Розділ 52 — Розділ 52

Квітка еспра була рідкісним видом, що квітнув на батьківщині п’ятої дружини імператора; це була трава, яка містила в собі надзвичайно багато магії. Однак через наслідки тривалої війни тутешні ґрунти були сильно забруднені, тому зараз її було важко дістати.

П’ята дружина імператора, яка походила з уже загиблої слабкої держави, давно пішла з життя, але оранжерея, яку вона плекала як хобі, досі збереглася. Саме цією оранжереєю зараз опікувалася панна Селієт.

— Скоро настане час цвітіння еспри, чи не так? Коли вона розквітне, я б хотіла, щоб ви надіслали трохи до герцогського маєтку.

— Я, я так і зроблю! Звісно, я неодмінно маю надіслати її вам! Ви ж моя б-благодійниця!

— ...Вибачте. Це не те щоб я рятувала вас просто так, без жодної вигоди. Власне, я шукала вашу високість на сьогоднішньому бенкеті саме для того, щоб попросити про це, і ось так усе склалося.

— Щ-щ-що ви таке кажете. П-прошу, не говоріть так!

Селієт похитала головою. Я лагідно всміхнулася і погодилася:

— Так. Власне, я теж вважаю, що результат — це найголовніше.

І справді розвернулася.

Я була дуже зайнята. Тепер настала черга йти на зустріч із Юдіт. Оскільки я так поспішала, то не почула, що Селієт бурмотіла мені у спину.

— Те-тепер у мене з’явився привід зустрітися знову, тож це я, я вам вдячна…

Тоді я ще не знала. Адже чуток про панну Селієт майже не було.

— С-сьогодні не буду мити руки....

Я не знала ні того, що Селієт має надзвичайну одержимість речами, на яких вона зациклюється, ні того, що в ту мить вона зациклилася саме на мені.

— Хе-хе… Я, я й не знала. Є ж причина, чому вона була першим коханням брата Еда? Така крута!

***

— Батьку, матір. Швидше.

Юдіт вела за собою герцога Пербуса з дружиною.

— Цього разу мені знову потрібна допомога батька та матері. Ви ж знаєте, самої мене недостатньо. Кіана теж казала, що хоче побачити батька та матір.

Родріго також підштовхував їх ззаду. У нього в голові теж був свій розрахунок.

— Ідіть. Я з’явлюся вже тоді, коли все закінчиться.

Юдіт разом із подружжям сім’ї Пербуса в піднесеному настрої вирушила в дорогу.

«Дякую, Юдіт. Я й справді з нетерпінням чекала твого повідомлення.

У такому разі, чи не хотіла б ти зустрітися в саду гортензій імператорського палацу після закінчення другої танцювальної мелодії? Я хочу виговоритися про все, що накопичилося за цей час, але мені трохи ніяково робити це в людному місці.

До речі, я б хотіла побачити пана герцога та пані герцогиню Пербус. Вони давали мені, маленькій, стільки порад. Приїхавши до столиці через довгий час, я часто про це згадую. Тож я з вдячністю прийму прикрасу для волосся.

До зустрічі!»

Сад гортензій позаду імператорського палацу.

Атмосфера на бенкеті якраз мала от-от сягнути розпалу. Тому в саду нікого не було.

Коли Юдіт, захоплено тягнучи батьків, прибула до саду гортензій, Кіана спокійно сиділа на лавці й дивилася на квіти.

Побачивши цю картину, Юдіт потайки ковтнула слину.

«Та чому ж вона така гарна?..»

Чесно кажучи, якщо Кіана почне активно з’являтися у вищому світі, привернути до себе увагу їй не складе ніяких труднощів. Варто їй лише поговорити з кількома шляхетними паннами, як усі зрозуміють, як саме Юдіт принижувала її за спиною.

«Тому Кіана, як і раніше, має сидіти замкненою в герцогському маєтку, забиваючи голову лише своїми дивними формулами».

Схожі думки крутилися і в головах подружжя герцога Пербуса.

Рід Пербус історично завжди поступався роду Прелай. Сім’я Лісініс завжди усвідомлювала, що має найнижчий ранг серед герцогських родів, тому не переймалася цим. Але Пербус, маючи перед очима наймогутніший рід, був іншим.

«Можливо, у цьому поколінні вдасться похитнути велич Прелай»

Варто старому Скарі піти з життя, як Прелай одразу стане на шлях занепаду. А якщо Кіана справді вийде заміж за Родріго…

— Кіано!

Юдіт з усмішкою підбігла до Кіани.

— Тобі дуже пасує прикраса для волосся. Все-таки я маю око на такі речі.

— Справді? А мені вона, чесно кажучи, не дуже подобається.

— Га? О? Гм?

Не звертаючи уваги на те, що Юдіт знітилася, Кіана підвелася.

— Пане герцогу, ви теж прийшли. О, і пані герцогиня тут. Давно не бачилися. Рада вас бачити.

З-за спини Юдіт поважно вийшло подружжя герцога Пербуса.

— Кіано, скільки літ, скільки зим!

Пані герцогиня Пербус привітно всміхнулася і підійшла першою. Оскільки вона вже встигла випити чимало вина, від неї сильно тхнуло алкоголем.

— Ой, треба ж. Ти виросла саме такою, як я і очікувала…

Кіана кивнула з трохи похмурим обличчям. Вираз її обличчя був вельми дискомфортним. Здавалося, її ось-ось знудить. Побачивши це, пані герцогиня Пербус вкрадливо продовжила:

— Власне, усі навколо подейкують, ніби Енес повернулася до життя. І справді, у них є всі підстави так казати.

За спиною про Кіану говорили багато. Казали, що вона виросла красунею, що вона здається розсудливішою, ніж можна було очікувати, за відсутності Меліси, і що в Академії чули про її неабиякі успіхи.

Саме тому Юдіт ще дужче не хотіла, щоб Кіана займалася світським життям. Звісно, подружжя герцога Пербуса хотіло виконати прохання доньки.

— Хай там як, історія, яку багато хто давно забув, знову стала темою для пліток, — співчутливим тоном промовила герцогиня. — Герцог Прелай дуже засмутиться, коли дізнається про це.

Кіана нічого не відповіла й низько схилила голову, як вона робила це в дитинстві. Юдіт, наче втішаючи, обійняла Кіану за плечі.

— Напевно, коли була Меліса, такого не траплялося... Але з твоєю появою, здається, усі ще більше сумують за нею. Що ж поробиш, бідолашна Кіано.

Дивлячись на це, герцог Пербус вставив і своє слово:

— Гм-гм, оскільки в Кіани немає призовного звіра, нічого не вдієш — люди будуть шепотітися. Здається, герцог Прелай теж постійно про це пам’ятає.

Колишня Кіана пригнічено кивнула б і відповіла: «Справді, мені краще не приходити в такі місця». Але оскільки цього разу ніякої особливої реакції не було, герцог Пербус тонко додав:

— Хоч це й сумно, але хтось має сказати тобі це в очі, щоб ти не стала ще більшим посміховиськом за спиною.

Після цих слів Кіана нарешті тихо заговорила:

— Ви маєте рацію, пане герцогу. Ви, пані герцогиня, і ти, Юдіт, давали мені подібні поради протягом усього мого дитинства.

— Так. Ти близька подруга Юдіт, тому ми говоримо тобі це щиро. Хто, як не ми, розповість тобі правду?

— Так... Пане герцогу, ви завжди нагадували мені про реальність — що я не є справжньою Прелай. Дуже люб’язно, щоразу, коли я приходила до вашого маєтку.

Кіана відкинула волосся назад і промовила зі скорботним обличчям:

— Я пам’ятаю, як і ви, пані герцогиня, невтомно й сумлінно радили мені. Казали, що хоч рідні мені цього й не скажуть, вони мене соромляться...

Це були явно дуже сумні слова, але звучали вони надзвичайно чітко.

— І ти, Юдіт, теж казала, що всі любитимуть Мелісу, а не мене, тож давай знущатися з неї разом. Це була справді жорстока й нездорова дружба, чи не так?

Проте, оскільки все сказане Кіаною було правдою, герцогське подружжя Пербуса та Юдіт не стали заперечувати. Замість цього вони лагідно всміхнулися і відповіли:

— Так, було діло. Ми ж усе це робили заради тебе…

— Уе-е-е-е-ек!

Кіана, якій увесь цей час було зле, врешті-решт видала гучний звук, наче її нудить. У цей момент почулося:

— Що ти кажеш?

Біловолосий м’язистий старий увірвався прямо крізь паркан, ламаючи його.

— Ці кляті покидьки сміють отак розмовляти з нашою Кікі! Що ви там верзете?

Старий, що вмить влетів до саду, виблискуючи червоними очима, був схожий на стража воріт пекла.

— <Джуліусе! Стримайся! Не можна вбивати!>

— Ви говорили таке Кікі з самого дитинства? Вас треба відгамселити до напівсмерті!

— <Джуліусе! Згадай про свій вік!>

Незважаючи на поважний голос призовного духа, пан Джуліус увірвався в сад і замахнувся сокирою.

— Мені всього лише шістдесят сім! Якраз чудовий вік, щоб провчити молодиків!

Разом із безладними словами, значення яких він і сам не розумів, сокира з силою розсікла повітря. Герцог Пербус, отримавши потужний удар сокирищем прямо в поперек, звалився на землю.

— <Ні, я не про твій авторитет!> — вигукнула Дарамі, міцно вчепившись у бороду пана Джуліуса. — <Я кажу про фізичний вік твого тіла!>

— Ох!

Як і казала Дарамі, пан Джуліус так розхвилювався, що схопився за загривок і теж повалився з ніг.

— Пане Джуліусе!

Кіана поспішила підтримати пана Джуліуса.

— Ви в порядку? Уе-е-е-е-ек!

— Ой, наскільки ж наша Кікі травмована й шокована, що її аж нудить! Га?

Через безлад, що раптово зчинився, збіглися лицарі, які охороняли територію саду. Вони одразу кинулися до величезного старого, що лежав на землі.

— Ой-ой-ой! Помираю! Вмираю я! Вбивають кволого старого, якому й так недовго лишилося!

Стогін пана Джуліуса був набагато гучнішим за крики герцога Пербуса. Четверо лицарів вхопили кремезне тіло пана Джуліуса і підняли на плечі. І поспіхом закричали:

— Швидше до імператорського лікаря! У медпункт!

І хоча на нього ніхто не звернув уваги, герцог Пербус, який сильно пошкодив спину, теж збирався вигукнути «Я теж!», коли раптом...

— Що це за звуки зараз…були?

Гостра, холодна аура, що була прихована за величезною присутністю пана Джуліуса, різко відчулася в повітрі. Навіть Кіана здригнулася і заклякла.

— ...Дідусю?

— Як сміє якийсь Пербус…

Обличчя Скарі вже було сповнене моторошного холоду, а голос навіть тремтів від люті.

— Обговорювати право моєї онуки називатися Прелай?

Від цієї владної сили Юдіт і пані герцогиня Пербус повалилися на землю.