Розділ 97 — Розділ 97

«Але все ж дякую за вашу люб’язність. Подумавши, я вирішила, що ви діяли з добрих намірів. Тому, мабуть, я досить перейнялася турботами Вашої Високості, про які почула тієї ночі на бенкеті.

Гроші. Так, гроші справді важливі. Особливо на тій скромній позиції, яку займає Ваша Високість. Довго думаючи, я знайшла спосіб, як примножити ваші скромні статки в десятки разів.»

Я продовжувала писати листа, помічаючи, як Бен, нервуючись, попиває чай і постійно озирається.

«Гаразд»

Я закінчила писати решту листа і відклала перо, відчуваючи надзвичайне полегшення.

«А тепер спробуй доставити цього листа як слід.»

Бен був справжнім покидьком, який хотів, щоб Селієт опинилася в повному занепаді й повністю залежала від нього. Він нізащо не передав би такого листа принцесі. Але він також не викинув би цінну інформацію, яку я відправила.

Отже, він побіжить до того, хто йому найближчий у палаці, щоб донести це. Саме до третьої імператорської дружини.

«Ось так, ви всі разом крокуйте до своєї загибелі.»

Саме задля цього великого плану я й врятувала Селієт.

Це зовсім не тому, що я хвилювалася за неї. І це точно не через те, що мені не сподобалося, як вона — член імператорської родини — була такою невпевненою в собі, і не через те, що я не могла спокійно дивитися, як її кривдить такий покидьок, як Бен. І це вже точно не через те, що я переймалася, чи не постраждає вона від поганих пліток, як колись постраждала я. Гм!

— Ну ж бо, обов’язково передай це. Сьогодні ж.

Я нашвидкуруч запечатала листа і простягнула його Бену. Я не забула попросити його не читати листа, щоб уникнути підозр.

— Якщо ти надумаєш таємно розкрити листа під час доставки, знай — твої кінцівки будуть відірвані так само таємно.

— Так, так…

Про всяк випадок я також наказала кронпринцу не чіпати Бена — саме з цієї причини. Було б незручно, якби кронпринц знищив його, поки в мене ще була можливість його використати.

Але це був той козир, який я поверну кронпринцу, як тільки закінчу з ним.

— І ще, щодня перевіряй, чи добре працює магічний шокер. Як ти знаєш, магічні предмети не є вічними пристроями, тому їх потрібно періодично заряджати маною.

— Ма-магічне заряджання? Як це зробити?

— Просто піди до магазину магічних товарів, що заряджає пристрої маною.

Я відповіла байдуже:

— Найближчий до палацу — це крамниця Тода на вулиці Релока.

— Зрозумів.

Бен кілька разів пробурмотів собі під ніс: «Крамниця Тода на вулиці Релока», — а потім підвівся.

— Тоді, принцесо, щиро дякую вам.

Бен вклонився мені, висловлюючи вдячність. Потім він на мить завагався і кинув побіжний погляд на моє обличчя.

— Я ж попереджав.

Чезаре миттєво підняв брови. Його прохолодний голос був настільки моторошним, що навіть покоївка-шпигунка, яка тренувалася, б’ючи повітря, ніби погрожуючи Бену, на мить завмерла.

— Не смій заповнювати свої брудні очі шляхетною подобою панни.

— О, ні, я…

— Мені не подобається твій нечистий погляд. Ти ж думаєш: «вона гарніша, ніж я думав?», так?

Я подумала, що Чезаре чіпляється до нього без причини. Але Бен, на диво, промовчав. Лише вигукнув «Перепрошую!» і швидко покинув маєток герцога.

— …Що це було?

Коли я здивовано пробурмотіла це, Чезаре, залишившись зі мною вдвох у вітальні, промовив тихо:

— У того покидька був підозрілий погляд. Мені від цього стало дуже неприємно.

Це був перший раз, коли він так безпідставно і різко виявляв пильність щодо такого нікчемного суперника.

— Здається, він починає думати про брудні речі, щойно бачить красиву жінку.

Яке влучне спостереження. Оскільки це був покидьок, який мав нахабство дивитися на Селієт і думати про неї ницо, слова Чезаре були правдою.

— Мені хотілося вирвати йому очі.

— Тримайся, — без жодного ентузіазму підбадьорила я його.

— Але він на це заслуговує.

Чезаре посміхнувся і легенько знизав плечима. Потім, не сказавши більше нічого, побажав мені гарного відпочинку і повернувся до маєтку маркіза.

Коли я нарешті випровадила обох, я одразу ж підвелася.

— Піякі!

На мій поклик Піякі, що валявся в саду, одразу прилетів до мене.

— <Так!>

— Працюй!

— <Ха…>

Піякі тер обличчя маленькими крильцями й бурмотів:

— <Я думав, що кілька днів відпочив… і благодійний захід Кодіака був веселим… і дивитися на зловісний стиль мовлення Кіани було приємно… не хочу йти…>

— Дивись, Піякі.

Я сказала рішуче:

— Якщо ти один раз відпочинеш, то захочеш відпочивати й далі. Тоді ти перестанеш докладати зусиль, і твоя швидкість пересування ніколи не стане вищою. Хіба це не сумно?

— <Але…>

— У будь-якому разі, ти знаєш номер 1135? Працюй.

— <Цей клятий номер 1135!>

Піякі вилаявся, але здавалося, що він усвідомлює, що до цього часу байдикував. Тому я власноруч вклала листа йому в дзьоб.

Лист починався так:

«Загін охорони певною мірою звільнився з-під контролю Гітона. Сподіваюся, це допоможе».

П’яка прочитав вміст листа і здивувався.

— <Кіано? Звідки така офіційна мова…>

— У суспільстві з жорсткою ієрархією це неминуче.

До цього часу я використовувала спокійний тон, прикриваючись тим, що не впевнена, чи є співрозмовник кронпринцом. Але оскільки він сам згадав про «феєрверк», я не могла вдавати, що нічого не знаю.

«У будь-якому разі, я повністю знищу Пербус… і зроблю так, що військова влада буде так само хитатися.»

Як не крути, я простелила йому справжню квіткову доріжку.

«А тепер я повідомлю вам час і місце, де можна розібратися з Беном».

Зрештою, я роблю все це для людини, яка вдає, що мене не знає. Хоча це також і для мене.

Але наслідки слова «феєрверк» були величезними. З огляду на характер кронпринца, здавалося, що він так поводиться з усіма.

«Якщо подумати, як і казав Чезаре, він через такий м’який характер і опинився в такій ситуації.»

Але навіть якщо це доброта, яку він виявляє до всіх, доброта — це доброта. Це не означає, що я не повинна бути вдячна лише тому, що це звична справа для тієї людини.

Тому я висловила свої щирі почуття з глибокою вдячністю.

«P.S. Але чому ви тоді не сказали про феєрверк? Надалі хваліться своїми вчинками одразу. Якщо не говорити — ніхто не буде вдячний. Я теж довго жила, ні за що не дякуючи».

З цими словами Піякі, схопивши мого листа, полетів геть.

***

Тим часом Бен, щойно прибувши до імператорського палацу, відкрив листа Кіани.

Зміст листа, який він випадково побачив через плече у вітальні, точно стосувався «грошей». Мабуть, Селієт попросила Кіану про пораду щодо грошових справ тієї ночі на бенкеті.

Це було цілком імовірно. Насправді, бюджет, виділений Селієт, був немаленьким, але через байдужість усіх навколо багато грошей розкрадалося посередниками.

Для всього потрібні гроші. Іншими словами, з грошима приходить влада. Тому, якби Селієт отримала багато грошей, вона могла б здобути владу, якої раніше не мала.

Для Бена це було зовсім недобре. Йому й так не подобалося, що вона відвідує благодійні заходи й потрапляє на очі іншим аристократам…

«Зрештою, панна Кіана сказала, що нам все одно не варто більше зустрічатись, і ми обоє такі замкнуті, що нам і спілкуватися нема про що.»

Бен миттєво прочитав листа, надісланого Кіаною. Потім він швидко вирішив, куди віднести цього листа. Саме до Долорес.

Бен відправився прямо до палацу Долорес із листом Кіани.

Долорес, вислухавши все, з цікавістю прочитала листа Кіани.

«Прелай розірвав угоду з Пербусом на торгівлю теплокаменем, чи не так? Натомість вони збираються купувати пелотру у великих обсягах. Я збираюся виготовляти подібні магічні предмети, використовуючи пелотру. Тому, якщо ви зацікавлені в інвестиціях, інвестуйте в пелотру. Щойно ми почнемо активно виходити на ринок, пропозиція незабаром почне вичерпуватися».

— Хм.

Очі Долорес звузилися.

Торгівля теплокаменем була припинена, до того ж виникли підозри в ухиленні від сплати податків… Фінансове становище герцогського дому Пербус було досить складним. А Долорес дотепер отримувала від них гроші під приводом політичних фондів. Отже, вона фактично допомагала їхньому фінансовому стану. Насправді, це було лише поверненням того, що вона отримувала весь цей час, щоб створити законопроєкт про позбавлення імператриці статусу.

Але Долорес теж знала, що це не триватиме довго. Адже гроші — ресурс обмежений. І їй були потрібні гроші.

Особливо останнім часом.

І раптом такі хороші новини.

— Бене, ти вчинив дуже добре.

Їй, яка була роздратована через те, що справи на благодійному заході йшли не найкращим чином, стало трохи легше.

Долорес одразу взяла перо. І почала писати листа до герцогського дому Пербус.

«Щодо грошей, які я передала тоді… з’явилося слушне місце для інвестицій».

Через свій статус третя імператорська дружина не могла інвестувати відкрито. Тому їй довелося використовувати герцогський дім Пербус як посередників, щоб примножити гроші.

А оскільки герцогству Пербус не варто було висловлювати невдоволення тим, що вона не рятує Родріго, це була чудова нагода створити можливість для співпраці, нагадуючи їм, що вони в одному човні.

«Збирайте якомога більше пелотри».

Долорес із задоволеною посмішкою закінчила листа.

Вона не змогла покарати Кіану, але все ж це був не найгірший фінал. Зрештою, все було добре владнано тим, що Родріго потрапив до в’язниці.

Дружина графа Алкіон, покоївка, фактично виконувала вказівки Родріго, тож незабаром її звільнять.

Хіба це не чудове завершення справ, оскільки вдалося заспокоїти навіть герцогський дім Пербус?