Розділ 57 — Розділ 57

— Імперія Тейліз регулярно проводить збори аристократії для вирішення багатьох справ. У надзвичайних ситуаціях навіть доля членів імператорської родини визначається на цих зборах.

Я мовчки кивнула. Мені було відомо, що аристократи збираються разом, аби вирішувати державні справи. Щоправда, від роду Прелай завжди їздив дідусь, тому я раніше зовсім цим не цікавилася.

— А що, як на цих зборах усі разом вирішать позбавити кронпринца престолу? Історично склалося, що авторитет члена імператорської родини, який не зміг приборкати своїх підданих, не буває високим.

— Та ну… Невже думка лише п’яти людей може призвести до такого? Є ж й інші дворяни…

Заперечуючи це жестом руки, я раптом завмерла. Ті п’ятеро були людьми, яким кронпринц довіряв найбільше. Якщо навіть вони його зрадили, то кому тоді вірити? На його місці я б теж нікому не вірила.

— Для того, щоб член імператорської родини мав владу, необхідні дві речі, — тихо промовив маркіз Чезаре Левін. — Перша — це підтримка вищої аристократії, друга — контроль над військом. Без цього, навіть якщо він повернеться, лише повториться стара історія.

На жаль, Гітон та третя імператорська дружина мали і те, і інше: родину герцога Пербуса та імператорську гвардію.

«О, але оскільки з Ніксом сьогодні все скінчено, контролювати гвардію їм стане складніше?»

Поки я роздумувала, Чезаре витончено продовжив:

— У будь-якому разі, якщо кронпринц справді почав діяти… хіба це не означає, що він уже все підготував?

— А, ну, мабуть, так?

— Тоді, на мою думку, день його повернення вже не за горами.

Ця атмосфера… здавалося, він майже впевнений, що той нападник і був кронпринцом. Я злегка насупилася, занурившись у думки.

«Якщо я розірву зв’язки з родиною герцога Пербус, чи повернеться він швидше? Адже вони — головні прибічники принца Гітона».

Повертайся швидше, кронпринце, я буду дуже старатися.

До речі, здавалося, що Чезаре знав чимало таємної інформації про кронпринца. Зрештою, якщо він заробив багато грошей не надто чесними способами, він міг знати навіть більше за Джуліуса, чия інформація обмежувалася столицею. Тому я зиркнула на нього й запитала:

— Маркізе, якщо в майбутньому у вас з’являтиметься інформація про кронпринца, чи не могли б ви повідомляти її й мені?

У цей момент карета, що мчала на швидкості, різко хитнулася й зупинилася. Моє тіло, не готове до такого маневру, кинуло вперед.

— Ой!

Чезаре, який сидів навпроти, поквапом підхопив мене, не давши впасти. Оскільки порівняно з ним я була досить низькою на зріст, я буквально потонула в його обіймах.

— Прошу вибачення! — крикнув знадвору кучер. — Дорога заблокована, і інші карети весь час намагаються втиснутися попереду…

— Все гаразд, — низьким голосом відповів Чезаре.

При цьому він не поспішав прибирати руку, що обіймала мою талію.

Тільки-но ми спокійно розмовляли, і раптом таке. Я не змогла одразу відсторонитися, бо відчула, як у грудях Чезаре шалено б’ється серце. Коли я підвела голову, його виточене, наче скульптура, обличчя опинилося зовсім поруч.

«Чому обличчя таке спокійне, а тіло — ні?!»

Мені миттєво стало ніяково, і обличчя запалало. Знову з’явилося те дивне збудження, яке я відчувала під час танцю. До того ж зараз у кареті ми лише вдвох…

Саме тоді пролунало:

Пах! Пах! Па-па-па-пах!

Крізь вікно почало пробиватися яскраве світло. Це був феєрверк. Попри хаос у бенкетній залі, заплановане в саду вогняне шоу, схоже, почалося вчасно. Ми з Чезаре на мить забули про те, що притиснуті одне до одного, і вставилися у вікно. Далеко за імператорським палацом вибухали різнокольорові вогні. Це було справжнє видовище.

Пах! Пах! Па-па-па-па-пах!

Феєрверки також були одним із давніх винаходів Академії герцогства Лілоні. У дитинстві я навіть хотіла замовити феєрверки безпосередньо в Академії, але дворецький завадив мені, припустивши, що я збираюся підірвати їх прямо перед обличчям Меліси.

На обличчі Чезаре вигравали тіні від вогнів — то з’являлися, то зникали. Я заворожено спостерігала за ним. Цієї миті, як і казав Чезаре, мені здавалося, ніби я бачу сон.

— …Щодо інформації про кронпринца… як вам таке? — прошепотів він ледь охриплим голосом. — Ці феєрверки були підготовлені спеціально для святкування сімнадцятиріччя кронпринца.

— О, справді?

Я й не знала, що кронпринц цікавився феєрверками.

Чезаре продовжив:

— Кажуть, він сам наказав їх підготувати, бо хотів дещо показати одній особі.

— Ой? Кому ж саме? Ця особа знає про це?

— Навряд чи. Кронпринц не став повідомляти їй, аби не обтяжувати. Мабуть, він вважав, що для щастя йому достатньо просто здалеку спостерігати, як вона насолоджується тим, що їй подобається. — Чезаре пирхнув і цинічно додав: — Що ж, мабуть, саме через такий м’якотілий характер усе й закінчилося отак.

Це був вчинок, цілком у дусі доброго кронпринца. І оскільки він був занадто добрим і занадто довіряв іншим, наслідки виявилися жахливими. Поганець Чезаре навмисно принизив цю доброту.

— Фактично, він зник, так і не відсвяткувавши той день народження.

— Ох.

— Хвороба Імператора, зникнення кронпринца… через усі ці негаразди феєрверки, наскільки я знаю, просто лежали на складах палацу. Але принц Гітон, схоже, вирішив сьогодні просто їх підірвати.

Хм. Якщо розшифрувати, то це звучало як декларація: «Тепер це мій світ, де не треба зважати ні на Імператора, ні на кронпринца». Хоча зараз він, певно, страшенно переймається через повернення кронпринца. На душі стало якось неспокійно, і я гірко пробурмотіла:

— Кронпринцу, мабуть, прикро, що їх використали для святкування чужого дня народження.

Тим часом вогні були неймовірно гарними, а гучні звуки розривів у небі, наче удари барабана, підсилювали емоції.

— Хто знає. Можливо, йому це навпаки подобається, — грайливо відповів Чезаре. — Бо мені теж дух перехоплює від самого лише погляду на вогні, що відбиваються у ваших очах, панно.

Погляд Чезаре був глибоким і водночас таким наполегливим, що мені здалося, ніби він прошиває мене наскрізь. Цей чоловік… він що, зараз спокушає мене?

Причин було достатньо. Я — високопоставлена аристократка. Навіть Родріго зазіхав на місце зятя роду Прелай. Проте мій розум уже виніс вердикт: «Цей якісний красивий непотріб мені не підходить!».

Я ковтнула слину й відповіла:

— Гм… Може, тут просто концентрація вуглекислого газу зависока?

— …

Чезаре мовчки подивився на мене, а потім пирхнув. Він відповів так, ніби йому було весело:

— У кареті такого розміру дихання двох людей не здатне змінити концентрацію вуглекислого газу в повітрі.

І поки я шукала, що відповісти, він непомітно притягнув мене за талію ще ближче до себе.

— Правильно ж?

Боже мій, він так легко відбив мій випад. Це була надзвичайно ефективна спокуса. Щоки запалали так, що, здавалося, зараз луснуть. Серце забилося так швидко, що я була вдячна гучним вибухам феєрверків, які пригнічували цей звук.

— Якщо так, то чи можу я ще трохи побути з вами отак?

— Що? Але це виглядає якось по негідницькі.

— Ви ж знаєте, — Чезаре всміхнувся і злегка притиснувся своїм чолом до мого. — Я не такий м’якотілий, як кронпринц.

Зблизька в погляді Чезаре було щось таке, ніби ми знайомі вже цілу вічність… якась туга. Відчувався незрозумілий глибокий порив, який він стримував занадто довго. Хоча розум твердив: «Яким би гарним він не був, цей покидьок не підходить!», але під цим сповненим щирості поглядом усе тіло ніби стислося. Але ж ми бачимося лише вчетверте?

— Ні, маркізе. Все ж отак постійно притискатися — це вже занадто…

— Здається, раніше ми робили й дещо більше, — прошепотів він низьким голосом, грайливо всміхаючись.

Ну, це була правда. У бенкетній залі ми відкрито трималися за руки й танцювали, притиснувшись одне до одного.

Я намагалася втримати рештки здорового глузду й ледь промовила:

— Це… ну, ми ж офіційна пара, тому так і було.

— Хм. Оскільки ми пара. — Чезаре ледь помітно всміхнувся, ніби йому було весело. Його подих торкнувся мого вуха, від чого все тіло напружилося. — Тоді чому зараз не можна, кохання моє?

— Це тому що…

Чесно кажучи, я знала, що можу просто відштовхнути його. Але він був настільки вродливим, та ще й говорив такі солодкі слова. Я була ні в чому не винна. Винною була краса Чезаре. І цей погляд… здавалося, в ньому було більше туги, ніж жадання. Я мимоволі перейнялася цим настроєм і не могла поворухнутися. Намагаючись приборкати шалене серцебиття, я сказала:

— Бо ми — фальшива пара.

Цікаво, це спрацює? Чесно кажучи, на мене саму це вже не дуже діяло…

— Фальшива.

Дивно, але це спрацювало.

Він ніжним жестом погладив моє волосся. Відчувався жар, який він силоміць стримував.

— Справді, фальшива, — сказав Чезаре з глибокою посмішкою. — Як я вже казав, мені здалося, ніби я бачу сон, тож на мить забув.

— Боже мій. — я щиро занепокоїлася його психічним станом і порадила: — Якщо ви прийдете до палацу ще двічі, то, мабуть, і галюцинації почнете бачити. Краще сидіть без вилазно у своєму маєтку.

Примітка: кому цікаво, цей розділ закінчує 1 сезон однойменної манхви.