Розділ 56 — Розділ 56

Кліпнувши, наче заворожена, я спостерігала за ним, коли він грайливо додав:

— Ви також чудово знаєте, як знущатися з людей.

— Так... Я в цьому справжня професіоналка із неабияким досвідом, — щиро відповіла я, а потім відвела погляд.

Чезаре лише лагідно всміхнувся, не давши жодної іншої відповіді. Натомість він перевів тему, розглядаючи мою праву ногу.

— З вашою ніжкою все гаразд? — запитав він.

— Звісно, що ні. Здається, я зараз помру. А що, як я більше не зможу ходити? — за звичкою я спершу почала бідкатися і лише потім схаменулася.

Чому він питає про моє самопочуття? Щось не так із моєю ногою?

— Ой. А що з моєю ногою? Я десь поранилася?

— Хіба на неї не наступив той капітан гвардії? — відповів він.

— О лишенько.

Я й сама про це забула. Вражена, я вигукнула:

— Вас хіба тоді не було поруч?

— Я спостерігав здалеку. Не зводити очей зі своєї партнерки — це обов'язок партнера, — пояснив він.

— У вас дивовижний динамічний зір.

Я відчула жаль через те, що він, за його словами, не дуже вправний у рухах. Це було схоже на спостереження за аспірантом, який чудово робить розрахунки, але не може вивести саму формулу.

— Коли я була в лазареті, то бачила, що права нога того капітана гвардії була розтрощена вщент. Тож, знаєте, моє серце миттєво зцілилося від самої лише цієї думки.

Чезаре ледь чутно засміявся на мою відповідь. Він пив мене очима, і в його погляді було щось настільки далеке й глибоке, що мені знову стало ніяково. Я схилила голову набік і запитала:

— Що таке? Чого ви дивитеся?

— Хм. Просто... — Чезаре млосно пробурмотів, не відриваючи від мене погляду. — Дивне відчуття, наче я сплю. Можливо, це через перебування в Імператорському палаці. Здається, ніби я повернувся в дитинство.

Мені здалося, що вихідця з простолюду просто заворожила розкіш палацу. Я розуміюче кивнула:

— Якщо вам здається, що ви уві сні, то насолоджуйтеся цим досхочу. Хіба сни не мають властивість закінчуватися, коли минає час?

— Мабуть, так, — Чезаре сонячно всміхнувся. — Тоді дозвольте мені лише сьогодні помарити сном наївного хлопчика. Чомусь він ніяк не хоче закінчуватися.

Саме тоді, коли я збиралася попередити його, щоб він припинив ці виснажливі метафори, Чезаре раптово запитав:

— Панно, чи немає у вас бажання побратися з членом імператорської родини?

— Що? — перепитала я.

— Імператорський палац такий розкішний і чудовий. Можливо, ви прагнете влади...

— Влада — це добре. Мені дуже подобається бути панною роду Прелай. Хоча за моєю спиною всі кажуть, що я несправжня, якби мене запитали: «Хочеш бути панною, яку зневажають, чи шанованою злидаркою?», я б обрала бути панною під градом зневаги, — чесно відповіла я. — Але цього мені цілком достатньо. Принц Гітон зовсім не в моєму смаку.

— Але ж принц Гітон — не єдиний представник імператорської родини. Хто знає, можливо, кронпринц Едмонд ще живий, — зауважив він.

— А, кронпринц? Тоді я стану лише чимось на кшталт імператриці, — відмахнулася я.

— І що... що не так із титулом імператриці? — Чезаре злегка насупився. Я спокійно продовжила:

— Я дуже ревнива, тож не витерплю, якщо мій чоловік заведе наложниць. Хіба що ми взагалі не матимемо почуттів одне до одного, і я теж зможу завести собі інших чоловіків.

Хоча зараз усі конфлікти були залагоджені, за часів, коли нинішній Імператор був у шлюбному віці, дипломатичні проблеми стояли дуже гостро. Як вирішення він завів безліч дружин. Починаючи від самої імператриці, яка була принцесою королівства Сола, і закінчуючи третьою імператорською дружиною Долорес — донькою великого герцога Лучіа.

Імператор був єдиним чоловіком в Імперії, якому дозволялося мати кілька дружин. А отже, мені не було жодної потреби виходити заміж за цього єдиного чоловіка.

— Так, я вас добре зрозумів, — Чезаре серйозно кивнув. — А чи є ще щось у ролі імператриці, що варто було б змінити?

— ...Якщо я скажу, ви думаєте, посада імператриці підлаштується під мене? — скептично запитала я.

На моє приголомшене запитання Чезаре відповів із хитрою посмішкою:

— Я спробую це передати. Оскільки це місце не до вподоби панні, посада імператриці явно в чомусь завинила.

Що він верзе?

Я недбало махнула рукою.

— У будь-якому разі, я ніколи навіть не думала про те, щоб стати справжньою імператрицею. Як я вже казала, кронпринц теж не в моєму смаку — ні зовні, ні за характером.

— А як щодо мене? — запитав він.

— Прошу?

— Чи я у вашому смаку? — Чезаре дивився прямо мені в очі.

Моє тіло на мить заціпеніло.

— Кронпринц і я... ми повні протилежності, від зовнішності до самої душі, — додав він.

Це було правдою.

Кронпринц був вихований, шляхетний і здавався наївним хлопчиком, який ніколи б не вчинив нічого лихого. Тому я відповіла щиро:

— Якщо взяти вас обох, розділити приблизно на дев’яносто дві змінні й змішати в різних пропорціях, гадаю, можна було б отримати оптимальне значення мого ідеалу.

— Ха-ха, ось воно як, — він широко всміхнувся, наче цієї відповіді йому було достатньо.

У ту мить він нагадував хижака, що спокійно спостерігає за послабленими поводами. Ця його задоволена посмішка була дещо дивною, але вона змусила моє серце невпевнено завмерти, тому я поспішила змінити тему.

— До речі, маркізе.

— Так?

— Чи не хочете укласти ще одну угоду?

Чезаре пильно подивився на мене і весело відповів:

— Угода з панною — це завжди бажана річ.

— Пам'ятаєте шахту з видобутку мінералу пелотра на території Левін? Як щодо того, щоб укласти з нами ексклюзивний контракт? Ми запропонуємо гарну ціну.

— Ви про ексклюзивний контракт із герцогським родом Прелай? — Чезаре невимушено всміхнувся. — Я подумаю над цим.

Проте остаточної згоди він не дав. Гм, це буде непросто.

Раптом я згадала свої часи на посаді професорки, і мені захотілося дати йому кілька настанов на майбутнє. Я подивилася на нього доброзичливим поглядом і промовила:

— Це буде набагато стабільнішим джерелом доходу, ніж сумнівне лихварство.

— Кха! — Чезаре на мить розгублено кліпнув очима. — Це... ну...

— Не варто навіть думати про те, щоб обдирати нужденних у нетрях. Краще давайте ми, люди зі статками, будемо співпрацювати між собою.

— Ну, якщо коротко, панно... я вирішив більше не займатися таким бізнесом.

— Це й зрозуміло. Ви ж самі визнали, що ви — покидьок, якому не вистачає для цього здібностей?

Чезаре з вельми збентеженим виглядом потер очі. Здавалося, він не хотів продовжувати розмову про те, що сталося в тому провулку. Я теж не мала особливого бажання про це згадувати, адже пам'ятала, як ганебно поводилася перед ним, будучи напідпитку.

— Хай там як, я закінчила зі своїми терміновими справами, тож невдовзі збираюся завітати до вашого маєтку, щоб провести дослідження. Я створю кілька магічних інструментів для себе, а заодно розроблю й той, про який ви просили.

Чезаре задоволено кивнув:

— Чудово.

Насправді я вже все розробила, але хотіла почекати слушного моменту. Треба було спершу побачити, чи вдасться зв'язатися з поштовою скринькою кронпринца... Та й розробка інших інструментів була б не зайвою.

— Навіть якщо я завершу розробку, мені потрібно ще подумати над часом офіційного оголошення, — спокійно сказала я. — Якщо згодом повернеться, наприклад, син кронпринца, цей магічний інструмент може завдати вам клопоту...

— Зачекайте хвилинку, — Чезаре квапливо перервав мене. — У кронпринца немає сина. Звідки у вас взагалі взялася така думка?

— А ви звідки про це знаєте?

— Це... ну, я здобув певну інформацію з кулуарів, про яку інші не знають. У будь-якому разі, сина бути точно не може.

— А-а. — я покірно погодилася.

Плітки про бездітність зазвичай мали лише одне підґрунтя.

— То він був імпотентом? Таке буває. Обіцяю, я теж триматиму це в таємниці.

— Кха! Кха-кха! — Чезаре раптом зайшовся кашлем, ніби поперхнувся, і замахав руками. — Це... це зовсім не так. Це точно неправда. Запевняю вас. У цьому плані він цілком здоровий.

— І звідки ви знаєте про його здоров’я в «цьому плані»?

— Це теж... ну, надійна інформація, недоступна іншим.

Я подивилася на Чезаре з підозрою, але знову слухняно кивнула:

— Що ж, якщо все це підсумувати, висновок напрошується сам собою. Поки що я зберігатиму це в секреті.

— ...Я б волів, щоб ви нічого не підсумовували. У мене від цього погане передчуття, — Чезаре примружився і зітхнув.

Дивлячись на нього, я кліпнула очима і раптом запитала:

— Якщо кронпринц справді хоче помститися, чому він досі не з'явився? Він міг би просто прийти й відправити всю ту «компанію з пікніка» на шибеницю.

Чезаре на мить замислився, а потім обережно промовив:

— Панно, здається, у вас немає великого таланту до політики.

— Звісно. Якби я мала талант до політики, хіба б мене вважали «лиходійкою» у світському товаристві столиці?

На мою самовпевнену відповідь Чезаре ледь помітно всміхнувся. Потім він злегка нахилився до мене і лагідно прошепотів:

— А що, як усі учасники того пікніка в один голос заявлять: «Кронпринц збожеволів і вигадує нісенітниці!»?

— ...Що?