Розділ 93 — Розділ 93

— Що ви про це думаєте, капітане гвардії?

Ройт на мить закліпав очима. Схоже, він не одразу зрозумів ситуацію. А потім раптом здригнувся і відповів:

— А, справді!

В його очах нарешті спалахнула запізніла радість.

— Панно, чи можу я попросити вас про співпрацю з Імперською гвардією? Я хочу офіційно використовувати цей магічний артефакт у гвардії!

Я на мить розгубилася і машинально кивнула. Ройт широко посміхнувся, з обличчям, повним захоплення, по черзі дивлячись на мене та на Чезаре.

— Панно, дякую вам за винахід такого корисного для суспільства магічного артефакту!

«Корисного для суспільства»? Я ніколи навіть не думала про це в такому ключі. Я стояла, ніяково розгубившись, доки Ройт, дивлячись на мене, простягнув почесну грамоту.

— Сподіваюся на подальшу співпрацю, панно.

— Е... так.

Я спокійно прийняла грамоту, але почувалася дуже дивно. Навіть до свого повернення в часі я ніколи не отримувала визнання в Імперії за свої розробки магічних артефактів.

Звісно, в Академії мене визнавали, але це обмежувалося лише академічними колами. Оскільки патентні права на мої винаходи після того автоматично переходили до Академії, я не знала, де і як вони використовуються. До того ж, звичайні люди майже не користувалися магічними артефактами; зазвичай їх купували багаті аристократи чи члени королівських родин заради розваги чи дрібних потреб...

— Він справді зможе запобігти багатьом злочинам.

Я мимоволі озирнулася навколо. Багато хто щиро кивав головами, виглядаючи задоволеними.

— Точно, так і є. Якщо піде чутка, що таке існує, навіть дрібних крадіжок поменшає.

— Я в цьому не дуже розуміюся, але хіба таємне розслідування тепер не стане набагато легшим?

Гм... хіба всі присутні тут не вважали мене підступною аристократкою? Саме тому я навіть не заперечувала проти лихої слави про те, що відібрала Піякі в Меліси — все одно нічого не втрачала.

Тієї миті пролунали гучні оплески.

— ......?

Хоча панувала тиша, той, хто аплодував найгучніше, був Чезаре.

— Заради панни, що зробила великий внесок у життя Імперії.

Він елегантно проголосив це. Його постава, його жести — усе це було настільки величним, що всі навколо дивилися на нього, ніби заворожені.

«Почекайте, це ж...»

Раптом я згадала одну розмову.

— Я визнаю, що я генійка магічної інженерії, але мої наміри ніколи не були настільки шляхетними, щоб мною пишалися.

— Прошу?

— Меліса принаймні справді їздила на волонтерство. А я ніколи не створювала магічні інструменти з добрих намірів.

Я вже колись казала таке Чезаре. І після того, як мимоволі вибовкала свою правду, довгий час почувалася ніяково.

— Чесно кажучи, навіть мій перший самостійно створений артефакт був зроблений, щоб дошкулити Мелісі. В Академії я проводила дослідження, бо хотіла стати професоркою. Навіть після того я використовую свої винаходи задля власної безпеки. Зрештою, це зовсім не те саме, що Меліса, яка бодай трохи допомогла світові.

Невже Чезаре запам’ятав ті слова?..

Чезаре широко посміхнувся і продовжив:

— Імперія знову зобов’язана роду Прелай.

Я розгублено дивилася на нього.

— Навпаки, рід Прелай повинен пишатися тим, що виховав таку генійку магічної інженерії.

Усі знали, що Чезаре — лише названий син дрібного дворянина, виходець із простолюдинів. Можливо, через це він хоч і був неймовірно вродливим, але досить маловідомим чоловіком. І все ж таки, його голос, яким він проголосив це, і його постава були настільки прекрасними, що ніхто не наважився піддати сумніву його слова.

— Хай, хай... хай славиться!

Кілька гвардійців, що стояли поруч і лише спостерігали, почали швидко плескати в долоні. Поступово оплески розлилися по всьому залу.

— А... ну, дякую. Справді, я зробила дещо визначне.

Відчуваючи, як мої вуха червоніють, я легенько вклонилася. Те, що Родріго опинився за ґратами, було дуже приємно, але це... це почуття було іншим, наче в іншому сенсі приємним.

Насправді я не переймалася через свою погану репутацію, але й не те щоб вона мені подобалася. Нікому не до вподоби, коли його ненавидять. Але якщо завдяки мені ім’я роду Прелай зазвучало по-новому, і я допомогла зробити суспільство кращим...

Подивившись на Чезаре, я помітила, як він, лише для моїх очей, ледь помітно прошепотів губами: «Я трохи розуміюся на політиці».

Політика...? А.

— Панно, схоже, у вас немає хисту до політики.

— Звісно. Якби я мала талант до політики, хіба мене б вважали лиходійкою у столичному світському товаристві?

Я згадала, що колись сама це сказала. На мить у мене виникло бажання запитати Чезаре: «Це ваш спосіб мене втішити?». Якщо так, то це виявилося правильним рішенням, про яке я навіть не здогадувалася.

Серце дивно стиснулося. Він запам’ятав кожне моє слово і вирішив проблему в той спосіб, на який я сама не була здатна... І при цьому залишився в тіні.

Водночас я подумала: «Чезаре справді талановитий у політиці».

«Почекайте. Якщо це і є політика...»

Я швидко почала міркувати. Використати атмосферу, щоб спрямувати увагу туди, куди я хочу...

Коли я відповіла на овації легкою посмішкою, мені спала на думку чудова ідея. Я перевела погляд на Ройта.

— Може, скористаємося нагодою, пане капітане, і ви повернетеся на службу?

— ......Перепрошую?

— Судячи з вашої майстерності в розслідуванні, здається, ще зарано виходити у відставку й сидіти в чотирьох стінах.

— Кхм-кхм!

Ройт зовсім не виказував невдоволення. Звісно, після того, як його відсунув Нікс, незважаючи на те, що він справно виконував свої обов’язки. Зараз він, мабуть, відчував приплив уваги та влади, що було дуже приємно.

— До того ж місце капітана лицарів досі вакантне. І не те щоб підвищили капітана 2-ї гвардії. Тому було б краще не просто з’являтися на таких заходах, а повернутися до роботи на повну ставку.

І я не втратила нагоди додати:

— Ви вже один раз спробували провести розслідування з цим прозорим чорнилом, тож ви як ніхто інший маєте досвід у поєднанні розслідувань із використанням магічних артефактів.

Обґрунтування, яке я створила, було бездоганним. Ройт голосно засміявся і відповів, ніби соромлячись:

— Що ж, якщо всі про це кажуть... можливо, мені варто повернутися до роботи, поки Нікс не одужає.

«Всі» — це перебільшення, так казала тільки я... але оскільки зал підтримав цю ідею оплесками, атмосфера склалася надзвичайно сприятлива.

Ройт посміхнувся і подивився на Долорес.

— Ваша Величносте, чи не заперечуєте ви проти цього?

У будь-якому разі, потрібен був дозвіл королівської особи. Звісно, Долорес не могла відмовити в такій ситуації. Адже Ройт під час розслідування поводився надзвичайно завзято. До того ж, оскільки її власну служницю заарештували, відмова зараз зробила б її королівською особою, що діє через особисті інтереси та шкодить суспільному благу.

Зрештою, в Долорес був лише один варіант.

— ......Кхм, нехай буде так.

Чудово.

Таким чином, гвардія була принаймні частково звільнена з рук Гітона. Саме на це я й розраховувала.

«По-перше — підтримка вищої аристократії, по-друге — військова сила. Без цього, навіть якби він повернувся, ситуація залишилася б такою самою» , — казав Чезаре.

Згідно з його словами, змусити гвардію остаточно вийти з-під контролю Гітона — це найкращий спосіб допомогти кронпринцу.

Хм... і це я допомагаю тому невдячному покидьку до самого кінця... Хм.

Насправді, якби я потрапила на ешафот, хтозна, що могло б статися... Моє ніжне серце уже давно пом’якшилось. Але, зрештою, головне, що ворог, який значно більший і небезпечніший, зараз зазнає поразки.

І поки я нишком посміхалася своїм думкам, Чезаре спокійно спостерігав за мною.

Примітка: дозволю собі процитувати коментар 시져 : “який чоловік, така й дружина” пзахвхах