Розділ 54 — Розділ 54

Очі Джуліуса розширилися від подиву.

— Ти... Тоді...

А маркіз Левін — це якраз мій коханий! Що більше я його пізнаю, то зрозуміліше стає, що він людина цілковито безладна, проте його корисність просто неймовірна. Звісно, це лише контрактні стосунки, але, хай там як, ми вже стали діловими партнерами.

— Якщо закупити велику партію та відправити на Північ, відстань буде зовсім невеликою, — сказала я з усмішкою. — Можливо, це обійдеться навіть трохи дешевше.

Доки стосунки з родом Пербус були непоганими, не було потреби заходити так далеко і розривати зв’язки. Але тепер було очевидно, що вони зіпсуються.

«Навіть якщо не зараз, колись Пербуси все одно встромлять нам ніж у спину».

Потрібно було в будь-який спосіб обірвати всі нитки, що нас пов’язували.

«Продаж теплокаменю суттєво впливає на статки роду Пербус. Напевно, удар буде досить болючим».

Звісно, це лише початок.

«Невже вони думали, що на цьому все закінчиться? Я ж, як-не-як, ношу звання лиходійки».

Поки я подумки хихикала, двері зазвичай спокійного медпункту раптом з гуркотом відчинилися.

— Терміновий пацієнт!

У медпункті миттєво зчинився галас.

«Що ще таке? Хто поранився?»

Ми здивовано підвелися зі своїх місць.

— А-а-а-а-а! Ваша Високосте! А-а-а-а-а-а! Винен! Я винен!

Когось занесли на ношах, і він несамовито кричав. Власника цього голосу я вже бачила сьогодні.

— У-а-а-а-а-а!

Це був Нікс, капітан 1-ї гвардії. Його тіло було понівечене. Особливо серйозною була травма правої ноги — тієї самої, на яку я раніше наступила своїми підборами.

Нікс виглядав жахливо і продовжував кричати, не вщухаючи. Здавалося, він напівбожевільний.

— У-а-а-а-а-а... Ваша Високосте... Кронпринц! Це був кронпринц! Я чітко бачив це сріблясте волосся!

«Зараз... він шукає кронпринца?»

Поки я розгублено дивилася на Нікса, двері медпункту знову розчинилися, і забігла покоївка-шпигунка.

— Панно, вам краще повернутися до маєтку герцога!

— Га? Чому?

На обличчі покоївки-шпигунки застиг відвертий розпач.

— Люстра впала, і в бенкетній залі тепер суцільний хаос!

— Що?

— Усе світло згасло, миттєво стало темно, і вся зала перетворилася на місце абсолютного хаосу.

Ми з Джуліусом вражено подивилися на покоївку. Що це за раптовий розгардіяш?

— Кажуть, коли знову ввімкнули аварійне освітлення, капітан 1-ї гвардії вже був тяжко поранений і бився в істериці, стверджуючи, що кронпринц повернувся.

— ...Що?

Ситуація була точнісінько такою ж, як з Оркою Седесом. Під час хаосу хтось «невідомий» скоює напад, після чого жертва заявляє, що бачила кронпринца.

Я ковтнула слину. Нікс, який тепер став капітаном 1-ї гвардії, був найближчим лицарем-охоронцем кронпринца і, звісно, учасником того самого пікніка.

«В оригіналі він мав стати ціллю набагато пізніше... Але це вже друга жертва! Графік помсти значно прискорився?»

В оригінальній історії після нападів на Нікса та Бена нас звинувачували у державній зраді... До того ж, між першим і другим нападами була довга пауза, а цього разу все сталося неймовірно швидко.

Покоївка-шпигунка продовжувала пояснювати:

— Через це бенкет перервали. Усі розходяться. Гостей так багато, що в саду справжня тиснява.

Я кліпала очима, слухаючи її, а потім обережно запитала:

— Боже, що ж це коїться... А хтось ще бачив кронпринца?

— Ні. Звісно, ніхто не бачив. Тільки капітан 1-ї гвардії таке верзе. Кажуть, він навіть обличчя допуття не розгледів.

Покоївка-шпигунка знизала плечима.

— Тому молодий пан Родріго сказав, що капітан просто забагато випив і марить. Насправді там було дуже темно, та ще й стільки людей навколо.

— Вау.

Джуліус похитав головою.

— Тепер, незалежно від того, з’явився кронпринц насправді чи ні, інші учасники пікніка вночі й заснути не зможуть, так?

Учасниками того пікніка були:

Вчитель фехтування Орка Седес.

Лицар-охоронець Нікс.

Камердинер Бен Айлід.

Найкращий друг Родріго Пербус.

Дядько по материнській лінії, король Енох.

Усі вони вважалися найближчим оточенням кронпринца. І всіх п’ятьох об’єднувало те, що в їхніх жилах текла шляхетна кров, а отже, проти них не можна було використати «Проникливість».

І ось із двома з них сталося одне й те саме... Тепер кожен із них напевно тремтів від думки: «А чи не я наступний?».

— Тож у Родріго тепер теж почнеться безсоння? З нетерпінням на це чекаю, — з надією запитала я.

Аж раптом, після стукоту в двері, увійшла неочікувана особа. Це був Чезаре. Він підійшов до мене майже ковзаючи і промовив солодким, майже ніжним голосом:

— Панно.

Попри весь хаос зовні, Чезаре виглядав бездоганно. Він випромінював таку впевненість і велич, що навіть пан Джуліус та лікарі, попри всю метушню, завмерли, немов загіпнотизовані його виглядом.

Чезаре дивився лише на мене, ніби навколо більше нікого не існувало.

— На вулиці неспокійно. Я прийшов по вас, бо вважаю, що вам краще негайно повернутися до герцогського маєтку.

Від його ідеального голосу та граційної постави навіть Дарамі прийшла у захват. Я почула, як Джуліус поруч пробурмотів:

— Оцей покидьок — справжній пройдисвіт... Не здавайся, тримай самооцінку, Джуліусе. Мій одяг коштує дорожче.

Пан Джуліус здивовано витріщив очі й запитав:

— Хто цей чоловік, Кікі? Коли я одужаю, я б хотів помірятися силами з таким воїном! На вигляд він має чудову виправку!

— Це мій коханий.

— Провалюйся під три чорти! Поки я не розніс тебе вщент!

— Зачекайте хвилинку! — вигукнула я, хапаючи за руку пана Джуліуса, який уже збирався підвестися з люттю в очах. — Він також власник копальні пелотри, про яку я казала! Якщо ви його «рознесете», наша угода теж розвалиться!

Почувши це, Дарамі, яка добре зналася на життєвих реаліях, теж почала його зупиняти, смикаючи за бороду:

— <Навіть якщо він має провалитися, нехай зробить це після того, як підпише контракт!>

Дійсно, це Дарамі виховувала пана Джуліуса. Протягом майже п’ятдесяти років, і цей процес виховання тривав досі.

Хай там як, поки пан Джуліус завагався, я швидко розвіяла його ілюзії щодо Чезаре.

— До того ж, попри весь свій пафос, він зовсім не вміє битися. Його фізичні здібності не кращі за звичайну людину, тож змилуйтеся над ним.

Після моїх слів інтерес пана Джуліуса миттєво згас.

— Хм, якби обранець Кікі був майстром меча, я б ще подумав, — пробурчав він.

А потім, так щоб усі чули, прошепотів Дарамі:

— Ну, він непоганий. Скоро я його виштовхаю звідси. Достатньо лише раз змахнути сокирою, і він, як той нікчема Пербус, буде на колінах благати, щоб я його відпустив.

— <Спочатку вилікуй свою спину, легковажний старий, а тоді думай>.

— Хіба нам уже не можна додому? Шину наклали, я вже можу сяк-так рухатися.

— <Твоя правда. Краще поїхати до маєтку Прелай. Там теж є лікар>.

Дарамі серйозно кивнула.

— <Принаймні не доведеться слухати твої дурощі перед людьми>.

Чезаре навіть не здригнувся від усього цього галасу і лише ввічливо всміхнувся. Я підійшла до нього і ніяково мовила:

— Зачекайте. Взагалі-то я маю зустрітися з паном Авіаном у Тюльпановій залі, тож я заскочу туди на хвилинку і...

— Ох, яка прикрість, — відповів Чезаре з ідеальною посмішкою. — Саме в Тюльпановій залі впала та найбільша люстра. Туди зараз нікого не пускають.

— Ох.

— Бенкет закінчено, усі розходяться, тож пан Авіан, певно, теж уже поїхав.

Справді. Якщо місце зустрічі розбите вщент, то й сама зустріч скасовується.

— Ну що ж... тоді...

Я розгублено кивнула. Чезаре задоволено, ледь помітно всміхнувся. Потім він перевів погляд на Джуліуса та пана Джуліуса і ввічливо промовив:

— Я пропоную супроводити і ваших рідних теж.

Джуліус заперечливо махнув рукою:

— Дякуємо за пропозицію, але ми поїдемо каретою роду Прелай. І Кіана, звісно, поїде з нами, своєю сім’єю.

— Зараз біля головних воріт величезні затори, сісти в карету буде непросто.

І справді, після такого інциденту всі аристократи напевно кинулися додому. Враховуючи кількість гостей, виїхати з території імператорського палацу буде надзвичайно важко.

— Моя карета чекає біля чорного входу, він зовсім поруч. Прошу вас скористатися нею.

Чезаре подивився на пана Джуліуса і дбайливо додав:

— Тим паче, серед вас є поранений.

Це була напрочуд слушна пропозиція.

— Навіть якщо ви захочете їхати верхи, той шлях набагато вільніший.

Зрештою, нам не залишалося нічого іншого, як погодитися на пропозицію Чезаре.