних гостей.

— Отже, і для мене немає нічого неможливого, — додав Родріго, зиркнувши в бік старшого сина родини Пербус, Леона, що стояв з батьками. — Через п’ять років спадкоємцем роду Пербус можу стати я.

Юдіт ніяк не відреагувала. Її не цікавила боротьба братів за спадок.

Леон був настільки впертим, що по-дурному виконував будь-яке доручення батьків, тоді як Родріго намагався владнати все за допомогою зв’язків. Раніше він товаришував із кронпринцом, тепер став близьким із Гітоном і мріяв через шлюб поріднитися з Прелай.

— До речі, кажуть, у Кіани з’явився коханий? — запитала Юдіт, розглядаючи свої нігті. — Тиск принца Гітона став марним. Хіба можна нав’язувати політичний шлюб тій, хто вже має обранця?

— Мабуть, підчепила першого ліпшого, щоб викрутитися, — пирхнув Родріго. — Та він просто безродний простолюдин. Не вірю, що Кіана Прелай зможе довго бути з таким чоловіком. На скільки її вистачить?

Він ще раз суворо подивився на Юдіт:

— Ти ж не забула, що сьогодні ми маємо як слід розтоптати Кіану?

— Це ж очевидно, — відповіла та з блиском в очах. — Раніше Кіана навіть не думала приходити на бенкети. Бо була одна ситуація, якої вона жахливо боялася.

Юдіт була впевнена, що знає психологічну слабкість Кіани.

— Схоже, вона трохи підзабула про це, сидячи у своїй глушині, тож я влаштую їй саме те, чого вона боїться. Не хвилюйся, я вже все підготувала.

Навіть відповідь від Кіани, що прийшла сьогодні вранці, була саме такою, як Юдіт і очікувала.

Раптом почувся звук дзвона, і слуга оголосив про прибуття нових гостей:

— Принцеса Кіана Елі Прелай! Маркіз Чезаре Левін!

Усі з цікавістю повернули голови до входу. Адже обоє вперше офіційно з’явилися на світському заході такого рівня.

— Ох… — по залу прокотився захоплений подих.

Зовнішність Чезаре, якого Родріго висміював за низьке походження, приголомшила присутніх.

Чезаре в бездоганному мундирі одним своїм виглядом опанував простір. Його обличчя було спокійним і навіть дещо грайливим, ніби він кепкував з усієї цієї пишноти.

Юдіт, яка ледь не роззявила рота від подиву, за мить опанувала себе і почала швидко шукати поглядом прикрасу на голові Кіани.

«Таки є!»

Кіана вдягнула ту саму червону квітку, яку вона надіслала вранці. Щоправда, ця розкішна прикраса абсолютно не пасувала до її сукні в бежеву клітинку з бантами.

Навколо почали шепотітися: «О, панна Кіана та панна Юдіт і справді найкращі подруги».

Юдіт саме на це й розраховувала, але ще більше її тішило те, що Кіана досі слухається кожного її слова.

— Все йде за планом, — прошепотіла Юдіт, посміхаючись. — З нею буде навіть легше, ніж із Мелісою.

Меліса мовчки терпіла її знущання, але примудрялася робити це так, щоб інші бачили. Своїм смиренним та стійким виглядом вона викликала співчуття у всіх чоловіків столиці. Але Кіана — хіба вона не та сама похмура лиходійка, якій ніхто не поспівчуває?

Зробити з неї монстра було надзвичайно просто. Достатньо було публічно її спровокувати, щоб вона зірвалася на Мелісу, а потім, коли Кіана піде, пустити чутки про її жорстокість. Тоді ніхто не стане на її бік.

Звісно, вона трохи заздрила, що Кіана з’явилася з таким красенем, як Чезаре. Але зрештою — він лише простолюдин. Для неї, що мітила на місце поруч із принцом Гітоном, він був не того рівня. До того ж варто було їй відвести погляд, як образ Чезаре дивним чином стирався з пам'яті. Не такий вже він і незабутній.

Заспокоївши себе такими думками, Юдіт у піднесеному настрої торкнулася своєї прикраси.

***

Як тільки ми увійшли, зазвучала перша мелодія. Звісно, я почала перший танець зі своїм партнером, Чезаре.

— Маркізе, — щиро захопилася я, виконуючи кроки. — Ви чудово танцюєте! Я й не сподівалася, адже ви казали, що не надто вправні в рухах.

— О, це… — м’яко посміхнувся Чезаре. — Я просто виявив скромність, насправді я не такий уже й незграбний.

— Справді?

— Того разу ви були трохи напідпитку, панно, тож я був просто обережним. — Чезаре загадково всміхнувся. — Зазвичай я можу впоратися не лише з натовпом, а й із портовими розбишаками. Тож якщо вам колись знадобиться охорона — можете кликати мене.

— Гм. Ви бували в порту? Не на заході, а в нашому столичному Олфорді?

Я запідозрила, що він просто вихваляється, але він миттєво відповів:

— Звісно. Я часто буваю там навіть уночі, і завжди повертаюся цілим.

— О….

Боже, він часто туди їздить?...

Судячи з того, що я бачила в порту Олфорд минулої ночі, атмосфера там була просто жахлива. Вночі там повно банд та всіляких злочинців. Авіан казав, що раніше було краще, але кілька років тому, коли змінився капітан 1-ї гвардії, контроль послабився. Якщо він часто там буває і він не моряк, то все стає зрозуміло.

«Схоже, він ще гірший, ніж я думала… Виявитися бандитом, це вже занадто».

В Академії він здавався дуже багатим, коли пропонував гранти, але, мабуть, то все були брудні гроші.

Зрештою, шанси на те, що випадково обраний для контрактних стосунків красень виявиться ще й порядною людиною, були мізерними. Спершу я думала, що головне, аби він не тинявся по казино, але якщо він і далі виявлятиметься таким покидьком, це буде проблемою.

«Так не піде. Якщо я продовжу з ним спілкуватися, можу й сама вляпатися в халепу».

Мабуть, красенів, які не є мерзотниками, серед холостяків уже не залишилося.