Розділ 48 — Розділ 48

— Еге ж. Візьму до уваги.

Я відповіла досить недбало, відчуваючи на собі погляди інших.

Перший танець має велике значення. Оскільки в «Лорелай» уже з’явилася стаття, тепер усі точно пліткуватимуть про мої стосунки з Чезаре. Моєю метою було поширити ці чутки настільки, щоб Гітон навіть заїкнутися не наважився про політичний шлюб.

Навіть якщо він принц і мій одноліток, він не має права втручатися в моє особисте життя, до якого не має діла навіть рід Прелай.

Я вирішила, що від Чезаре мені потрібно лише це. Відчуваючи певне розчарування, я остаточно відкинула план «просто якось зустрічатися і вийти заміж за Чезаре».

Я не могла вийти заміж за красиве сміття.

Раптом Чезаре запитав:

— Панно, чи можу я поставити вам одне запитання?

— Мені ліньки відповідати, тож якщо це не обов'язково маю бути я, запитайте когось іншого.

— Тільки ви можете на нього відповісти.

Почувши це, я пожвавішала:

— Це питання з математики чи науки? Тоді швидше задавайте.

— Ні… Це питання про людське серце.

Мій інтерес миттєво згас. До того ж це була сфера, у якій я розбиралася найменше. Я зітхнула і чесно відповіла:

— І ви ставите таке питання саме мені, хоча я в цьому зовсім не тямлю?

— Просто скажіть, що ви про це думаєте. Мені більше нема в кого запитати.

Тоді все стало на свої місця.

— А, то у вас просто немає друзів, тому ви питаєте в мене. Що ж, гаразд. Все одно нам нема про що більше говорити.

— ........

Зрештою, вести невимушені розмови під час танцю — цілком звична річ. Адже на танець і запрошують для того, щоб побути вдвох і поспілкуватися.

Чезаре вправно обхопив мене за талію і запитав:

— Уявіть, що з одним юнаком трапилося лихо, а дівчина, з якою він зовсім не був знайомий, дуже за нього хвилюється. Чому так?

Ого, історія прямо як про Мелісу. Я відповіла без вагань:

— Гм, мабуть, вона просто неймовірно добра, але така дурна альтруїстка, що крім хвилювання нічого не може вдіяти?

Чезаре спантеличено схилив голову і пробурмотів:

— Здається, це точно не той випадок…

Не той? Тоді в цьому немає жодної раціональної причини. А якщо немає логіки — значить, справа в емоціях. Завершивши логічний роздум, я спокійно мовила:

— Тоді, можливо, виявилося, що дівчині цей юнак просто подобався?

— П-п-п-правда?.. Ви так вважаєте?

Вуха Чезаре стали яскраво-червоними.

«Що це з ним? Він про себе? Невже він залишив у маркізаті Левін якесь нерозділене кохання?»

Я відчувала, як шалено калатає серце Чезаре, коли він притиснув мене ближче. Його кроки, що досі були механічно точними, злегка збилися. Кожен би помітив його сильне хвилювання.

— Маркізе, вам, здається, дуже подобаються такі розмови. Ваша фізична реакція досить промовиста.

Я продовжувала ідеально вести танець, пильно дивлячись на нього.

— Схоже, вас неабияк цікавлять жінки.

— Це зовсім не так. О, зачекайте хвилинку. Зараз я притиснуся до вас ще ближче, панно.

Його очі на мить зблиснули, і він притягнув мене до себе. Його міцні груди впритул торкнулися моїх. Ну, від такого я навіть трохи розгубилася, але мені це подобалося.

— Що таке?

— Просто там Родріго спостерігає за нами й буквально біситься від люті.

— О, чудово! Тоді притисніться ще сильніше.

Якщо Родріго це розлютить — тим краще. Він не міг мене по-справжньому кохати. Проте сам факт мого роману з Чезаре був для нього великою ганьбою. Адже він, той, хто надіслав мені пропозицію шлюбу, фактично програв якомусь маркізу-простолюдину з прикордоння.

Мені була огидна Юдіт, я не зносила герцогське подружжя Пербус, але найбільше мене дратував саме він.

«Як же йому, мабуть, прикро, що він втратив і Мелісу, і мене, хоча змалечку вважав нас своєю здобиччю».

Від цієї думки я й сама почала палкіше притискатися до Чезаре, вдаючи до нестями закохану жінку. Але зачекайте…

«Невже цей танець був таким пристрасним?»

Щоразу, коли наші ноги торкалися, а руки спліталися, мене обдавало жаром. Очі Чезаре, що раптом опинилися зовсім поруч, дивилися на мене з млосним прищуром.

«Чому він так близько? А, це ж танець, це природно…»

Він дивився на мене ніжним, але водночас палким поглядом. Побачивши його довгі опущені вії, я відчула, як серце раптово завмерло. Я намагалася опанувати себе, коли він грайливо прошепотів:

— ...Здається, ви від самого початку не дуже-то й любили молодого пана Родріго?

Я відчула його подих, від чого по тілу побігли мурашки. Дотик його губ, що злегка зачепили моє вухо, змусив мене здригнутися. Це було дивне, нове для мене відчуття. «Навіть коли я бігала за Родріго, я не відчувала такої втрати самовладання».

Ледь стримуючи паморочливі почуття, я швидко відповіла:

— Гм, але те, що я бігала за ним, — факт. Тоді я справді хотіла вийти за Родріго заміж. Звісно, з єдиним бажанням — не віддати його Мелісі.

Чезаре знову вкрадливо запитав:

— Справді?

Його тон був спокійним, але в ньому відчувалося якесь хвилювання.

— А може, вам насправді подобався хтось інший?

— Хто це — інший?

— Кхм-кхм… Ну, можливо, його високість кронпринц, якого всі так вихваляли за добру вдачу?..

Що за нісенітниця? До чого тут кронпринц? Те незвичне піднесене почуття, що тільки-но виникло через Чезаре, миттєво зникло. Жар, що піднявся був у моєму тілі, наче рукою зняло.

— Зовсім ні. Кронпринц тут ні до чого.

— Може, ви просто плутаєте почуття? — продовжував він наполягати.

Я різко відрізала:

— Що за дурниці. У дитинстві мені точно подобався Родріго. До кронпринца мені не було жодного діла.

— Можливо, через те, що його високість був дещо повненьким? Але ж вагу можна і скинути…

— Та кажу ж вам, він мене взагалі не цікавив. Хоч мені теж гидко на Родріго дивитися, але не треба приписувати мені абикого.

— А, «абикого»… — Чезаре виглядав дещо приголомшеним.

— Менше з тим, досить про минуле, — холодно промовила я. — Хіба не теперішнє має значення?

Чезаре повільно посміхнувся і звабливо кивнув:

— Ви маєте рацію, панно.

Його рука, що обіймала мою талію в такт танцю, була ніжною. Коли наші погляди знову зустрілися, мені перехопило подих. Його золотаві очі дивилися лише на мене…

«Чезаре так хотів змінити цей колір очей, що навіть до мого повернення в минуле неодноразово звертався з цим проханням до Академії».

Але ці очі були занадто чарівними, щоб їх змінювати. Вони ідеально пасували до його образу, схожого на спокійного хижака.

— Проте… — тихо прошепотів Чезаре. — Зараз, танцюючи з вами в цьому залі, я хочу жити минулим.

— Що? Про що ви?

— Я хочу хоча б на мить знову стати тим хлопчиком перед вами. Ніби уві сні.

Я лише байдуже знизала плечима на ці туманні розмови, але потім знову зустрілася з ним поглядом. Його очі дивилися на мене так глибоко, ніби я була не просто жінкою, яку він бачить вчетверте, а кимось по-справжньому дорогим. Моє серце на мить стислося.

«Що за… Він ще й професійний спокусник?».

З такою зовнішністю так дивитися — це просто нечесно. Я відчула приємне хвилювання.

Якраз у цей момент музика почала стихати. Я швидко опанувала себе. Хвилювання хвилюванням, а справи — це те, що має бути зроблено.

— Ну що ж.

Я ввічливо вклонилася і сказала:

— Ми виконали перший танець, тож, як і планували, тепер розійдемося.

Ми ще в кареті домовилися про наш розклад.

«Маркізе, маю до вас прохання. Оскільки на нас дивляться люди, давайте станцюємо лише перший танець, а потім розійдемося. Мені треба владнати одну справу самотужки»

«Якщо це справа, яку треба владнати…»

«Це звичайна справа між друзями».

«Але ж у вас немає друзів».

«Тому мені й треба це владнати».

Чезаре тоді не став більше нічого розпитувати. Зрештою, бути весь вечір лише зі мною було б невигідно і для нього самого. Йому, як людині без зв’язків у столиці, було важливо скористатися нагодою і завести знайомства серед аристократії.

Це був бенкет на честь дня народження принца Гітона, який не мав конкурентів у боротьбі за трон. Зали були переповнені: від столичних вельмож до провінційних дворян, яких я не бачила вперше. Натовп сягав навіть саду.

Так закінчилася перша мелодія.