Розділ 69 — Розділ 69

Джуліус пильно спостерігав за Кіаною, яка виглядала вкрай незадоволеною. Було очевидно, що вона розлютилася з тієї самої миті, як знову побачила Мелісу.

Те, що Кіана відкрито цькувала Мелісу, як у дитинстві, не йшло на користь їм обом. Для самої Кіани це точно не було рішенням.

— Кіано.

Джуліус подивився на неї й промовив:

— Як щодо того, щоб перебратися жити до мене?

— Що за дурниці?

— Я просто думаю, що це краще, ніж щодня бачитися тут із Мелісою.

Шість років тому, коли Джуліус та Алекс разом втрапляли в халепи, те, що Кіана знущалася з Меліси, не було таємницею. І тепер залишити Мелісу, Кіану та Скарі самих у герцогському маєтку?

Джуліус чи не вперше в житті захотів виявити синівську шану до Скарі.

— Тобі зовсім не обов’язково залишатися в маєтку герцога. У мене вдома повно вільних кімнат. Я заб'ю твою гардеробну вбраннями до стелі. Якщо хочеш, можеш навіть забрати з собою ту свою шпигунку.

— Не мели дурниць. Хіба я скоїла якийсь злочин, щоб тікати від Меліси?

— А я хіба через злочин відділився? Я пішов із дому, бо терпіти не міг Алекса. Ой, тільки не зрозумій неправильно. Я пішов не тому, що зневажав його, а тому, що боявся.

— .......

Кіана зміряла Джуліуса сповненим презирства поглядом і тихо запитала:

— Чому? Ти за мене хвилюєшся?

— Так, хвилююся до смерті. Меліса буде тебе потроху провокувати, а ти влаштуєш такий скандал, що в очах кожного станеш остаточною кривдницею. Як дідусь зможе впоратися з вами обома самотужки?

— Тоді приходь сюди щодня. Або взагалі оселися тут. Якщо ти, брате, будеш поруч, стане трохи легше.

— І що зміниться від моєї присутності? Хоча, звісно, цей дім без мене не крутиться...

— Зміниться, — Кіана хижо всміхнулася. — Якщо ти виконаєш одне моє прохання.

Джуліус збирався знову почати нервувати, але раптом завмер, побачивши обличчя Кіани. Навіть неозброєним оком було видно холодний блиск у її очах, сповнених справжнього божевілля — такий вигляд вона мала лише тоді, коли щось планувала.

— Джуліусе.

— А? Що?

— Пообіцяй мені. Певний час ти будеш діяти саме так, як я тобі скажу.

Почувши вказівки Кіани, Джуліус витріщив очі. Навіть Лея, яка мовчки спостерігала за ситуацією, від подиву не могла підібрати слів.

— ...Ти серйозно?

— <Ти з'їхала з глузду? Справді? Може, ти помилилася?> — промовила Лея.

Кіана впевнено кивнула й переможно всміхнулася.

— Так, я цілком серйозно. Це ж не важко, правда? Ти ж зробиш це?

— .......

— Ти ж не відмовиш у проханні молодшій сестрі, над якою все дитинство потай знущалися люди з дому герцога Пербус та домашній лікар? Ти хоч і покидьок, брате, але ж не настільки безнадійний, щоб тебе не можна було перевиховати.

— Я навіть не уявляю, що в тебе в голові...

Зрештою Джуліусу не залишалося нічого іншого, як неохоче кивнути на знак згоди.

— Гаразд, домовилися.

***

Тієї ж ночі.

Кайлон сидів у в’язниці, маючи вкрай жалюгідний вигляд. Він розповів про все, що приховував. Хоча він і не знав нічого про замовників, тому його свідчення навряд чи могли чимось допомогти.

«Я знав, що цей день настане».

Кайлон, здригаючись, згадував момент, коли називав час смерті Енес.

«Я не шкодую. Бо я захистив свою родину».

Зрештою, до цього часу його рідні були живі.

«До того ж я егоїстична людина».

Кайлон не збирався заперечувати свою провину. Він просто обрав тих, хто був для нього дорожчими.

Раптом почулися тихі, легкі кроки. Кайлон ледь розплющив очі й побачив того, хто до нього завітав.

— ...Панно?

— Так, Кайлоне, це я.

Точний час був невідомий, але вже стояла глибока ніч. Кіана у картатому домашньому одязі незворушно стояла перед ним.

Кайлон чітко пам’ятав Кіану маленькою. Вона постійно плакала, бо їй снилося, що мама каже про несправедливість.

Але Кайлон, який довгі роки був лікарем роду Прелай, теж не вірив у той сон, де Меліса нібито вкрала її призовного звіра.

В історії ніколи не траплялося нічого подібного. До того ж, з точки зору здорового глузду, не можна було вірити кожному сну панни.

— Ба більше, сон про призовного звіра за своєю природою відрізняється від інших снів. Сни, які з’являються через неможливість вчасно закликати звіра — це відголоски минулого. Той сон, де пані Енес плаче про несправедливість, — це, ймовірно, останні миті її життя.

Кайлон чесно зізнався в цьому Скарі.

— Але щоб призовний звір плакав і казав: «Насправді я твій»? Піякі ніколи так не робив. Це... не те, що відбувалося насправді, тому логічно припустити, що це лише плід таємних бажань панни.

Скарі лише загадково мовчав, не давши відповіді. Певно, він і сам був розгублений.

І ось тепер доросла, але все така ж мініатюрна Кіана мовчки дивилася на нього.

Вона мала тендітні риси обличчя та спокійний погляд, проте Кайлон добре знав Кіану.

Цю особу в жодному разі не можна було недооцінювати.

Цікаво, чи почне вона зараз сипати прокльонами? Він був готовий вислухати будь-які звинувачення.

— Я прийшла дещо запитати.

Тон Кіани був спокійним.

— Я вже все розповів його світлості герцогу...

— Ні, я про інше.

— Про що саме?

— У дідуся проблеми зі здоров'ям, чи не так?

Кайлон на мить онімів. Здавалося, ніби вони зовсім не у в'язниці.

— Питаю, поки дія «Проникливості» ще не минула. Бо дідусь напевно наказав не розповідати про це.

Через її надто буденний і байдужий тон усе, що сталося сьогодні, здавалося сном.

— Судячи з усього, протягом року його стан почне стрімко погіршуватися. Що саме з ним і як він почувається?

— Це...

Через залишковий вплив «Проникливості» Кайлон мимоволі почав сумлінно відповідати:

— Це просто старість, обтяжена перевтомою. Все через те, що він надто багато нервує, тому йому треба негайно залишити справи.

— Якщо він піде на спочинок, йому стане краще?

— Так. Втім, він уже вельми похилого віку... Власне, герцог спить лише по три години на добу. Тож не дивно, що його здоров'я невпинно слабшає.

Кіана пригнічено зітхнула.

— Отже, він не може просто зараз передати титул герцога... Бо крім мого батька ніхто не проходив навчання для спадкоємця.

У роду Прелай питання спадкоємця було критично важливим. Адже від цього залежало, хто належатиме до прямої гілки, а хто до бічної, що згодом впливало на призов духів. Саме тому Скарі не міг просто сказати онукам: «Ось, тримайте!», призначивши когось спадкоємцем без підготовки.

Кайлон кивнув, думаючи про туманне майбутнє родини Прелай.

— Я визнаю, що його світлість — людина сувора...

Він мимоволі поділився своїми думками:

— Але він завжди поважав волелюбність своїх онуків і до останнього мовчки ніс цей важкий тягар сам. Прошу вас, не тримайте на нього зла.

Аж раптом він здригнувся від жаху. Хіба зараз доречно вести з Кіаною такі розмови?

— У будь-якому разі, я зрозуміла. Добре, що спосіб лікування доволі простий. Треба лише повернути батька.

Кіана кивнула і одразу розвернулася, щоб піти. Кайлон на мить остовпів.

По-перше, як вона збирається повернути Гайда, якого ніхто не може знайти?

А по-друге... вона отак просто йде? Не виплеснувши на нього свій гнів?

Зрештою Кайлон, дивлячись у спину Кіані, яка за віком була як його онук, мимоволі вигукнув:

— ...Ви вже йдете? Це все?

— Так, — відповіла Кіана, навіть не озирнувшись. — Я дізналася те, що хотіла, тож більше мені тут робити нічого.

— Хіба ви не гніваєтеся на мене?

— А що зміниться від мого гніву? Все вже сталося.

— .......

— До того ж дідусь напевно вже безжально все владнав, тож мені не варто дарма витрачати сили.

— .......

— Я не те щоб вас не розумію. І я знаю, хто є справжнім винуватцем.

— .......

— Але це не означає, що я збираюся вас пробачити. Ви ж і самі це розумієте?

— ...Так. Прошу, не прощайте мені.

На ці щирі слова Кіана відповіла байдуже:

— Як зухвало. Не тобі вирішувати такі речі.

Вона кинула цю фразу і пішла далі.

І це дійсно був кінець. Обличчя Кіани залишалося незворушним.

Розумна й холоднокровна, горда й велична панна. Кайлону залишалося лише сумно всміхнутися. Це не було милосердя чи турбота.

Її ставлення ніби промовляло: «У мене немає часу навіть на те, щоб зважати на тебе». У тій партії, яку вона розігрувала, Кайлон був лише незначним шаховим пішаком.

Дивлячись їй услід, Кайлон піддався імпульсу й гукнув:

— Панно! Зачекайте... я маю дещо вам сказати!