Розділ 49 — Розділ 49

Тепер справді залишалося лише розійтися.

— Тоді, маркізе, побачимося пізн...

— Зачекайте хвилинку, панно.

Чезаре м’яко схопив мене за зап’ястя. Потім він узяв у слуги, що проходив повз, одну закуску і поклав мені до рота. Це був освіжаючий і водночас пікантний яблучно-м’ятний креп.

— О? Смачно! — я була приємно вражена, адже це виявилося краще, ніж я очікувала.

— Смак м’яти досить приємний, чи не так? Це найкраща закуска серед усіх страв на імператорському бенкеті.

Чезаре обережно витер крихту з моїх губ і додав:

— Я подумав, що після танцю ви можете зголодніти, тому хотів одразу пригостити вас чимось смачненьким.

Його слова прозвучали дещо загадково, ніби в минулому часі. Я лише кліпала очима, бо була зайнята жуванням, а Чезаре лагідно посміхнувся:

— Раніше я часто уявляв, як танцюю на бенкеті з дівчиною, яка мені здалеку подобалася. І те, що я хотів би зробити після цього.

Ого, ось воно як. Я проковтнула креп і кивнула. Чоловік із такою зовнішністю, як у Чезаре, навряд чи не зміг би потанцювати з коханою дівчиною — мабуть, він просто не міг потрапити на бенкет через своє походження, тому лише мріяв про це.

— Ось, випийте содової, у вас може пересохнути в горлі.

Після того як я випила содову, яку приніс Чезаре, мій настрій значно покращився. У дитинстві я хоч і відвідувала бенкети, але зазвичай тікала до герцогського маєтку ще до початку танців. Тому я навіть не знала, що після танців так хочеться їсти й пити.

— Бажаєте скуштувати це? Схоже на карамельне печиво, здається, дрібка солі зверху додає йому особливого аромату.

— А, так. Давайте.

Сам Чезаре нічого не їв, але з вдоволеним виглядом спостерігав за тим, як я пригощаюся його ласощами. Трохи перекусивши, я першою махнула йому рукою, адже мала йти у справах.

— Тоді, маркізе, справді побачимося згодом.

— Так, панно. — Чезаре легко кивнув. — Адже і мені вже час прокидатися від сну.

Я проігнорувала цю його чергову загадкову фразу і рішуче попрямувала крізь залу. Коли я відійшла вже настільки далеко, що Чезаре зник з поля зору, до мене раптом хтось наблизився.

— Панно Кіано.

Людиною, яка лагідно покликала мене, поки я зосереджено йшла, був Авіан у мундирі.

— Чи не бажаєте ви подарувати наступний танець мені?

Це було ввічливе та чемне запрошення.

— Що? О... — я здивувалася, побачивши тут Авіана.

Я мигцем зиркнула на годинник — такий поворот подій я не передбачила, тому трохи розгубилася. Проте відмовляти без вагомої причини було нечемно. Тому я шанобливо відповіла:

— У мене не дуже багато сил, тому я хотіла б трохи відпочити від танців. Можливо, зустрінемося за годину?

— Чудово. Тоді де ми зустрінемося за годину?

Але перш ніж я встигла відповісти, пролунав незнайомий голос:

— Овва. Наш капітан 5-ї гвардії вже навіть запрошує дам на танець.

У голосі відчувався явний сарказм.

— Неймовірно, просто неймовірно.

Чоловік теж був у мундирі капітана гвардії. На вигляд йому було років 35, міцної статури та гарної подоби. Навіть більше... судячи з його емблеми, він був капітаном 1-ї гвардії — тієї, де зосереджена найбільша влада. Колись він був лицарем-охоронцем кронпринца і входив до складу групи на тому останньому полюванні.

Від нього вже тхнуло вином — схоже, він встиг чимало перехилити за той короткий час, що тривав бенкет. Він продовжував глузливо насміхатися:

— Не слухаєш наказів керівництва, вдираєшся до Клубного дому, а тепер що — вирішив одружитися?

Авіан помітно зніяковів і ступив уперед:

— Пане капітане Ніксе, про що ви...

— А що мені заважає говорити? Ти ж у нас виходець із вищої аристократії, тобі на дисципліну в гвардії начхати, так?

— Та що ви таке кажете...

— Хіба не так? Пішов у Клубний дім і навіть не доповів мені.

Капітан 1-ї гвардії на ім'я Нікс поводився зухвало, провокуючи конфлікт. Зазвичай у гвардії ієрархія базується більше на майстерності, ніж на походженні. Навіть простолюдин міг посідати вищу посаду за аристократа. Нікс теж був вихідцем із дрібного провінційного баронського роду, але поводився з Авіаном зверхньо. Як наслідок, у гвардії майже не залишилося аристократів, крім самого Авіана.

Нікс тихо пробурмотів:

— І треба ж було так знехтувати статутом заради якоїсь баби, та ще й заради ганьби роду Прелай...

Оскільки я завжди цінувала взаємність у спілкуванні, я одразу ж озвалася у відповідь:

— Я все чую, бовдуре.

На мить навколо нас запала тиша.

Звісно, першим мав схилити голову Нікс, адже я не належала до гвардії. Він одразу ж спробував виправити ситуацію і привітався з удаваною шаною:

— Вітаю. Для мене велика честь бачити прекрасну панну з роду Прелай.

Однак при цьому він похитнувся і злегка наступив мені на ногу. Я ж вихована панна, тому, не показуючи вигляду, ввічливо відповіла:

— Доброго дня. Мені зовсім не приємно бачити некомпетентного капітана гвардії Імперії.

І додала:

— Наскільки мені відомо, у гвардії є правило — за жодних обставин не вживати алкоголь. Якщо в такий момент з’явиться злочинець, пан капітан сам стане ганьбою для всієї гвардії.

Я кліпнула очима і плеснула в долоні:

— А, чи, можливо, ви станете ганьбою для принца Гітона, який особисто призначив вас капітаном 1-ї гвардії?

Саме тому нагляд за Клубним домом був таким жахливим. Хоча те, що Авіан розігнав Клубний дім, було абсолютно правильним вчинком, цей тип намагався його принизити.

Нікс люто подивився на мене, збираючись щось сказати. У цей момент я щосили наступила йому на ногу своїм підбором.

— А-а-а-а! — закричав він від болю. — П-панно? Навіщо ви це зробили...

Оскільки я завжди люб’язно пояснюю причини своїх вчинків, я відповіла:

— Чому так боляче? Бо площа опору маленька. Тиск — це сила, поділена на площу, на яку вона діє.

Навряд чи хтось зрозумів мої пояснення, але я продовжувала, свердлуючи його холодним поглядом:

— Тут вам не гвардія.

І я ще сильніше надавила підбором на його ногу.

— А-а-а-а-а-а!

Щиро кажучи, мені хотілося розчавити його прямо зараз, але ще не час. Я не могла дозволити такому нікчемі зіпсувати пастку, яку я так ретельно готувала.

«Все одно кронпринц скоро з ним розправиться».

Згідно з «оригіналом», Нікс, який був у складі групи на полюванні, згодом мав стати першою ціллю для помсти кронпринца. А оскільки кронпринц почав діяти набагато раніше, цей чоловік міг відправитися на той світ у будь-який момент. Тому я проявила милосердя і лише дала йому пораду:

— Вихідцю з низів не варто розкидатися словами про «ганьбу» перед панною з роду Прелай. Зрозуміло, ганебний капітане?

Нікс від болю та несподіванки аж занімів. Тоді я витончено прибрала свій підбор з його ноги.

— Не бійся.

Після моєї короткої, але влучної фрази люди навколо, які спостерігали за сценою, почали пирскати в кулак.

— Ти, ти...

Нікс зробив крок до мене, і запах вина став ще сильнішим. У мене раптом підкотило до горла.

— Кх...

Я згадала, як ми пили разом із паном Маєром. Мені здавалося, що я вже давно оговталася і почуваюся добре, але запах алкоголю викликав у мене огиду. Проте я не могла подати виду, тому стримала нудоту.

— Отже, у вас є ще що сказати мені, єдиній принцесі Прелай?

— ...

— Останнім часом дідусь мене дуже любить. А, і ще, можливо, ви не знали, але головна редакторка «Лорелай» Лея Клона — моя дуже близька подруга.

— ...

— Думаю, навіть якщо вам є що сказати, краще тримати язик за зубами, чи не так? Мудре рішення. Хвалю вас.

Я зверхньо подивилася на Нікса з кам’яним обличчям. Бачити, як він безсило лютує, було надзвичайно приємно.

— Тоді, Авіане.

Я звернулася до Авіана, приховуючи неприємні відчуття в шлунку:

— Зустрінемося за годину в Тюльпановій залі. А зараз вибачте, у мене призначена зустріч.

Поправивши червону квітку на голові, я розвернулася і пішла геть.

Примітка: від слів Чезаре стало дивно сумно, але як же слейно Кіана розправилась з цих покидьком Ніксом пазхпзха