Розділ 92 — Розділ 92

— Це... — графиня Алкіон не могла знайти слів.

— Робота під чиїмось наказом — це не те, що можна порівнювати зі звичайною крадіжкою. Це рівень, за який можна звільнитися, просто заплативши заставу.

Графиня Алкіон мала такий вигляд, ніби опинилася в безвихідній ситуації. Здавалося, вона боїться назвати ім’я Долорес, але водночас жахається покарання за крадіжку.

Я продовжила розмову майже впевненим тоном:

— Це був герцогський рід Пербус, чи не так?

— О, о? — здивувалася вона.

— Я відмовила їхньому молодому пану в заручинах, а після того, як торгівля теплокаменем припинилася, їхні відносини з родом Прелай зіпсувалися.

Після моїх слів на обличчі графині Алкіон промайнуло усвідомлення.

— Т-так, це правда! — вигукнула вона.

Справді, було приємно, коли тобі підносять відповідь на тарілочці. Як для підлої людини, вона досить кмітлива.

— М-мені дали таке… таке доручення.

З погляду графині Алкіон, це був найкращий вибір. Зрештою, рід Пербус також не зміг би наважитися вимовити ім’я Долорес. Було фактом, що вони діяли спільно в цій справі. А графиня Алкіон подумала, що якщо вона потрапить до в’язниці, Долорес може надіслати їй отруту, щоб затулити рота.

Однак позиції Юдіт чи молодого пана Родріго були іншими. Навіть якщо одна людина потрапить до в’язниці, у родині залишаться інші діти, тож герцогський рід Пербус зберігатиме мовчання. Врешті-решт, окрім Долорес, ніхто не міг тиснути на рід Пербус.

Обличчя Юдіт та Родріго зблідли. І та, чиї мізки працювали трохи швидше, була Юдіт.

— Пробачте мені, Ваша Величносте! — Юдіт одразу ж схилила голову і вигукнула. — Це Родріго... Я, я просто виконувала наказ брата...

— Ю-Юдіт? — Родріго подивився на неї з виразом цілковитого нерозуміння.

А Юдіт вела далі:

— Родріго мав багато претензій через те, що заручини з панною Кіаною не відбулися... Тож він це зробив. Пробачте, що я не змогла зупинити його на своєму рівні.

Графиня Алкіон також одразу підіграла їй:

— Так. Я теж отримала прохання від молодого пана Родріго. У мене є син, якого покинули в односторонньому порядку, тож я поставилася до цього не як до чужого горя...

Справді, вони знайшли найкращий варіант відповіді, як я й підказувала. Пожертвувати однією людиною, яку родина не буде рятувати. Зрештою, у герцога Пербуса був інший талановитий спадкоємець на ім’я Леон.

«Талановитий... чи справді? Просто тупий чоловік без смаку, який віддано слухається свого батька...»

У будь-якому разі, було цілком імовірно, що вони пожертвують однією особою і зберігатимуть мовчання, стаючи на бік Долорес заради родини. Мені було цікаво, хто саме стане жертвою — Юдіт чи Родріго, але виявилося, що Юдіт дещо розумніша.

— Тоді... — Ройт один раз плеснув у долоні, підбиваючи підсумки.

— За наказом Вашої Високості, я візьму під варту графиню Алкіон та молодого пана Родріго.

Родріго також швидко все прорахував. Здається, він зрозумів, що влаштовувати тут істерику означало б виглядати ще жалюгідніше. До того ж у нього була надія.

«Зрештою, він планує просити Гітона про допомогу, так?»

Однак він дивився на Юдіт так, ніби ладен був її вбити. Юдіт лише схлипувала, навіть не дивлячись у бік Родріго.

— Можливо, графиню випустять через п’ять днів під заставу... а Родріго отримає близько трьох років в’язниці, — прошепотів Чезаре. — За умови, що панна, яка є найбільшою потерпілою, не подасть прохання.

І мабуть, усвідомивши це, Юдіт повільно підвела голову й подивилася на мене.

— Кіано, чи не могла б ти заради старих часів пробачити брата?

Усі люди дивилися на нас.

— Ти ж знаєш. Брат любив тебе з дитинства, і після того, як ти поїхала до Академії, він був змушений заручитися з Мелісою.

О-о, ось як ви вирішили розповісти давні історії? Я з цікавістю схрестила руки на грудях і підтримала старі розповіді Юдіт.

— Знову з твоїх вуст почала литися нісенітниця, як у старі часи, Юдіт. Справді, люди не дуже змінюються.

— Усі в столиці знають, що ти в дитинстві завжди ходила і розповідала, що вийдеш заміж за брата.

Це правда. Люди, включно зі мною, кивали. Лише Чезаре мав вигляд, ніби йому надзвичайно неприємно.

Юдіт, зиркнувши на Чезаре, вела далі:

— І після всього цього ти раптом відмовляєшся від заручин, бо в тебе з’явився коханець низького штибу... Тож з боку брата цілком природно злитися, чи не так?

Чезаре, який раптом став «коханцем низького штибу», здивовано знизав плечима. Згідно зі словами Юдіт, я була тією, хто потрапив під чари покидька, в якого гарне лише обличчя, і зрадила чисті почуття молодого пана.

«...Хоча, чи він справді лише покидьок з гарним обличчям?»

Тоді це й сталося.

— <Кіано!>

Разом зі звуком крилець почувся щебетливий голос.

— <Я прилетів! Я примчав сюди, щоб побачити звір… бо скучив за Кіаною!>

— Піякі! — вигукнула я.

Якраз вчасно, щебечучи, прилетів Піякі. Усі присутні знали Піякі, бо Меліса весь цей час постійно носила його з собою. І це був перший раз, коли Піякі з’явився зі мною на такому офіційному заході.

Ми з Піякі обмінялися впевненими поглядами. Оскільки я передбачала, що таке може статися, то до цього моменту я приховувала від інших, що Піякі справді став моїм призовним звіром.

— А.

Я впевнено пояснила ситуацію:

— Піякі тепер мій призовний звір. Меліса передала його мені, коли вирушала до монастиря.

Всі почали галасувати, пошепки обговорюючи: «Зрештою, таки відібрала, таки відібрала». Я не стала заперечувати. Якщо зараз розкрити справу Меліси, це означало б дати інформацію невідомим покровителям про те, що ми знаємо набагато більше, ніж вони думають.

Врешті-решт, моя репутація і так була поганою. Якщо вона стане ще гіршою, я нічого не втрачу.

І очі Юдіт, що помітила Піякі, теж засяяли.

— Піякі! — відчайдушно сказала Юдіт, дивлячись на пташку. — Скажи своїй новій власниці, що ти думаєш. Якщо ти даси пораду, Кіана, можливо, прийде до тями. Чи не так?

Здається, Юдіт пам’ятала, що поруч із Мелісою Піякі завжди вигукував: «Будь доброю, будь доброю, чини добре, чини добре». У спогадах Меліси, які я мала, Піякі завжди був таким. Адже він постійно говорив безвідповідальні слова, на кшталт: «Мелісо, терпи. Терпіння — це врешті-решт перемога», коли Юдіт знущалася з Меліси. Тому було цілком природно, що Юдіт покладала надії на Піякі.

— Хіба ти не вважаєш, що Кіана має пробачити Родріго, згадавши минуле?

Тоді Піякі, сидячи на моїй голові, схилив голову набік. А потім пирхнув і відповів зухвалим тоном:

— <Ні, що це за маячня, від якої навіть Алекс розплачеться? Піякі трохи в шоці>

Всі, хто пам’ятав Піякі таким, як раніше, роззявили роти від шоку. Піякі, наче не розуміючи, у чому справа, продовжив:

— <Родріго щодня благав перед Мелісою: «Я просто використовую Кіану, я ходив у маєток герцога Прелай, щоб побачити тебе». Цю сміховинну картину розумний Піякі добре пам’ятає.>

Я закрила рот із задоволеною посмішкою. Мені навіть не довелося втручатися. Піякі з кривою усмішкою подивився на Юдіт.

— <Ну, про Юдіт він теж багато набазікав. «Моя сестра трохи навіжена, так? Але після одруження вона зміниться. Коли я стану главою роду, я її добряче провчу», — казав він, продаючи навіть власну родину.>

Обличчя Юдіт остаточно закам’яніло. Так завершилася війна за громадську думку.

— <Ти на що витріщилася?>

Коли Юдіт подивилася на Піякі з неймовірним подивом, він загрозливо розправив крила.

— <Піякі лякається, коли ти дивишся на нього такими гострими очима. Тому я хочу просто взяти й виклювати твої очі дзьобом. Отак, просто взяти і зробити це!>

***

Того дня збори закінчилися швидше, ніж очікувалося, через різні події. З чутками, що «після того, як Піякі побув поруч із Кіаною, його язик став надзвичайно отруйним».

І ще одне...

— Оголошую головного героя сьогоднішнього збору.

Хоча всі забули про це через шок від справи про крадіжку, Ройт не забув своєї справи.

— Це панна Кіана Прелай.

Ой, зачекайте. Цього навіть я не очікувала. Ройт голосно засміявся і сказав:

— Оскільки ви дали мені відчути насолоду від спіймання злочинця вперше за довгий час, хіба з мого боку не природно назвати вас головною героїнею, що прикрасила цей вечір?

Ого. Дивовижна принциповість — називати мене головною героїнею, навіть дивлячись на жахливе обличчя третьої імператорської дружини. Я зрозуміла, що він не просто так пішов у відставку раніше і програв таким, як Нікс.

Тоді це й сталося. Чезаре плавно підійшов і взяв пляшку з прозорим чорнилом, яку Ройт залишив на столі. А потім низьким, але чітким голосом сказав:

— Цим прозорим чорнилом не можна буде зловити всіх злочинців, як сьогодні.

Всі погляди прикувалися до Чезаре.

— Однак у спеціальних ситуаціях, як сьогодні, воно допоможе попередити багато злочинів.

Ой? Я теж кліпнула очима, дивлячись на нього. Це не було попередньо узгоджено зі мною.

Хіба Чезаре не прийшов сьогодні лише для того, щоб допомагати мені, як тінь? Навіщо він взагалі виходить наперед?