Розділ 82 — Розділ 82

— Це... це... я... я й сама не знаю, воно якось само... просто імпульсивно... — пробелькотіла Меліса, намагаючись виправдатися.

«Імпульсивно», значить? Що ж, таке цілком могло бути. Тому я вирішила проявити до неї трохи «емпатії»:

— Ого, то виходить, я теж можу зараз імпульсивно виштовхнути тебе в це вікно, і мені за це нічого не буде?

— .......

На обличчі дідуся, який слухав нашу розмову, відбився холодний гнів. Проте, оскільки я попросила його повністю довірити покарання мені, він ледь стримувався, щоб не втрутитися.

Штовхнувши мене з вежі, Меліса фактично перетнула межу, з-за якої немає вороття. Та попри все, вона залишалася онучкою дідуся. Я знала, що він у глибині душі був вельми добросердою людиною, і змушувати його особисто карати Мелісу було б для нього занадто важким тягарем. Саме тому я взяла все на себе.

— На знак спокути переді мною, ти знову станеш жрицею. Це моє рішення.

— Га? — вигукнула Меліса, остовпіло дивлячись на мене.

— Ти намагалася вбити людину. Тож тепер ти до кінця життя будеш змивати цей гріх служінням.

Коли я закінчила, у кабінеті запала тиша. Джуліус лише кліпав очима з виразом: «Справді? Оце так просто? Кіана реально вирішила на цьому все й закінчити?».

— Роби те, що вмієш найкраще — служи всьому світу. Це принесе людям значно більше користі, ніж якби я змусила тебе цілими днями вилущувати насіння з моєї полуниці.

Тобі доведеться до кінця своїх днів виконувати ту виснажливу роботу, тож це буде нелегко.

— Ти повернешся до монастиря. А офіційно ми цю справу просто замнемо.

Повернення Меліси було для мене неочікуваною перешкодою. Тому було б украй небажано, якби ця історія завадила моїм подальшим планам.

— Усі знатимуть це так: ти повернулася до маєтку герцога, бо дуже сумувала за родиною, але не змогла забути про своє покликання і врешті-решт вирішила знову присвятити себе служінню в монастирі.

Я схопила Мелісу за плечі й продовжила:

— Тож у пам'яті людей панна Меліса залишиться доброю та благочестивою.

Очі Меліси здригнулися.

— Для своїх чоловіків ти назавжди залишишся ангельським першим коханням.

— Кі... Кіано?

— Тобі ж це важливо, чи не так? Навіть якщо ти не збираєшся за них заміж, тобі важливо залишити по собі лише світлі спогади. Хіба це не ідеальний щасливий фінал?

Меліса лише безпорадно ворушила губами. За її опущеним поглядом було зрозуміло: вона вже вирішила, що такий варіант кращий, ніж якби її назавжди запам'ятали як злодійку, що вкрала Піякі у Кіани. Вона була надзвичайно передбачуваною, тож прорахувати її було легко.

Я холодно додала:

— Тож тримай язик за зубами і просто тихо повертайся до свого монастиря.

Я досі не знала всієї правди про цю справу. Той факт, що існував «той чоловік», якого випадково вбив Алекс, свідчив про те, що Рокі діяв не сам. Очевидно, за цим стояв хтось іще, чиє ім'я нам було невідоме.

У такій ситуації було б мудро не показувати, що я про все здогадалася. Нехай вони думають, що в герцогстві Прелай нічого не підозрюють, і втратять пильність.

Дивлячись Мелісі прямо в очі, я промовила, наче вкладаючи їй у голову наказ:

— Між нами нічого не сталося. Зрозуміла?

Меліса квапливо закивала. Тепер усе було вирішено. Тож я зі спокійною душею попрощалася з нею:

— Тоді негайно забирайся до свого монастиря і більше ніколи не повертайся. Очі б мої тебе не бачили до кінця віку.

Тут у розмову швидко втрутився Джуліус:

— Ну, це все одно занадто м'яко.

Меліса з надією подивилася на нього. Це була дурість, яка свідчила про те, що вона зовсім не знає характеру Джуліуса.

— Хіба можна просто так відпускати злочинницю, яка вчинила замах на вбивство, саму до монастиря?

Джуліус драматично вигукнув, відкинувши назад своє довге волосся:

— А що, як Алекс особисто проведе її до самого монастиря? І нехай Алекс скаже настоятельці, що Меліса щиро прагне присвятити себе служінню!

Почувши це, Меліса зблідла так, наче на неї небо обвалилося. Якщо Алекс скаже таке настоятельці, та прикладе всіх зусиль, щоб «допомогти» Мелісі проявити цю щирість. Її змушуватимуть гарувати на благо громади від світанку до глибокої ночі.

Алекс люто витріщився на Джуліуса, але дідусь лише зітхнув і підтримав онука:

— А це справді чудова ідея, Джуліусе.

Дідусь суворо подивився на Мелісу й додав:

— Я якраз думав, що покарання Кіани варто чимось доповнити.

Брови Алекса злегка здригнулися. Я чекала, що він зараз вибухне лайкою, але він чомусь мовчав, міцно стуливши губи.

«Що це з ним? Невже він справді став людиною?» — подумала я.

Хоча в оригіналі він не мінявся аж до самої шибениці.

Дідусь поспішно додав:

— Якщо Меліса спробує втекти, можеш ламати їй що завгодно!

Від цих слів Мелісу почало нудити, і вона навіть ікнула від страху.

Так супровід миттєво перетворився на конвой. Я задоволено всміхнулася і плеснула в долоні:

— Це й для репутації буде добре. Мовляв, двоюрідний брат особисто проводжає сестру в дорогу.

І тоді Алекс тихо кивнув.

— Гаразд. Нехай буде так, Кіано.

Оце так новина... Він просто проігнорував слова Джуліуса та дідуся, але миттєво відреагував на мої. Це виглядало так... ніби він — добре видресирований лютий пес.

— Але, Кіано, коли я повернуся, я хотів би з тобою поговорити.

«Поговорити? Алекс щойно сказав слово "поговорити"?»

Мої очі стали круглими. Дідусь, Джуліус і навіть Меліса теж не приховували свого подиву.

Алекс прокашлявся і незграбно промовив:

— Просто щоб ти раптом чогось не навигадувала... Я ціную тебе.

— .......

Ми розгублено кліпали очима. Врешті-решт я повільно кивнула й відповіла:

— Я знаю.

— Знаєш?

— Раніше не знала, але тепер, коли повернулася до маєтку, зрозуміла. Виявляється, усі члени нашої родини мене цінували, тож, певно, і ти теж.

Алекс виглядав спантеличеним. Здавалося, усі заготовлені ним промови вмить втратили сенс, і на його обличчі застигла якась дивна несправність.

— Хай там як... ми про це ще попатяк... тобто, поговоримо. Коли я повернуся.

Джуліус підхопився і зааплодував:

— Ого! Неймовірно! Алекс обійшовся без лайки і говорив як нормальна людина! Ого, ай!

Звісно, на півслові Алекс вліпив йому копняка, і Джуліус полетів на підлогу.

***

Почувши звіт підлеглого, Чезаре Левін різко підхопився з місця.

— Що? Панна впала з вежі?

Його звична незворушність зникла без сліду. Один із його інформаторів доповів, що бачив, як Кіана вистрибнула з вежі, розкривши портативний парашут.

— Я маю негайно бути там.

— Пане?

— У маєток герцога Прелай! Негайно!

Чезаре вибіг із кабінету, навіть забувши вдягнути рукавички.

— Я мушу на власні очі переконатися, що з нею все гаразд

***

Меліса покинула маєток разом із Алексом. Вона виглядала так, ніби її вели на забій.

— Піякі, — лагідно покликав дідусь збентеженого птаха. — Чи не міг би ти зі мною трішки поспілкуватися? Це перший подібний випадок у нашій родині, тож мені дуже цікаво почути твою історію.

— <Звісно, хоча не знаю, чим я зможу допомогти...> — відповів Піякі.

Зрештою, дідусь знав історію роду Прелай краще за всіх. Джуліус також залишився з ними — він ніколи не міг пропустити можливість отримати нову інформацію.

Я ж передала Піякі дідусеві й вийшла з кабінету. Сказала, що історія роду мене не цікавить, і я дуже втомилася.

Почувши, що я виснажена, Джуліус і дідусь ледь не силоміць виштовхали мене з кімнати, щоб я швидше йшла відпочивати.

Але я пішла не до своєї спальні, а до вежі поштових голубів.

Повільно піднявшись сходами, я знову опинилася на самому верху. Я провела рукою по золотому сідалу, яке використовувала, щоб спровокувати Мелісу.

— Я готувала його з самого дитинства. Чомусь у мене було передчуття, що моїм призовним звіром буде саме птах. Тому я зробила це, чекаючи на нього.

Те, що я сказала Мелісі, було щирою правдою. Це був мій перший подарунок, який я, будучи дитиною, готувала для свого майбутнього звіра з великим хвилюванням. Я хотіла одразу показати йому, як сильно я на нього чекала.

Усі ці роки я не показувала це сідало Піякі, бо в глибині душі дуже переймалася через те, що не змогла закликати його сама. Навіть зараз... мені було важко показати йому цей подарунок. Бо в нас із Піякі не було того неймовірного досвіду призову, про який розповідали всі представники роду Прелай.

Щойно я бачила, як дідусь та Джуліус легко отримували спогади від своїх звірів. Але Піякі досі не міг передати мені свої спогади напряму — усе, що він бачив поруч із Мелісою, залишалося в моїй голові лише у вигляді тексту з «оригіналу».

Я обережно торкнулася пальцями золотого металу. Звір, який мав прийти до мене, не зміг цього зробити, і батько теж досі не повернувся.

Схоже, батько здогадався, що з моїм призовом щось не так, і саме тому заліз у ті хащі.

Від цієї думки мені стало ще важче на душі.

Увесь цей час я думала, що батько до мене абсолютно байдужий. Можливо, він навіть не хотів мене бачити через зраду мами. Я вважала, що він кинув маленьких дітей і пішов у небезпечні землі лише через власне горе. Моє нерозуміння було схожим на те, яке відчував Джуліус.

Навіть до своєї регресії, коли я почула про смерть батька, я не надто сумувала.

«Але що, як він опинився в пастці саме через мене?»

Скільки ж я не знала... Згадуючи туманний образ батька, я важко зітхнула.

Те, чого я не знала, те, що навіть не намагалася виправити, і всі ці образи та непорозуміння між членами родини... Здавалося, мені дали шанс повернутися в минуле саме для того, щоб нарешті все це розставити на свої місця.