Розділ 60 — Розділ 60. Повернення пана Джуліуса

— Якщо подивитися збоку... то стане значно легше об’єктивно побачити, наскільки сильно зруйнована країна.

— Ваша Величносте.

— Я краще за всіх знаю, що Гітон не має хисту бути правителем. Хіба не тому я тримаюся і досі не віддав йому місце кронпринца?

— ...Ваша Величносте, ніхто не знає напевно, чи справді повернувся кронпринц Едмонд, чи ні.

— Герцогу.

Імператор подивився на Скарі з надією в очах і промовив:

— Чи пам’ятаєш ти останнє пророцтво храму, дане двадцять років тому?

— .......

В очах Скарі на мить майнуло хвилювання. Потім він з похмурим обличчям відповів:

— Це було те саме останнє пророцтво. Пророцтво, дане Богом перед тим, як покинути нас, і ніхто не знає, чи можна йому довіряти.

Казали, що храм завжди давав пророцтва для імператорської родини. Найвідомішим серед них було: « У записці, яку отримає Тейліз, буде вказано шлях. ».

Проте протягом останніх 500 років пророцтв не було. А коли корупція в храмі сягнула межі, Імператор вирішив його закрити.

З часом значення божественної сили звелося просто до здатності допомагати людям. До того ж храм, що існував суто для імператорської родини, та божественна сила, призначена для всіх, очевидно мали різне походження. Тобто зв’язку між храмом та божественною силою не було. Не було сенсу й надалі утримувати храм.

«Хіба це пророцтво не лише для імператорської родини? Для імператора піддані імперії — як власні діти. Немає таких батьків, які б чекали порад від тих, хто байдикує за рахунок податків їхніх дітей».

І ось у день закриття храму один жрець, весь тремтячи, отримав останнє пророцтво:

«Незабаром прийде сила зла і принесе велике лихо. Проте завдяки силі роду Прелай, що охороняє імператорську родину, воно буде зрештою подолане, і Імперія знову розквітне».

І Бог проголосив наостанок:

«На це я витрачаю всю свою залишену силу і тепер справді покидаю храм, тож це місце можна закрити».

Хоча на душі було кепсько, але, отримавши останній дозвіл Бога, храм було успішно закрито.

Відтоді минуло 20 років, й Імператор вважав, що згаданим у пророцтві «великим лихом» було саме зникнення кронпринца Едмонда. Тому він не втрачав надії, що той врешті-решт повернеться завдяки силі роду Прелай.

— Ви ж знаєте.

Скарі промовив тужливим голосом:

— Що ми з Хоу зазнали невдачі.

— Я не полишаю надії.

Імператор м’яко всміхнувся і взяв Скарі за руку.

— Твоя онука Кіана? Вона ж теж повернулася. Те, що ці події сталися одночасно — не випадковість.

— Прошу?

— Це може означати, що вони двоє — доля одне для одного.

— Що... що ви таке кажете?

— Панна так пасує нашому Еду, що мені навіть наснилося їхнє весілля.

Пригнічений до цього Скарі миттєво споважнів.

— А мені щодня сниться, як Кіана все життя живе в маєтку герцога Прелая.

Від самої думки, що Кіана вийде за когось заміж, його настрій різко зіпсувався. І байдуже, що наречений — кронпринц...

Скарі згадав Едмонда. Едмонд був чудовим хлопцем, раз Імператор так ним дорожив.

«Надто наївний! Хоча, якщо той нинішній нападник і є справжнім кронпринцом, то він вельми жорстокий».

Обличчя без жодної тіні, добрий, м’який та витончений характер, неабиякі здібності в різних сферах... Хоча він був дещо пухкеньким, певно, через надто безтурботне життя...

«Надто слабкодухий! Хоча й мав хист стати майстром меча».

Звісно, те, що він майже досяг рівня майстра меча навіть із такою вагою, вражало ще більше.

«Кіана занадто гарна для нього!»

Швидко дійшовши висновку, Скарі рішуче промовив:

— До того ж, Кіана має погану славу — кажуть, вона лиха та егоїстична. Ви ж і самі знаєте.

— Ед був занадто добрим і надто довіряв людям. Йому якраз потрібна така людина поруч, як панна Кіана.

Очі Імператора зблиснули, попри слабкість. Здавалося, Кіана йому дуже припала до душі. Скарі, відчувши недобре, поспіхом додав:

— У Кіани зовсім немає хисту до вибору чоловіків. Вона зважає лише на зовнішність.

— Наш Ед теж буде нівроку, якщо схудне. Я особисто простежу, щоб він позбувся цих пухких щічок. Це все тому, що він надто серйозно ставиться до їжі.

Здавалося, Імператор був готовий стверджувати, що то дитяча припухлість, навіть якщо кронпринц стане старшим за богів.

— Наша Кіана зовсім не цікавиться їжею. Вона сприймає її лише як пальне, щоб підтримувати роботу організму. Бачите, у них зовсім різні інтереси.

— Що за дурниці. Наш Ед відкриє панні світ високої кухні, і вона стане здоровішою. Вони ідеально доповнюють одне одного.

Зрештою Скарі глибоко вдихнув і відчайдушно вимовив:

— Розумієте... у Кіани вже є коханий.

Йому було неприємно самому це озвучувати, але іншого виходу не було. Кронпринц — це в будь-якому разі занадто великий клопіт. Краще вже використати як виправдання того негідника маркіза, якого можна позбутися в будь-яку мить без зайвого галасу.

— Хе-хе, молоді люди сходяться, розходяться... буває всяке. Давайте не поспішати, подумаємо про це згодом.

— Наша Кіана...

— Кхе-кхе, кхе-кхе. Ох, як боляче... Справді боляче... Герцогу, йдіть вже.

Скарі був змушений покинути палац. Він твердо вирішив, що зірве все своє незрозуміле роздратування, яке вирувало всередині, на герцога Пербуса.

***

Якраз коли я зайшла, особистий лікар роду Прелай, пан Кайлон, саме звітував про стан пана Джуліуса та Дарамі.

— Пану Джуліусу ввели заспокійливе, щоб він міг перепочити, а Дарамі, побачивши, що пан Джуліус заснув, теж одразу лягла спати, поскаржившись на втому після тривалої подорожі.

Гм. Хоча призначення ліків для людини та звіра здавалося дещо переплутаним місцями... Хай там як, пан Кайлон продовжив звіт.

— Зазвичай його тіло не виглядає настільки виснаженим.

Він говорив, низько схиливши голову над журналом спостережень:

— Але через те, що він надто довго мчав на коні без перепочинку, стан його м'язів був вельми кепським.

Цей звіт слухав Джуліус. Дідусь чомусь досі не повернувся з палацу, тож єдиним представником роду Прелай у домі залишався лише Джуліус.

— Тоді я піду.

Коли я увійшла, пан Кайлон виявив мені мінімальну повагу, після чого розвернувся. Спина лікаря, який уже довгі роки служив герцогській родині, тепер була досить сильно згорбленою.

Джуліус важко зітхнув і майже впав на диван у вітальні.

— У будь-якому разі, ну й сімейка, просто жах...

Він потер очі, наче від утоми, і вигукнув, мов герой трагедії:

— Якщо мене немає поруч, тут нічого не працює! Нічого!

Я сіла навпроти нього і щиро запитала, бо мені справді було цікаво:

— І що ж такого ти зробив, брате?

— Я покликав пана Кайлона, щоб він оглянув пана Джуліуса!

— Ого, справді велика справа. Неймовірно. Я просто в захваті.

Я поплескала в долоні, вихваляючи «здобутки» Джуліуса.

— А твоя молодша сестра, між іншим, попри глибоку душевну рану після зустрічі з давньою травмою, мужньо виборола контракт на постачання пелотри.

— .......

Лея, яка обвилася навколо руки Джуліуса, видала задоволене шипіння:

— <Ого-го, а вона майстриня в тому, щоб виставляти людей дурнями!>

— Дякую за комплімент, — серйозно відповіла я звіру, а потім позіхнула і звернулася до брата: — Хай там як, тобі вже час йти. Ти ж, мабуть, утомився.

— ...Ти що, зараз виганяєш мене?

— А хіба це твій дім?

— Ха! Я так за тебе хвилювався, що примчав навіть на той банкет, хоча я на них ніколи не ходжу, а ти мені тепер — «іди геть»? Е? Чому ти така безсердечна?

— Брате, — промовила я, пильно дивлячись на Джуліуса. — Якщо ти справді хочеш допомогти своїй нещасній сестрі, то знаєш, що маєш зробити прямо зараз?

— Підготувати завтрашній випуск, — процідив Джуліус крізь зуби, наче нарешті усвідомив суть справи. — Я не хотів заходити так далеко лише заради пана Леона... але тепер з родом Пербус буде покінчено.

Пан Леон був старшим сином родини Пербус. Тим самим, кого Родріго так запекло прагнув усунути зі свого шляху.

На відміну від інших представників роду Пербус, пан Леон був надзвичайно сумлінним. Щоправда, він був лише сумлінним — йому бракувало соціальних навичок та кмітливості, тому навіть зі своїми досягненнями він поступався Родріго.

— Ви з паном Леоном були друзями?

— Ні. З чого б мені дружити з цим сумлінним бовдуром? — відрізав Джуліус. — Але колись він поступився мені паском з обмеженої серії.

— О, он воно що, — я молитовно склала руки, відчуваючи раптовий приплив розчулення.

Подумати тільки: заради мене він готовий знищити родину людини, якій завдячує такою великою послугою.

— Брате, ти... ти справді мене любиш.

Джуліус насупився від моїх слів:

— Що за дурниці ти верзеш?

— А, ну, як ні, то ні.

— Послухай, не смій думати, що всі навколо раптом почали тебе любити. Зрозуміла? — випалив Джуліус, розпалюючись від збудження. — Бо вже скоро тебе полюбить кожен мешканець Імперії!

— .......