Розділ 53 — Розділ 53

Кіана анітелень не могла мовити й лише спантеличено кліпала очима.

Насправді вона сама просила пана Джуліуса прибути сюди, і все це було частиною її плану. Проте вона й гадки не мала, що прийде і Скарі. Адже той уже дуже давно не з’являвся на бенкетах.

— Д-дідусю? Ви як тут... — здивовано запитала Кіана, на що Скарі лише роздратовано гримнув у відповідь:

— То я, по-твоєму, мав просто стояти й дивитися, як моя онука кличе якогось іншого старого замість мене?!

Усі присутні в ту мить завмерли з виразом обличчя: «Що я щойно почув?».

— Я про цього бовдура, який тільки статурою вдався, а мізками — ні! — Скарі гримнув так, наче не міг стримати люті. — І взагалі, це ж як треба було знущатися з дитини психологічно, щоб вона видавала таку фізичну реакцію на одні лише слова!

— Ф-фізичну реакцію?

— Я про нудоту! Так, від таких слів справді знудити може! — прокричав Скарі з таким виглядом, наче в нього самого зараз кров із очей бризне від гніву. — Як вони посміли... Як вони посміли змалечку втовкмачувати моїй онуці таку нісенітницю?!

Насправді ж Кіані було зле лише тому, що минулого разу вона перебрала з алкоголем, а сьогодні знову відчула запах вина від Нікса та пані герцогині Пербус. Щиро кажучи, її нудота не мала прямого стосунку до образливих слів подружжя Пербус. Проте вона не стала цього пояснювати. Натомість вона з іще сумнішим обличчям повторила:

— Уе-е-ек... я не маю права... уе-е-е-ек...

Але на цьому сюрпризи не закінчилися.

— Оце так, справді сором який, — промовила ще одна постать, на появу якої Кіана зовсім не очікувала.

— То, виходить, Кіана роками похмуро сиділа замкненою в маєтку лише тому, що ви, дорослі люди з роду Пербус, постійно шепотіли їй всілякі такі гидощі?

Це був Джуліус, одягнений вишукано й цілком у своєму стилі. Він споглядав сад гортензій крижаним поглядом.

— І те, що вона цькувала Мелісу — теж справа ваших рук?

Він зітхнув і підтримав Кіану, яка виглядала геть недобре.

— Ходімо, Кіано. Твоє і без того кепське обличчя стало ще блідішим. Здається, перебування поруч із цими істотами тільки погіршує твій стан.

— Га? Уе-е-ек...

— Це звична справа — коли зачіпають дитячу травму, виникає така реакція. Давай заберемося звідси. А з цими індивідами розбереться дідусь — він у нас людина поважна і настільки ж жорстока, наскільки й досвідчена.

Кіана лише приголомшено кліпала очима. Чому тут опинився Джуліус, який ще з юних років терпіти не міг бенкети й ніколи на них не з’являвся?..

Проте одне вона знала напевно: із цієї трійці найменш небезпечним був пан Джуліус. А це означало лише одне...

«Пербусам — кінець».

Кіана непомітно викинула червону шпильку в ставок.

«Аж настрій піднімається від такого повороту».

Вона дістала з кишені стрічку в клітинку, зав’язала її у волоссі та цокнула язиком. Вона не сподівалася побачити тут Скарі та Джуліуса, але все склалося якнайкраще. Одна справа — почути про це згодом, і зовсім інша — бачити на власні очі. Як би вона не намагалася стриматися, на обличчі мимоволі з’являлася торжествуюча посмішка.

— Тоді, брате... — звернулася Кіана до Джуліуса з тендітним виглядом. — Я надто вразлива, щоб дивитися, як дідусь розправлятиметься з цими людьми... Ходімо краще наздоженемо пана Джуліуса. Я хвилююся за нього.

Адже її справжній план тільки розпочинався.

***

Тим часом у бенкетній залі, де вже не було Кіани, панував справжній хаос.

Маркіз Чезаре Левін неквапливо виходив із зали, наповненої криками, а поруч нього дріботів Ран’як.

— Усе пройшло успішно, пане?

Чезаре навіть не відповів на це питання, натомість тривожно запитав:

— Де панна?

— Вона в медпункті. Кажуть, її родич поранився.

Чезаре підняв брову, почувши про «медпункт», але знову заспокоївся, коли дізнався про «родича». Ран’як озирнувся і тихо промовив:

— Я наказав подати карету до заднього виходу. Ходімо швидше.

— Ходімо до медпункту.

— Га?

— Я маю супроводжувати панну до самого кінця.

— П-пане, про що ви кажете? — Ран’як здивовано витріщив очі. — Усі ці люди зараз розбігаються по домівках, їм не до супроводу. Та й панна Кіана зараз не сама, а з родиною. Чи є сенс так старатися в стосунках тих, хто просто холоднокровно використовує одне одного?

Чезаре відповів крижаним тоном:

— Я маю виконувати свої обов’язки як її фіктивний коханий. Тільки й усього.

І він попрямував до медпункту.

***

Четверо лицарів несли пана Джуліуса прямо до медичного кабінету в окремому палаці.

— О-о-ох... я занадто сильно вклався в той замах...

— <Ви ж кілька днів без перестанку скакали на коні, м’язи затекли! А ви одразу в бій кинулися!>

Пан Джуліус стогнав і врешті зовсім обм’як. Від цього обличчя лицарів, що несли його велетенську тушу, скривилися. Вони виглядали настільки замученими, що лікарі вибігли їм назустріч, щойно ті переступили поріг.

— Це вбивство?

— Швидше кладіть його! Треба встановити час смерті! Дійте спокійно, за інструкцією!

У цьому розгардіяші пан Джуліус раптом розплющив очі.

— Я ще не вмер, ви, шарлатани кляті!

Яка зухвалість — назвати «шарлатанами» найкращих лікарів імперії! Дарамі сховалася в бороді пана Джуліуса і пробурмотіла:

— <Мені так соромно через тебе, що я очі не можу підняти. Чесно... >

Пан Джуліус, хоч йому й важко було рухатися, продовжував люто репетувати:

— Треба негайно розірвати контракт на теплокамінь із цими нікчемними Пербусами!

«Ось воно».

Кіана подумки посміхнулася. Саме заради розриву контракту на теплокамінь вона й чекала на приїзд пана Джуліуса. Більшість каміння, що купувалося в роду Пербус, відправляли на Північ, де була зосереджена основна військова міць Прелай. І відповідальним за це був саме пан Джуліус.

Якби вона просто сказала про це дідусеві, він би теж розірвав контракт. Проте раптове припинення поставок теплокаменю могло викликати сильне невдоволення серед солдатів на Півночі.

«Одне діло — наказ далекого герцога, і зовсім інше — рішення пана Джуліуса, який завжди поруч із ними і бачив ситуацію на власні очі. Люди сприймуть це зовсім інакше».

До того ж, це знімало зайвий клопіт із плечей дідуся.

Звісно, пан Джуліус любить Кіану і виконав би прохання дідуся в будь-якому разі, але рішення, прийняте ним самостійно після побаченого, має зовсім іншу вагу.

— Зробімо це, пане Джуліусе! Скільки грошей цей герцог Пербус викачав із нас за свій теплокамінь, який більше нікому й не потрібен? — вигукнув Джуліус, блиснувши очима. Проте, наче згадавши про щось, додав пошепки: — Я... звісно... не знаю, наскільки там на Півночі холодно, але...

Пан Джуліус був людиною запальною і не надто схильною до роздумів, тому він міг просто вигукнути: «Не купуватиму більше нічого!». Але була причина, чому Прелай так довго торгували з Пербусами — на Півночі без теплокаменю температура тіла солдатів падає миттєво. Це змушує частіше міняти варту, що призводить до виснаження сил.

Тому Кіана швидко втрутилася:

— У такому разі, хіба ми не можемо створити замінник теплокаменю?

— Замінник? — одразу відгукнувся Джуліус.

— Є багато способів генерувати тепло. Якщо їх використати, це буде не так вже й важко, — впевнено сказала Кіана. — Якщо подрібнити мінерал пелотра на порошок і покласти його в торбинку... він почне окислюватися від простого струшування і виділятиме тепло. А якщо додати трішки магічної обробки, він триматиме температуру довше за теплокамінь.

Принцип дії відрізнявся від грілки, яку вона дала Маєру — та була рідкою і тримала тепло менше часу, ніж варіант із порошком пелотри.

— Га? — Джуліус виглядав дещо розгубленим. Пан Джуліус тим часом прокректав із ліжка:

— Так, Кіано! Зробімо так!

— ...Пане Джуліусе, ви хоч щось зрозуміли з того, що я сказала?

— Ні! Звісно ні! За кого ти мене маєш?! — весело відповів старий. — Але головне ж, що замінник існує!

Раптом із бороди пана Джуліуса визирнула Дарамі:

— <А чи не занадто дорого це коштуватиме?>

У роду Прелай ходили чутки, що це Дарамі виховує пана Джуліуса, і що вона не з’являлася йому до дванадцяти років лише тому, що чекала, поки він набереться бодай краплі інтелекту.

— <У таких справах питання ціни завжди найважливіше>.

І вона мала рацію. Це не була закупівля однієї-двох штук; грілки потрібно було купувати величезними партіями щороку.

Кіана вже все підрахувала.

Витрати на виробництво грілок із порошком пелотри були майже такими ж, як і на купівлю теплокаменю. Тобто, з фінансової точки зору, заміна не давала миттєвого прибутку. Теплокамінь постачався Пербусами стабільно, а от із пелотрою ситуація була іншою. Цей мінерал використовувався в багатьох сферах, тож спочатку потрібно було знайти надійне джерело постачання.

— Гм, отже нам потрібна пелотра. Треба перевірити, де найбільше копалень цього мінералу, — підсумував Джуліус.

Здавалося, сам принцип дії грілки його не цікавив, але суть він вловив.

— Так. І... — Кіана спокійно продовжила. — Я чула, що на нових землях маркіза Левіна на Заході нещодавно відкрито величезне родовище пелотри.

Примітка: пан Джуліус давно підкорив моє серце і лише зараз я мушу вам в цьому зізнатись пхп