Розділ 58 — Розділ 58

Чезаре не відповів на мої слова, лише ледь чутно зітхнув. Проте те тремтіння, ніби він щось стримував у собі, змусило моє тіло мимоволі напружитися.

«Не можна так. Надалі ми часто бачитимемося через дослідження магічних інженерних пристроїв, і якщо кожного разу пануватиме така атмосфера — це буде справжньою проблемою».

— Гм, у будь-якому разі... Маркізе, ви живете настільки негідницькі, що обрати вас як справжнього коханого мені було б надто важко. Тож я хочу розставити всі крапки над «і» прямо зараз.

Я сказала це рішуче й прямо. Такі речі краще узгоджувати на самому початку.

— Звісно, спершу мені було приємно навіть просто дивитися на вас, бо ви красень. І справді, я навіть подумувала, чи не закрутити мені з вами легкий роман... Але...

— Але? — перепитав він.

— Навіть якщо я зроблю неймовірну поступку і заплющу очі на ваші візити до Клубного дому... те, що ви плануєте займатися лихварством, обдираючи бідняків, або ваші сумнівні справи в порту Олфорд — це вже занадто.

Чезаре пильно подивився на мене. Дивно, але в його очах промайнула тінь усмішки. Він запитав невимушеним голосом:

— Тож, якби я не робив подібних речей, чи було б усе інакше? Чи був би я для вас прийнятним?

— Ну... Я зазвичай не замислююся над «якби», але, мабуть, так?

— Навіть якби я був похмурою людиною з купою таємниць?

— Вибачте, але така людина — це я, — абсолютно серйозно відповіла я.

Почувши це, Чезаре нарешті тихо розсміявся. Цей низький, по-хлоп’ячому пустотливий сміх виявився приємнішим, ніж я очікувала, що неабияк мене здивувало.

«Невже я щойно подумала, що чийсь сміх мені приємно чути?»

— Дякую вам, — промовив він.

І чому він раптом почав мені дякувати?

Поки я стояла в заціпенінні, Чезаре чемно допоміг мені підвестися й знову сісти на місце. Коли тепло його тіла зникло, я відчула дивний, незрозумілий жаль. У кареті на мить запала тиша.

Я поспішила відігнати думки про Чезаре й почала згадувати про інші речі. Про щось серйозне... Про щось важливе... І серйозні думки були зовсім поруч — вони стосувалися сьогоднішньої події.

— У будь-якому разі, якщо кронпринц живий...

Я раптом повернула голову й подивилася в бік Імператорського палацу.

Чи знає Імператор про той хаос, що зчинився на бенкеті Гітона? Напевно, він зараз знову страждає, балансуючи між свідомістю та забуттям.

Згадавши образ Імператора, який так палко молився біля дерева Тейліз, я імпульсивно промовила:

— Я б дуже хотіла, щоб кронпринц принаймні повідомив Його Величність про те, що він живий. Імператор почувається вкрай зле і справді дуже хвилюється за кронпринца...

Чезаре мовчки спостерігав за мною. Його постава знову стала бездоганно стриманою, ніби тієї пристрасної миті ніколи й не було. Ця раптова охайність та спокій навіть здалися мені якимись чужими. Пильно дивлячись на мене, він повільно заговорив:

— Що ж, мабуть, він діє з надзвичайною обережністю. Можливо, є вагомі причини, через які він не може відкритися.

— Мабуть, ви маєте рацію?

— До того ж таємно повідомити про своє виживання, залишаючись інкогніто, — завдання не з легких, — байдуже додав Чезаре. — Його Величність тяжко хворий, і навіть високопоставленим аристократам зараз майже неможливо потрапити до палацу. Члени імператорської родини зараз не приймають гостей.

— Гм.

— Та й для мене особисто отримати аудієнцію в когось із імператорської родини — справа майже нездійсненна.

Це була правда. Навіть я змогла побачити Імператора лише тому, що він сам завітав до маєтку герцога Прелая. Не лише Імператор, а й імператриця, імператорські дружини та принц з принцесою зараз уникали приватних зустрічей, з’являючись лише на офіційних заходах, як-от сьогоднішній бенкет. Це пояснювалося тим, що через хворобу монарха вони обмежували світське життя.

Раптом мені в голову прийшла чудова ідея. Я подивилася на Чезаре й загадково запитала:

—Маркізе, а ви не хотіли б зустрітися з кимось з імператорської родини?

—Прошу? — перепитав він спантеличено.

Дивлячись на його розгублене обличчя, я знову відчула себе геніальною викладачкою, яка вербує нового аспіранта. Мабуть, тому мій язик став підвішеним навіть більше, ніж зазвичай.

— Ви пройшли шлях від простолюдина, що порпався на полі, до самого маркіза. Хіба не варто хоча б раз у житті побачити представників імператорської крові на власні очі, щоб перед смертю подумати: «О, я таки досяг успіху»?

Чезаре з недовірою схилив голову набік:

— Ви справді так вважаєте?

— Тоді, маркізе, погоджуйтеся на угоду щодо пелотрових копалень.

Потрібно було дотиснути його, поки він вагався.

— Я влаштую вам зустріч із кимось з імператорської родини.

Адже в мене було право на аудієнцію, яке я отримала від самого Імператора за допомогу.

— Пелотрову руду ви можете продати будь-кому, але таку можливість вам не запропонує ніхто, крім мене.

Очі Чезаре на мить зблиснули. Він усміхнувся й промовив:

— Здається, і цього разу наша угода буде укладена.

Впіймався! Ох уже цей академічний простак!

***

Коли ми дісталися маєтку герцога Прелая, вулиці вже поглинула темрява. Виходячи з карети, Чезаре власноруч допоміг мені, виступивши в ролі мого супроводу.

— Тоді, маркізе, щодо копалень: я спершу обговорю це з родиною, а потім надішлю вам офіційного листа про початок торгівлі.

Я говорила це ввічливо, дивлячись на нього знизу вгору.

— Дякую, що підвезли. Як бачимо, карета роду Прелай досі не повернулася.

Мабуть, вона безнадійно застрягла в натовпі біля головних воріт. У будь-якому разі, завдяки Чезаре я опинилася вдома раніше, ніж очікувалося.

Тепер настав час планувати наступні кроки. Для цього мені потрібно було дослідити кілька магічних інженерних пристроїв. Невдовзі, коли настане осінь, панна Селієт надішле мені пелюстки квітів еспра, і я нарешті зможу створити пристрій для запису звуку. Коли я ще працювала в Академії, мої дослідження зупинилися саме через неможливість дістати ці пелюстки, а потім сталася регресія в часі. Навіть не віриться, що тепер усе вирішилося так просто.

— Маркізе, чи добре облаштована лабораторія у вашому маєтку? — запитала я. — Я б хотіла, щоб вона була схожою на ту, що була в Академії.

— Відповідно до ваших минулих вказівок, я вже обладнав її найсучаснішими приладами та всіма базовими реагентами. Завітайте, огляньте все, і якщо знадобиться щось іще — просто скажіть.

Почувши це, я крадькома озирнулася. Помітивши шпигунський погляд покоївки Еліс, я підвелася на пальчики й рішуче прошепотіла йому на вухо:

— Насамперед, подбайте про велику кількість кави найвищої якості. Та кава, яку я куштувала минулого разу, була надзвичайно смачною.

— Слухаюся, панно. Буде і кава, і гідна вечеря.

— Ой.

На мить я уявила, що «гідна вечеря» від Чезаре має бути чимось грандіозним. На відміну від мене, яка вважала, що мозку достатньо просто отримати порцію глюкози, він явно ставився до їжі з усією серйозністю.

— Вам варто трішки набрати вагу. Коли я сьогодні обіймав вас...

Чезаре раптом замовк на півслові, ніби зніяковівши. Що за дивна зміна? Щойно він поводився як досвідчений спокусник, а тепер раптом став сором’язливим, наче хлопчисько. Хоча була ніч, я чітко бачила, як почервоніли кінчики його вух.

Це було недобре. Мені теж стало ніяково. Попри те, що я чітко встановила межі, атмосфера між нами зовсім не стала холодною. Здавалося, я теж була частиною якогось солодкого сну.

Я зробила кілька кроків назад, збільшуючи дистанцію, і сказала:

— Тоді я прийду завтра десь по обіді. Якщо не виникне термінових справ, відвідуватиму вас щодня.

— Мені надіслати за вами карету?

— Навіщо? У нас і своя є!

Я здивовано вказала на розкішний маєток герцога Прелая. Чезаре зніяковіло відповів:

— Просто... оскільки ви проводите дослідження заради мене, мені не хотілося б просто сидіти й склавши руки чекати на ваш прихід.

— Я що, займаюся благодійністю? — вигукнула я, навмисно голосно, аби розвіяти той химерний настрій. — Це все — чиста угода! Ви офіційно граєте роль мого фіктивного коханого, щоб я могла уникнути шлюбу з молодим паном Родріго, а натомість я...

— Хвилинку.

У цей момент Чезаре різко перебив мене. Він спохмурнів і стрімко озирнувся назад. До нас на великій швидкості наближався вершник.