Розділ 74 — Розділ 74

Чезаре здалося, що ця панна вимагає каву без упину. До того ж вона зовсім не снідала й не обідала. Зрештою, коли на другий день він отримав п'яту вимогу принести каву, Чезаре не витримав. Замість слуги він власноруч узяв горнятко, попрямував до лабораторії та постукав у двері.

— Залиш і йди геть, — почувся зсередини голос Кіани. — Я заберу, коли мені буде зручно.

Не відповідаючи на це, Чезаре мовчки стояв перед дверима з кавою в руках. Знову запала тиша. Стоячи під лабораторією, він час від часу чув дивні звуки.

— Це не те, ще раз. Чому не вискакує помилка?

«Хіба відсутність помилок — це не добре?» — Чезаре насупив брови.

— Гм, точно… Саме так. Ось тут дані мали б «стрибнути».

«Хіба добре, коли дані стрибають?» — він спантеличено схилив голову.

— Ох, треба трохи перепочити.

Раптом двері прочинилися. На мить Кіана в окулярах та Чезаре зустрілися поглядами. Обидва завмерли з виразом крайнього заціпеніння на обличчях.

— Маркізе? Чому ви тут…

— Зачекайте-но.

Чезаре, насупившись, рвучко відчинив двері. Він застиг на місці від абсурдності побаченого. Кіана швидко вихопила каву з його рук і ніяково промовила:

— Та я просто…

За добу лабораторія перетворилася на справжній смітник. Підлога була встелена пергаментами з математичними формулами так, що ніде було й нозі ступити. Поміж ними валялися різні магічні предмети. В одному кутку скупчилися ліки для шлунку, порожні горнятка з-під кави, пляшечки від еліксирів-стимуляторів та обгортки від цукерок. Навіть на тимчасовому ліжку, яке їй облаштували вчора, вже виднілися крихти від печива…

Охайний Чезаре відчув, що зараз знепритомніє.

— Це… що це взагалі таке?

— Ось тому я й казала не впускати сюди нікого, — зітхнула Кіана. — Я знала, що маркізу до вподоби порядок, але я не можу так досліджувати.

— Припустимо… Я поважаю ваш метод, — погляд Чезаре зупинився на купі порожніх пляшечок. — Але чому їх так багато?

— Бо я їх усі випила…

— Ви хочете сказати, що це було не для експериментів?

— Навіщо використовувати таке в експериментах?

— Тобто ви влили в себе стільки стимуляторів і кави?

— Разом із ліками для шлунку…

Чезаре від подиву кліпнув очима. Кіана стояла нерухомо, кліпаючи очима, наче цуценя, що нашкодило, а потім раптом узялася за боки:

— Слухайте, маркізе. Хіба не можна прибрати потім? Зараз головне — розробка магічного інструмента.

— Досить. Питання вже не в цьому, — відрізав Чезаре з розгніваним обличчям.

— Як це не в цьому? Тоді в чому… — вона не встигла договорити, як він звернувся до Ран’яка:

— Прибери тут усе.

Ран’як швидко зібрав усі горнятка, обгортки, пляшечки та ліки.

— Але я завжди так працюю! Без стимуляторів ефективність падає! — обурилася Кіана.

Чезаре суворо подивився на неї зверху вниз:

— Стимулятори шкодять здоров’ю.

— Яке вам діло? Моє тіло — як хочу, так і використовую!

— Ви так завчасно помрете, панно.

— Якщо я п'ю стимулятори, то працюю за двох. Отже, виходить те саме: наскільки скорочується життя, настільки ефективніше я працюю молодим мозком.

Чезаре подивився на неї як на божевільну й тяжко зітхнув:

— Коли це ви встигли набути таких поганих звичок у дослідженнях?

— Ви ж уперше бачите, як я досліджую. Чому ви дивуєтеся? — буркнула вона. — Це моє дослідження, маркізе. Я маю право його контролювати.

— А ви — моя виконавиця за контрактом. Тоді чи маю я право контролювати вас?

Кіана роззявила рота від такого нахабства:

— Маркізе, ви справді занадто суворі зі мною.

— Це ви занадто суворі до самої себе, панно.

— ...

Чезаре, відповівши рішуче, раптом запитав уже м'якшим тоном:

— За двох, кажете… Тобто вам просто потрібно двоє людей?

Потім він повільно запропонував:

— Тоді давайте досліджувати разом.

— ...Що?

— Замість того, щоб пити стимулятори, використовуйте мене як асистента. Тоді нас буде двоє, чи не так?

Кіана на мить заніміла. Чезаре не втратив цієї можливості:

— Я теж дещо тямлю в математиці, тож ефективність лише зросте. Я не такий експерт, як ви, панно, але добре виконую вказівки.

Здається, це її зацікавило, бо брови Кіани підскочили:

— Асистентом?.. Пане Чезаре, ви хоч розумієте, що кажете?

— Яке це має значення? Моє тіло — як хочу, так і використовую.

Повернувши їй її ж слова, він додав:

— Ви ж з Академії, самі добре знаєте. Використовуйте мене так, як професорка ганяє свого аспіранта. Так буде краще?

— Охо-хо.

Невдоволення на обличчі Кіани почало танути, бо пропозиція Чезаре була надто спокусливою.

— Справді?

— Так. Натомість я маю ще кілька умов.

Кіана сама колись була асистенткою, а до регресії мала власних аспірантів. Вона знала, чого вони зазвичай вимагають: гідну оплату, стабільний графік або принаймні людське ставлення…

Тому вона весело посміхнулася, ніби це не було проблемою:

— Кажіть що завгодно, я згодна.

Проте слова Чезаре були неочікуваними:

— Вчасно харчуватися. І їсти ви маєте повноцінно в їдальні. Також раз на годину змінюйте позу і зав’язуйте зі стимуляторами.

— ...Так?

Кіана розгублено кліпала очима.

«Що це за вимоги? Він справді дивний чоловік… Але зачекайте. Це якось не так».

Згадавши сюжет «оригіналу», вона відчула, як серце підскочило. Зазвичай чоловіки починали закохуватися в Мелісу після того, як казали: «Ви справді дивна жінка».

Поки Кіана нервово ковтала слину, Чезаре вишукано додав:

— А кількість кави я буду контролювати особисто. О, і я б хотів простежити за якістю вашого сну.

— Е-е… маркізе? Але хіба вам не буде надто клопітно так зі мною панькатися? Це вже якийсь гібрид асистента та опікуна…

Точніше кажучи, це було найгірше поєднання: важка праця асистента та відповідальність опікуна. Але на її сумніви Чезаре лише загадково посміхнувся:

— Усе гаразд.

Він заповзято почав наводити лад у її лабораторному приладді:

— У дитинстві це була моя мрія.

***

— Кіано, ти тільки-но повернулася?

Коли я ввечері повернулася до маєтку герцога, Меліса вже чекала в саду й одразу підбігла до мене.

— Невже це через моє повернення? Ти тому так поводишся?

Здавалося, вона справді за мене хвилювалася. Тому я порадила їй не перейматися і йти спати:

— Тобі яке діло? Не мели дурниць, якщо нічого не тямиш, і негайно зникни з моїх очей.

Звісно, Меліса не була з тих, хто одразу піде. Вона молитовно склала руки й щиро промовила:

— Кіано, я хочу ладнати з тобою. Я розумію, що ти ревнуєш. Але я теж іноді заздрю тобі, бо ти — представниця прямої лінії… Ти ж знаєш, як багато це важить для роду Прелай…

Раптом, наче за помахом чарівної палички, з’явився Джуліус і став поруч із Мелісою.

— Кіано!

Він відкинув своє довге волосся назад і почав люто мене сварити:

— Меліса хоче з тобою помиритися, а ти чому на неї так дивишся?

Відколи Меліса приїхала, він проводив з нею час з ранку до вечора. Казав, що побувши кілька днів зі мною, нарешті збагнув, якою чудовою сестрою була Меліса.

— Я не цінував тебе, Мелісо. Вибач, що був байдужим. Накажеш повзати — буду повзати, — він сипав цими пафосними фразами так само природно, як дихав. — І як я міг не бачити, що в цьому похмурому маєтку лише ти одна сяєш, мов той повний місяць…

Відверто кажучи, я вже не могла цього терпіти. Тому холодно відрізала:

— Місяць не може сяяти сам по собі. Він лише відбиває сонячне світло.

— Щоб та магічна інженерія крізь землю провалилася… — лише і пробурмотів він мені у відповідь.