Розділ 59 — Розділ 59

Той чоловік, що раптово з'явився, був не ким іншим, як Авіаном. Схоже, він уже почув мої останні слова, бо його обличчя було забарвлене приголомшенням.

Авіан, який миттєво опинився перед нами, зупинив коня і зіскочив донизу.

— ...Панно.

Він із дещо розгубленим виглядом переводив погляд з мене на Чезаре і навпаки.

— Пане капітане? — запитала я, дивлячись на нього зі стурбованим обличчям. — Що привело вас до маєтку герцога Прелая?

Хоча я не зробила нічого поганого, усе одно не могла не ніяковіти, несподівано зустрівши капітана гвардії.

Зараз в імператорському палаці панував хаос, до того ж стан капітана 1-ї гвардії був геть кепським. Тож інші капітани мали б бути заклопотані тим, щоб залагодити цю справу та з'ясувати всі обставини події. У такій ситуації те, що Авіан поспіхом прибув до маєтку герцога Прелая, не давало мені спокою.

«Чи не звели, бува, на рід Прелай якийсь наклеп?»

Поки я кліпала очима, Авіан пом'якшав у лиці й промовив:

— О, нічого такого... Хіба ми не домовлялися раніше в Тюльпановій залі зустрітися і потанцювати разом?

— Було таке, ваша правда.

— Оскільки обставини склалися так, що я не зможу стримати ту обіцянку, я прийшов, щоб особисто перепросити.

— Прошу?

Чи я справді правильно почула?

«Чому він примчав аж сюди, щоб вибачитися за те, що не зміг потанцювати через непередбачуваний нещасний випадок?»

Мені одразу спала на думку одна особа.

— Вибач, Кіано! Мені шкода. Ти ж думаєш, що Піякі твій, правда? Вибач, це я винна.

Це ж чиста Меліса. Від одного погляду на нього настрій зіпсувався, і мої очі мимоволі звузилися. Проте Чезаре непомітно став переді мною, заступаючи його погляд.

— Ось як, пане капітане, — м’яко всміхаючись, мовив Чезаре. — Тоді, оскільки ви зараз вельми зайняті, прошу, йдіть.

— ...Але ж...

Авіан зробив кілька кроків убік, таки потрапивши в поле мого зору.

— Даруйте за нетактовність, але я ненароком почув зміст вашої розмови.

— Прошу?

— Я про ту історію з фальшивим коханим.

Від слів Авіана обличчя Чезаре помітно закам'яніло.

Боже мій, він справді почув. Мабуть, мій голос був куди гучнішим, ніж я думала, якщо він долетів аж до вух Авіана, який щойно спішився.

— То ви двоє... насправді не зустрічаєтеся, а...

— Будь ласка, збережіть це в таємниці, — жалібно попросила я, набравшись збентеженого вигляду. — Якщо не хочете стати негідником, який віддає свою благодійницю, що допомогла йому помститися ворогу, як наречену тому мерзотнику Родріго.

— .......

Здавалося, Авіан миттєво збагнув ситуацію. Він перевів погляд з мене на Чезаре і злегка всміхнувся.

— Ось воно як. Тепер я розумію стан справ. Звісно, я збережу це в таємниці.

Чезаре, пильно дивлячись йому в обличчя, невдоволено пробурчав:

— Чомусь ви виглядаєте задоволеним, пане капітане. Аж дратує.

— А...

Авіан ніяково почухав потилицю.

— Я вже не капітан гвардії.

Ми з Чезаре на мить витріщили очі й втратили дар мови. Авіан же, як ні в чому не бувало, продовжував кидатися гучними заявами:

— Я щойно подав у відставку і саме йду звідти.

А-а... Ну, таке цілком можливо. Адже він уже спіймав того злочинця, якого прагнув знайти. Джуліус теж передбачав такий поворот подій: мовляв, чи залишиться він у гвардії, досягнувши мети?

Поки я кивала, Авіан із похмурим обличчям додав:

— І ситуація в Клубному домі, і події в порту Олфорд... Мені здається, що гвардія не виконує свою роботу належним чином.

— Що?

— І щодо справи Аліна Кейліфа також...

Авіан злегка прикусив нижню губу і тихо вів далі:

— Одразу після того, як я його заарештував, його забрав капітан Нікс. А потім... не минуло й двох годин, як Алін Кейліф вчинив самогубство.

О, Боже. Зрештою, це закінчилося саме так. А я ж казала Авіану відвезти його прямо до герцогського маєтку для допиту, побоюючись подібного. На словах — самогубство, а насправді, певно, Нікс убив його за наказом Гітона. Щоб той більше не зміг розкрити рота.

Поки я цокала язиком, Авіан пригнічено продовжував:

— Насправді я знав.

— Про що?

— Про те, що гвардія зараз не віддана своїй справі й дедалі більше лінується під мовчазним схваленням капітана 1-ї гвардії. Я чув, що раніше атмосфера зовсім не була такою...

Від слів Авіана обличчя Чезаре різко потемніло. Він тихо запитав Авіана:

— Хіба гвардія не реорганізовувала свою структуру, орієнтуючись на здібності? Якщо капітан 1-ї гвардії мовчазно це схвалював, чому інші капітани просто слухалися його слів?

— Це... було зумовлено багатьма політичними причинами.

— Гвардія — це єдина група, де було скасовано навіть станові межі, щоб вони могли виконувати свою роль.

На мить обличчя Чезаре здалося чужим. У його погляді, що завжди здавався розслабленим і сповненим жартівливості, промайнула холодна лють. Це навіть було схоже на допит. Він промовив різко, наче під час розслідування:

— Але обговорювати політичні причини в гвардії... що це взагалі означає?

— Це...

Авіан завагався, наче дитина, яку сварять, і злегка схилив голову.

— Так, це безумовно неправильно.

Обличчя Авіана теж забарвилося розчаруванням.

— Хай там як, мені стало надто важко залишатися в цій організації, тому я пішов. Я більше не хочу схиляти голову перед тим некомпетентним начальником Ніксом, намагаючись самотужки зберегти переконання, які гвардія вже втратила.

— ...Переконання?

— Так. Хоча це правда, що я пішов у гвардію через сімейні обставини, проте я з дитинства справді захоплювався нею.

Я деякий час дивилася на Авіана зі змішаними почуттями. Авіан і справді був значно кращою людиною, ніж я чи Джуліус. Він пішов не просто тому, що «більше не було потреби залишатися», а тому, що мав власні переконання. Виявилося, він був чоловіком, який щиро вболівав за гвардію.

— У будь-якому разі, я переконався, що ви в безпеці, панно, і цього достатньо.

Авіан подивився на мене з широкою усмішкою.

— Тоді доброго вам вечора. О, і ще...

Перед тим як знову сісти на коня, він злегка додав:

— Оскільки я тепер не капітан гвардії, можете використовувати мене для таких справ, як фальшивий коханий, скільки завгодно.

Потім він чемно вклонився і зник у провулку.

Я лише знизала плечима і поглянула на Чезаре, у якого був роздратований вираз обличчя. І підсумувала цю ситуацію однією фразою:

— У країні панує справжнє безладдя.

— .......

— Навіть справжні таланти гвардії змушені повертатися додому.

Чезаре нічого не відповів. Проте його обличчя виглядало похмурішим, ніж будь-коли.

***

Тим часом, імператорський палац.

— Ваша Величносте.

До покоїв хворого Імператора хтось увійшов. Це був герцог Прелай, Скарі. Він прийшов одразу після того, як вщент розгромив герцога Пербуса, не зважаючи на те, яке б занепокоєння це не викликало в бенкетній залі. Бо Імператор терміново покликав Скарі.

— ...Герцогу.

Імператор зрадів, побачивши Скарі, але не зміг підвестися. Скарі сів біля узголів'я ліжка Імператора і, дивлячись на це, глибоко зітхнув.

— Я чув... чув, що Ед знову з'явився.

Імператор постійно мучився від болю і часто непритомнів. Проте, коли в палаці зчинився галас через те, що нібито з'явився кронпринц, він на мить опритомнів, прийнявши стимулюючі ліки. Це сталося тому, що він заздалегідь наказав придворному лікарю обов'язково розбудити його, якщо трапиться подібна подія.

— Доказів немає. Ваша Величносте, — об'єктивно промовив Скарі. — Ніхто не бачив обличчя кронпринца, а капітан 1-ї гвардії був дуже п'яний.

— Але ж капітан 1-ї гвардії... був лицарем-охоронцем Еда.

— .......

— Він... він був учасником того пікніка. Чи не так?

— .......

Скарі стримано мовчав. Імператор з тугою в очах подивився на Скарі й пробурмотів:

— Мені дуже сумно, що він опинився в такому становищі, коли не може спокійно повернутися.

— .......

Скарі мовчазно погодився.