Розділ 90 — Розділ 90

— Як це розуміти?

Коли стало зрозуміло, що галас іще довго не вщухне, зі свого почесного місця на узвишші повільно підвелася третя імператорська дружина Долорес. Вона мала високо зачесане руде волосся та була вбрана в надзвичайно розкішну сукню. Варто було Долорес лише встати, як Селієт миттєво вся зіщулилася від страху.

З вуст імператорської дружини зірвався гострий, проникливий голос:

— Отже, — оскільки Долорес була фактичною організаторкою та господаркою цієї благодійної вечірки, з першими ж її словами в залі миттєво запала цілковита тиша. — Ви стверджуєте, що пожертвувана кимось «Каблучка Едти» безслідно зникла?

— С-схоже, що так, імператрице.

Оскільки всі учасники мали змогу підходити до прихованого ширмами столу виключно наодинці, це створювало ідеальні умови для того, щоб під виглядом благодійності непомітно поцупити якусь дрібну річ. Досі на вечірках нічого подібного ніколи не траплялося, проте «Каблучка Едти» була занадто коштовним та спокусливим скарбом.

Долорес незадоволено звела брови й суворо промовила:

— Цей перстень — моє особисте підношення.

По залу миттєво прокотилася хвиля здивованого шепоту. «Ах, то ось чому ця річ настільки неймовірна, це ж бо пожертва самої імператорської дружини! Але подумати тільки: обікрасти благодійний вечір, та ще й поцупити скарб у самої дружини Імператора — це ж який нечуваний, зухвалий злочин!»

— За всю історію благодійної вечірки «Кодіак» тут жодного разу не відбувалося нічого подібного.

І це було цілком природно, адже на захід запрошували виключно найвищу аристократію Імперії, де такі ганебні вчинки вважалися просто немислимими.

— Перетворити звану зустріч, покликану служити добру, на таке соромище — це невимовна ганьба, — суворо й поважно вела далі Долорес. — Я наказую негайно розпочати найприскіпливіше розслідування цієї справи. І щойно злодія буде викрито… — вона зробила глибокий вдих і рішуче оголосила: — Його буде покарано за всією суворістю закону, без жодного жалю!

Ці слова змусили присутніх неабияк занепокоїтися. Хоч імперське законодавство й справді вирізнялося неабиякою жорстокістю, у випадках із високопоставленими шляхтичами справу зазвичай удавалося зам'яти за допомогою чималої грошової застави. Проте обіцянка судити «за всією суворістю закону» означала, що винуватцю цього разу точно буде непереливки.

— Пане Ройте, тимчасовий капітане гвардії?

Почувши наказ Долорес, уперед поважно виступив старий сивочолий чоловік, який досі напружено стояв осторонь. Це був пан Ройт, колишній капітан 1-ї гвардії, який уже давно пішов у відставку. Однак, оскільки чинний капітан Нікс нещодавно дістав серйозне поранення й наразі не міг виконувати свої обов'язки, пану Ройту довелося тимчасово замінити його на цьому заході.

За прадавньою традицією саме капітан 1-ї імператорської гвардії під час благодійної вечірки мав обирати «найвеличнішу пожертву», оцінюючи виставлені лоти неупередженим та чесним оком. Звісно, найчастіше цей вибір падав на найдорожчу річ.

— Я безмежно рада, що імператорська гвардія зараз присутня в залі. Пане капітане, беріться до розслідування та негайно затримайте злочинця.

Саме цієї миті тишу порушив чийсь тремтячий, але рішучий голос:

— Пане тимчасовий капітане! Мені є що сказати!

Усі присутні обернулися на звук. З блідим, але сповненим удаваної відваги обличчям уперед виступив молодий пан Родріго. Коли погляди всього залу зосередилися на ньому, він із пафосним викликом проголосив:

— Я вимагаю негайно провести обшук панни Кіани Прелай!

Гості приголомшено зойкнули й уставилися на Кіану. Проте сама винуватиця цього спалаху з абсолютно безтурботним виглядом продовжувала тримати в руці келих із вином, лише зневажливо й невимушено знизавши одним плечем.

Тим часом молодий пан Родріго, бігаючи очима по натовпу, впевнено вів далі:

— Щойно ми з моєю молодшою сестрою підходили до столу принцеси, і я на власні очі помітив, як у складках її пишної сукні зблиснула прихована «Каблучка Едти»!

Залом прокотилося гучне й тяжке зітхання. Справді, абсолютно всі бачили, як Юдіт та Родріго підходили до Кіани кілька хвилин тому. Ба більше, багатьом одразу пригадалися нещодавні натяки молодого пана про те, що «слід якнайшвидше повернути речі на їхнє законне місце» й «не чинити дій, за які буде соромно».

— То це правда?!

Варто було Родріго закінчити свою промову, як Юдіт, мов оскаженіла, підскочила прямо до Кіани.

— Ану покажи!

Вона грубо вхопила її за обидва зап'ястки і силоміць смикнула її вгору, змушуючи підвестися зі стільця.

— Чуєш, — Кіана, опинившись в її міцній хватці, спокійно й тихо попередила дівчину. — Мені взагалі-то боляче.

Її голос звучав напрочуд урівноважено, у ньому не було ні краплі паніки чи гніву, проте від цього крижаного тону багатьох присутніх мимоволі пройняло невимовне тремтіння.

— Якщо мої руки відваляться, ти за це відповідатимеш? Чи здатна ти компенсувати таку грандіозну втрату для всього людства?

Та Юдіт не зважала й потягнула Кіану на себе. Від такого натиску Кіана похитнулася.

Тієї ж миті з-поміж складок її розбурханої спідниці щось із глухим звуком випало на землю. Будь-хто впізнав би в цьому предметі «Каблучка Едти». Присутні роззявили роти від подиву.

— Боже мій!

— Це й справді «Каблучка Едти»!

— То невже панна Кіана…

Юдіт, усе ще тримаючи Кіану за зап'ястя, тріумфально вигукнула:

— Ну звісно! Кіано, це таки ти його вкрала!

Молодий пан Родріго підтакнув:

— На благодійних вечорах Кодіак ніколи раніше не траплялося крадіжок. Це сталося саме тоді, коли сюди завітала панна Кіана. І, як усім відомо, панна Кіана…

Молодий пан Родріго не закінчив речення, проте кожен і без слів зрозумів, що він мав на увазі.

Репутація Кіани була, м'яко кажучи, нікудишньою. Близьких друзів вона не мала, а її коханий був провінційним аристократом із простолюдинів, який не мав жодної підтримки в столиці. Ба більше, на цьому заході не було жодного іншого представника роду Прелай, який міг би стати на її бік.

Навіть маркіз Чезаре Левін, який прийшов разом із нею, просто байдуже спостерігав за подіями, ніби звичайний глядач.

— Я… я справді до останнього намагалася приховати навіть ці твої вади! — зі сльозами на очах вимовила Юдіт. — Але ти отак… обмовила нас і вбила клин між нашими родинами. Тепер я нічим не можу допомогти, Кіано. Зло залишається злом, а погані люди мають бути покарані.

На це Кіана спокійно відповіла:

— Згодна, саме так. Я теж так думаю. З твоїх вуст, які зазвичай вивергають лише нісенітниці, нарешті злетіло щось дійсно вартісне. Погані люди неодмінно мають отримати покарання.

Така незворушність спантеличила навіть сторонніх спостерігачів. Здавалося, ніби вони дивляться на дівчину, яка справді остаточно з'їхала з глузду… А її картате вбрання, що покривало її від голови до п'ят, створювало навколо неї ще більш загрозливу атмосферу: таку краще не чіпати.

Юдіт трохи злякалася, проте продовжила ще більш драматичним тоном:

— Ти ж із самого малечку зазіхала на чуже. Навіть запевняла, ніби призовний звір Меліси належить тобі.

Про цю історію знали всі. Шість років тому під час одного заходу Кіана штовхнула Мелісу й привселюдно закричала: «Твій призовний звір від початку мій!»

— І ця твоя звичка, як бачимо, нікуди не ділася.

Юдіт важко зітхнула й нарешті відпустила зап'ястя Кіани. І саме в ту мить, коли вона збиралася нахилитися, щоб особисто підняти «Каблучка Едти», який котився по траві — Кіана владно наказала низьким голосом:

— Ану замри.

Цей тон був настільки звичним до командування, що навіть інші гості, а не лише Юдіт, на мить затамували подих.

— Я чудово бачу твоє палке прагнення будь-що мене очорнити, але чи не могла б ти спершу зберегти місце злочину в недоторканності, Юдіт?

Кіана хижо усміхнулася.

Боже мій! Кіана, яка завжди ходила з кам'яним обличчям, раптом усміхається. Це виглядало моторошно. Навіть Долорес, яка зверхньо сиділа віддалік, відчула невиразну тривогу.

— …Що?

Юдіт також мимоволі зробила крок назад. Кіана ж, граючи посмішкою, промовила:

— Ми ж бо маємо спіймати справжнього злодія.