Розділ 91 — Розділ 91

Атмосфера, що панувала на благодійній вечірці Кодіак, була вкрай зловісною. Попри те, що ««Каблучка Едти»» знайшлася в подолі сукні Кіани, сама панна залишалася абсолютно спокійною.

— Не можна вестися на ту її спокійну посмішку, — зашепотіли люди в натовпі. — Панна Кіана завжди посміхається як ангел, навіть коли вчиняє найочевидніші неподобства.

— Справді, це так, — відповіли їм.

У ситуації, коли навіть її коханий Чезаре, що сидів за одним столом, не міг надати значної допомоги, Кіана повільно подивилася на Ройта.

— Тимчасовий капітане гвардії.

— Так?

Ройт, який довгий час працював капітаном 1-ї гвардії, уже встиг накопичити чималий власний досвід. Насправді, коли багато працюєш у полі, стає легко відрізнити того, хто справді є злочинцем, від того, хто ним не є. Тому Ройт не поспішав діяти. Досвідчений погляд фахівця, який роками працював на місцях подій, підказував йому: ця панна — не злочинець.

«Я хочу з кимось поділитися цим відчуттям! Якби ж тут був Авіан...»

Ройт зітхнув, згадавши капітана 5-ї гвардії Авіана. З того моменту, як він почув про його звільнення, він вважав, що майбутнього в гвардії немає. Хоча, почувши новину про те, що Нікс став неспроможним, йому здалося, що майбутнє на мить з'явилося знову.

«Він же дворянин, тож міг прийти навіть не як гвардієць. Я точно бачив його в списку запрошених, куди ж він подівся?»

Ройт, після того, як Нікс опинився в такому стані, справді намагався знайти Авіана і вмовити його повернутися.

— Але ж такі таланти, як ти, повинні залишатися в строю, так? Га?

— Ну, я не знаю... Але ж, пане капітане 1-ї гвардії, хіба на цій посаді досі не пан Нікс? Навіть попри те, що його стан здоров’я настільки жахливий, імператорська родина не призначила нового капітана гвардії.

— .......

— Я вважаю, що нічого не змінилося.

— Але я зараз виконую обов’язки тимчасового капітана, щоб вирішувати нагальні справи, доки Нікс не одужає...

— Ви лише виконуєте обов’язки, пане Ройт.

— .......

— Я вважаю цілком логічним трактування, що вас залишили на цій посаді лише як тимчасову заміну, щоб силоміць зберегти місце для пана Нікса, тому навіть капітана 2-ї гвардії не підвищили до цієї посади.

Ройт не міг нічого заперечити на слова Авіана. Ба більше, оскільки герцогський міський маєток, куди він прийшов уперше, був неймовірно розкішним, йому стало ще сумніше від того, що гвардія втратила такого принципового й визначного таланта.

«Я хотів спробувати вмовити його ще раз сьогодні...»

Ройт очікував, що Авіан, звісно ж, прийде на благодійний вечір. Це була визначна подія столичного світського життя, і він знав, що до Авіана, який знову став молодим паном Лісінісом, прикуто чимало уваги. Він навіть знав, що Авіан є в списку запрошених.

«Але чому він не прийшов... Може, захворів?»

Поки Ройт розмірковував, Кіана легкою ходою підійшла до столу.

— Дозвольте мені представити свій внесок для благодійності.

Вона впевнено оголосила людям, що оточували стіл:

— Ну ж бо, розступіться всі.

Це було коротке речення, але люди розступилися, ніби побачили бомбу. Те, що Кіана підняла зі столу, було тим самим «прозорим чорнилом», яке всі лаяли. Тим самим, про яке казали, мовляв, чи не налила вона просто води в пляшечку з-під чорнила...

— Це не просто чорнило, це безбарвне флуоресцентне чорнило.

Очі людей почали кліпати. Дехто навіть виглядав так, ніби йому стало нудно ще до початку пояснень.

— Наші очі не здатні бачити все. Світло поділяється на ультрафіолетове, інфрачервоне та видиме, але ми бачимо лише видиме...

Кіана, яка вже захопилася поясненнями, раптом стулила рота. Зараз був не час для цього. Єдиним, хто мав зацікавлений вигляд, був Ройт, хоча він зовсім не розумів змісту, а просто знаходив ситуацію цікавою.

— Кхм-кхм, у будь-якому разі, якщо дивитися на це чорнило неозброєним оком, воно здається просто прозорим, але…?

Коли Кіана подивилася на Чезаре, він миттєво підійшов до неї. І дістав один невеликий магічний артефакт.

— Це артефакт, що випромінює ультрафіолет.

Чезаре коротко пояснив це людям, а потім спрямував світло артефакту на пляшечку з чорнилом.

— Ой!

— Ого!

— Боже мій...

І тоді прозоре чорнило в пляшечці почало світитися синім кольором.

— Отже, висновок такий: неозброєним оком це не видно, але якщо посвітити ультрафіолетом — стає видно, — Кіана спокійно підсумувала. — Я ж... щойно вилила трохи цього чорнила на «Каблучку Едти».

Від її слів очі в усіх полізли на лоба.

— Що?

— Що ви сказали?

— Ні, чому, в ім'я всього святого, ви це зробили?

На запитання «навіщо ви взагалі його розлили» Кіана знизала плечима.

— Я трохи розлила його навколо. Випадково.

— Випадково?

Коли хтось обережно перепитав, Кіана злегка підняла підборіддя й кинула в бік того глядача різкий погляд.

— Так. Можливо, у вас є якісь претензії? І навіть якби були, чи варто в такій драматичній ситуації вказувати на речі, які не є суттєвими?

— А, ні, нічого, перепрошую.

Вона була настільки впевненою в собі, що ніхто не зміг нічого відповісти. Чезаре негайно розвернувся і спрямував ультрафіолет на «Каблучку Едти», що лежала на траві. Як і очікувалося, «Каблучка Едти» також засвітилася блакитним світлом.

— Отже, — Кіана мило посміхнулася. — Людина, яка торкалася цієї «Каблучки Едти», звісно ж, матиме на руках сліди чорнила, що реагує на ультрафіолет, чи не так?

Потім Чезаре спрямував ультрафіолет на руки Кіани. Звісно, крім поділу сукні, де лежав перстень, ніщо більше не світилося.

— Як багато хто з вас бачив, я і Чезаре прийшли сюди, сіли за цей стіл і жодного разу не вставали з місця.

Кіана промовила це з легкою посмішкою.

— Маркізе.

Дивлячись на Чезаре, який без зайвих слів чудово створював потрібну ситуацію в потрібний момент, Кіана гордо промовила:

— Тоді допоможіть пану тимчасовому капітану гвардії провести обшук усіх присутніх тут.

Зрештою, це означало наказ Ройту діяти. О, скільки ж часу минуло відтоді, як він востаннє проводив справжній обшук! Ройт відчув, як у нього дивно закипіла кров.

***

Замкнений простір, менше ста людей, простий метод розслідування. До того ж, досвідчений колишній капітан гвардії, що є ветераном у таких справах. Тому злочинця було спіймано швидко. Це була графиня Алкіон, служниця Долорес.

— Ц-ц-це...

Графиня Алкіон була тією самою людиною, яка раніше підійшла до нашого із Чезаре столика і власноруч налила вина. Вона, володіючи швидкими руками, саме тоді впустила перстень у поділ моєї сукні. Насправді Чезаре, у якого був надзвичайно гострий зір, уже бачив цю ситуацію на власні очі.

— Побачив?

— Так. Ви теж помітили, панно?

— Звісно. До того ж я вже заздалегідь про все подбала.

Звісно, перед цим я вимастила «Каблучку Едти» безбарвним флуоресцентним чорнилом.

«Все, що ви можете придумати, — це одне й те саме. Які ж ви некреативні».

Це була подія з оригінальної історії. Меліса точно так само потрапляє в пастку третьої імператорської дружини Долорес. Причина, з якої вона потрапила в немилість Долорес, була проста: вона постійно збивала Гітона з пантелику. Долорес хотіла, щоб Гітон одружився з Юдіт. Однак Гітон не міг відпустити Мелісу й вів напружену боротьбу за неї з Родріго.

Зрештою, Долорес вирішила, що існування Меліси розділяє герцогство Пербус і Гітона. Тому вона змовилася з Юдіт і звинуватила Мелісу в крадіжці.

«В оригіналі Меліса лише терпіла звинувачення, доки її не звільнив Гітон».

Звісно, оскільки імператорська родина зневажила закон, це трохи зіпсувало репутацію Гітона. Після чого Долорес почала ненавидіти Мелісу ще більше. У будь-якому разі, тому я, щойно отримавши запрошення, передбачила, що це пастка, розставлена спеціально для мене, і весь цей час готувалася.

— Ц-це... це...

Графиня Алкіон тремтіла, жалібно дивлячись на Долорес. Вона лише виконувала наказ Долорес. Звісно, Долорес тут же заявила:

— Нехай із цим розбирається гвардія.

Очі графині Алкіон затремтіли від невіри. Долорес подивилася на неї з презирством і повторила свій наказ:

— Я довіряла тобі і зробила своєю найближчою служницею, тож як ти могла піти на таке через якийсь нікчемний коштовний камінь?

Долорес одразу ж вирішила кинути графиню Алкіон напризволяще. У цій гнітючій атмосфері я зробила крок уперед.

— Але щось тут не так.

Не можна було дозволити, щоб на цьому все закінчилося, і лише графиня Алкіон потрапила до в’язниці.

— Справа не лише в тому, що хтось щось вкрав, а в тому, що ви намагалися перекласти провину на мене, чи не так?

Я запитала, прикувавши погляд до графині Алкіон, ніби допитуючи її.

— Графине, ви ж мене не знаєте, так? Я майже ні з ким не маю близьких стосунків, тож це точно, що ми незнайомі.

— П-панно...

— Але чому ви підкинули цю каблучку саме в поділ моєї сукні?

Не можна було проґавити цей момент, коли всі розгублені. Якщо дати їм час, вони вигадають спосіб викрутитися. Як і очікувалося, очі графині Алкіон затремтіли. У неї не було часу на роздуми.

— Як не крути, схоже, що хтось вам це наказав.

Я схрестила руки на грудях і почала тиснути.

— Крадіжка — це злочин, але якщо ви зробили це на чиєсь прохання, хіба не можна вважати, що справжній злочинець — хтось інший?

— Ц-це... це...!

Я почула, як графиня Алкіон відчайдушно перебирає варіанти в голові.

— Скажіть же, графине.

Я злегка нахилилася. Дивлячись в очі жінці, що навколішки схилилася на траві, я запитала так, ніби вже все знала:

— Хтось, хто не знає свого місця, але дуже хоче мене очорнити, наказав вам це зробити, чи не так?