Розділ 62 — Розділ 62

Я закинула голову назад і подивилася на нічне небо.

Дідусь, побачивши Хоу, що повернувся, напевно, передбачив ситуацію. І в глибині душі він точно запідозрив Гітона. Однак через відсутність чітких доказів і те, що Хоу не привів справді кронпринца, він промовчав. Тим паче, що питання життя чи смерті кронпринца залишалося нез’ясованим.

«Якби кронпринц справді вважався загиблим... зайве ворушіння цієї справи лише викликало б неласку з боку наступного імператора, Гітона».

Якби це був колишній дідусь, він би обов’язково пішов напролом, але зараз у нього було четверо непутящих онуків та онучок. Оскільки навіть Імператор, який міг би його підтримати, був хворий, дідусеві доводилося бути обережним. Натомість він не став активно підтримувати Гітона, а просто тримався на відстані, демонструючи байдужість.

«Мабуть, Його Величність Імператор знає. Схоже на те. І те, що він до останнього не віддавав місце кронпринца Гітону, і те, що продовжує плекати надію на повернення сина...».

Дідусь, напевно, тишком розповів правду лише Імператору.

«І в Імператора теж не було іншого вибору».

Адже свідчення учасників мисливського пікніка про те, що кронпринц упав зі скелі, збігалися з фактами.

До речі, я згадала, що коли тільки прибула до Імперії, була безглузда спроба отруїти дідуся. Тоді я легковажно про це подумала: «Навіщо хвилюватися через отруєння, коли є Хоу зі здатністю до очищення?».

«Гітон щось запідозрив. Чи не тому в нього виникли підозри, що Хоу не з’являвся на людях протягом шести років?».

Принципи здібностей призовних звірів знають лише представники роду Прелай, але оскільки рід Прелай близький до імператорської родини, деякі члени монаршої родини також дещо чули про сили певних звірів.

«Тому він і спробував спершу отруїти дідуся. Щоб перевірити, чи не була здатність Хоу очищенням, і чи не врятував він тоді кронпринца!».

Звісно, та спроба отруєння була викрита ще до початку і зійшла нанівець. Але саме тому герцогство Прелай стало мішенню для Гітона. Оскільки вони й так муляли йому око, а тепер ще й очевидно стали на бік кронпринца.

«Тепер усе сходиться. Вау, яка я розумна. Зрештою, я про все це здогадалася».

— Навіть якщо я прийняв би його волю і змусив тебе до цього шлюбу, нам все одно навряд чи вдалося б зберегти добрі стосунки з принцом Гітоном.

Дідусь теж приблизно здогадувався про всю цю ситуацію.... Раз так сталося, то про гарні стосунки з боку Гітона годі й мріяти. Втім, мені цього й не хотілося від самого початку.

Я зрозуміла причину, чому дідусь приховував це від нас. Це справа, що стосується престолонаслідування. До того ж факт отруєння члена імператорської родини міг похитнути саму символічність династії Тейліз. Не було нічого доброго в тому, щоб про це знало багато людей.

Я з гіркотою покрокувала далі.

«Між іншим, кронпринц... хіба він не заборгував роду Прелай занадто багато? Хоу і я врятували йому життя».

А через це мій дідусь на схилі літ опинився перед жахливим майбутнім.

Мої кроки до кімнати були важкими. Якби я тоді не вирушила до Академії Лілоні, Хоу не пішов би за мною. Тоді кронпринц би спокійно помер, але принаймні рід Прелай не був би втягнутий у все це.

— <Він наказав мені слідувати за тобою і спостерігати здалеку. Чи благополучно ти дісталася, чи не сумуєш, чи не занадто тобі образливо — звелів добре пильнувати.>.

На шляху до Академії, десь там далеко, Хоу йшов слідом за мною. Я думала, що остаточно покинула Прелай, і вважала, що люди з герцогства теж цього хотіли.

«Виходить, усе почалося через мене».

З якими почуттями дідусь відправляв Хоу? Як сильно він, мабуть, переймався, читаючи листи від професорів Академії?

Моя тінь довго тягнулася по розкішному саду герцогського маєтку Прелай. І ось, коли я, хитаючись, повернулася до своєї кімнати....

— <Та-дам!>

Почувся бадьорий і веселий голос.

— <Піякі повернувся!>

— ...Вже?

Піякі, що тріпотів крильцями переді мною, тримаючи в дзьобі листа, примружився.

— <Кіано, чи не могла б ти виказати хоч трохи радості від моєї появи?>.

— Ого, я справді рада. Давай його сюди.

З такою швидкістю він повернувся справді раніше, ніж очікувалося. Піякі щось бурмотів про відсутність у мене душі, але я одразу розгорнула листа. Зміст був коротким.

«Привіт, моя рятівнице.

У мене все добре.

Якщо ти раптом потрапила в скрутну ситуацію, не хвилюйся. Скоро все владнається.»

Унизу також стояла дата. Перевіривши її, я побачила, що це був той самий день, коли я отримала пропозицію руки і серця від Родріго.

— Стривай. Тоді те «владнається», про яке каже цей чоловік....

Наступного дня Орка здійняв галас, мовляв, він сильно постраждав від рук кронпринца, і через це все зійшло нанівець. То ось чому кронпринц раптово з'явився!

Я заскреготіла зубами.

— Ах ти ж покидьку....

Тепер усе стало очевидним.

— Ти знаєш, хто я....

Усі знали, що в той час я проїжджала через той регіон, прямуючи до Академії Лілоні. Казав, що не буде мною цікавитися, — дідька лисого, він точно здогадався, хто я така.

«І, як я бачу, оскільки я була в скруті, він вирішив з'явитися вчасно, щоб заразом і мені допомогти, і помститися...».

Якби я не знала всієї правди, я б могла бути вельми зворушена. Зрештою, він став на мій бік. Але зараз був не найкращий час. Адже я щойно дізналася істину про те, що через порятунок кронпринца нас звинуватили в державній зраді.

«Звісно, кронпринц навіть не здогадується, що його врятував Хоу».

Проте, згадуючи, як до регресії я сиділа у в’язниці, я відчула, як у мені закипає лють. Адже я була вельми гнівливою людиною.

— Цей негідник, наш рід стільки для нього зробив, а він хизується такою дрібницею? Хто тут насправді має право хизуватися!

Я жбурнула на підлогу листа, написаного охайним почерком.

— <Ого>, — пробурмотів Піякі, пурхаючи поруч. — <Той, хто писав листа, здається, був вельми гордий собою і намагався виглядати якомога крутіше. Шкода, що він не бачить цієї неординарної реакції>.

Був ще один факт, який змушував мене лютувати. До того, як я повернулася в минуле, тобто в той день, коли весь рід Прелай звинуватили у зраді, кронпринц так і не з’явився.

Він міг не знати про милість дідуся. Але він принаймні мав знати, що мене схопили! Зрештою, це означало, що він просто проігнорував нас, коли ми справді цього потребували.

«Цей сучий син... змушує мене казитися через те, що ще навіть не сталося».

Але вибору не було.

«І мені доводиться бути в одному човні з таким...».

Від кепського настрою я люто заскреготіла зубами.

***

Тієї ночі я теж відклала всі справи на завтра і заснула разом із Піякі. І мені наснився дуже дивний сон.

— Еде, дякую. Справді... тобі справді не варто було цього робити....

— Не кажи так. Мені лише прикро, що я не можу зробити для тебе більше, Елі.

Це були дуже розмиті постаті чоловіка та жінки. Проте оточення було вкрай незвичним. Там були будівлі в стилі тих, які можна побачити лише в небагатьох стародавніх руїнах столиці.

— Обіцяю тобі, Еде.

Жінка дала клятву, тримаючи за щоки чоловіка, що стояв перед нею на колінах.

— Рід Прелай вічно зберігатиме найвищу відданість твоїм нащадкам.

«Стривайте, Прелай?»

Навіть уві сні я на мить замислилася, прийшовши до тями.

«Імена Ед та Елі...»

Судячи з усього, це були пестливі імена... Невже мені сняться перший імператор Едмонд Тейліз та перша голова роду Еліка Прелай?

— Навіть коли настане день, коли божественна сила зникне і не зможе більше захищати майбутнє цієї країни... — урочисто проголосила перша голова роду Еліка Прелай. — Прелай завжди робитиме все можливе задля Тейлізів.

Я не цікавилася історією, але базові знання мала. І якщо моя пам'ять мені не зраджує.... Те, що ця клятва виголошується, означало, що Еліка Прелай скоро помре.

Ні, але чому ця клятва вірності наступним поколінням виглядає такою інтимною та сповненою туги? Це зовсім не схоже на ті сцени, які я уявляла, читаючи підручники з історії.