Розділ 1

— Ти зла, жорстока сука! — люто кричала графиня Філліс. Артізея, маркіза Розан, неясно чула її слова, коли її волочили коридором. До цього вона вже отримала кілька ударів латними рукавицями, з розбитих губ крапала кров. Навіть, якби їй хотілося відповісти на звинувачення, сил на це не було. Спочатку вона намагалася, хоча б триматися на ногах, але після чергового падіння нога почала нестерпно боліти. Артізея не знала чи це був перелом чи просто забій, але тепер їй не залишалося нічого, окрім як волочитися коридором, наче бездушна кипа ганчір’я. Рука за яку тягнув один з лицарів, також опухла і боліла. Можливо це був ще один перелом.

Коли її нарешті відпустили, вона навіть не змогла одразу спинити своє падіння і покотилася холодною підлогою.

— Як ти могла убити Ейба?! — мало не сходила піною, графиня Філліс. Вона подала сигнал служниці, що була поруч і, стрімко кинувшись до Артізеї, та ще раз вдарила її по обличчю. Остаточно втративши рівновагу маркіза Розан, впала горілиць і відчула як світ довкола тьмяніє. Болю було забагато.

“Що такого зробив Ейб, щоб заслужити подібне?! Як ти могла вбити власного племінника?! Ти сука! Твоя доля має бути ще жорстокішою!!!

Артізея перевела затуманений погляд на графиню Філліс. Та сахнулася в інший бік кімнати, де одразу ж опинилася в обіймах імператора Лоуренса.

— Заспокойся, Еммо. — рівно промовив він незворушно спостерігаючи за сценою, що розігрувалася перед ним.

— Як я можу заспокоїтись?! Вона вбила мою дитину! Як Ваша Величність може залишатися таким спокійним?! Ейб був і вашим сином!

— Тія – моя сестра, Еммо. Мабуть сталася помилка.

— Я помщуся! Я помщуся за свого сина!

Графиня Філліс, впала на коліна і розридалася.

“Отже вбили Ейба.” — нарешті почала складати в голові цілісну картинку Артізея. Вона подивилася на Лоуренса, він намагався виглядати сумним та пригніченим, але вона без зусиль розгледіла прихований в очах тріумф. Вона надто добре знала свого брата і не сумнівалася хто саме її підставив.

“Спочатку мене звинуватять у вбивстві вашого сина і оголосять злодійкою. А потім уже можна буде скинути на мене всі потрібні злочини.”

Взагалі не було жодної потреби фальсифікувати цілу справу проти неї. На совісті Артізеї було багато нечистих справ і брат знав про більшість з них. Для чого ж йому було організовувати цю змову?

— Я не можу повірити, що ти скоїла такий злочин, Тія. Ти справді вбила Ейба? — запитав імператор і Артізея могла почути в його голосі навіть щось схоже на радість.

Вона спробувала відповісти, але розбиті губи не слухалися, а графиня Філліс загорлала першою:

— Покоївка цієї сучки заходила в кімнату Ейба. І після цього він раптово почав кашляти кров’ю і впав мертвий!

Лоуренс підняв руку і лицарі привели ще одну жінку. Це була служниця Артізеї.

— Чи правда, що маркіза Розан наказала вам отруїти Ейба?

— Так. — ледь чутно видихнула служниця, стоячи на колінах і не відриваючи погляду від підлоги. — План маркізи полягав в тому, щоб спочатку позбутися спадкоємця, а потім усунути і Його Величність. Таким чином вона б захопила владу в імперії.

В кімнаті піднявся шокований гул. Лоуренс розіграв ображену до глибини душі невинність.

— У вас є що сказати з цього приводу?

Артезія ледь всміхнулася. Якби їй було хоч трохи менш боляче, вона б розсміялася вголос.

“Що за дешева мелодрама?!”

Вона ще могла б спокійно стерпіти звинувачення в жорстокому вбивстві невинної дитини, але те, що з неї ліпили ідіотку, було навіть образливіше за біль.

— Ваша Величносте, ви ж мене чудово знаєте. Якби я хотіла захопити трон, я б вбила Вас, а не Ейба.

Який сенс вбивати безневинну дитину, що не несе ніякої загрози з політичного боку, попередивши таким чином імператора про небезпеку. Вона б ніколи не допустилася такої дурної помилки.

— Тіо, як ти можеш говорити в такому тоні зараз? Це твій останній шанс на виправдання!

Певно імператору не сподобалося, що вона не відігрує ту роль яку він відвів їй, але Артізея чудово розуміла, що у її виправдовуванні більше немає сенсу. Її вирішили прибрати і виправдовуватись було пізно, а ще нестерпно боляче.

— Ваша Високосте Імператоре, ви єдина влада в цій Імперії. — замість виправдовувань кинула вона. — Тепер ти несеш імперію на своїх плечах, тож тобі слід позбутися звички звинувачувати інших у всьому. Це моя остання порода.

— Яке нахабство!

Один з лицарів знову її вдарив. Імператор наказав кинути її до в’язниці і Артізея слабо пам’ятала, що відбувалося далі. Вона завжди була стратегом і маніпулятором, але не мала фізичної сили та здатності терпіти тортури. Її змусили підписувати якісь папери і довели постійним мордуванням до такого стану, що на суді вона не могла не тільки заступитися за себе, але навіть усвідомити, що їй пред'являють у вину.

Свідки ж говорили, що маркіза Розан сповнилася жадобою до влади і зв’язалася з демонічними силами. Її злодіяння були такими жахливими, що навіть смерть була занадто легким покаранням. Натомість їй відрубали руки та відрізали язика, щоб вона більше не могла коїти зла. А, щоб вона ніколи не вирвалася на волю, їй відсікли ще й ноги. І навіть після цього тримали в найглибшій темниці.

***

— Якщо в твого брата все буде добре, буде добре і тобі.

Саме ці слова Артізея Розан чула все своє життя. Її матір’ю була маркіза Розан, а батьком маркіз Майкл. При цьому всі знали, що Мірайла Розан, була коханкою імператора Грегора. Плюючи на закони моралі і імперії, імператор навіть не приховував свого роману. А старий, немічний маркіз Розан прийняв сапфірову шахту, як відкуп за молоду дружину. Таким чином брат Артізеї був сином не маркіза, а імператора. Хоча ніхто звичайно не смів назвати його принцом.

Мірайла душі не чаяла в своєму синові і ніколи не давала йому забути чий він син.

— Будь доброю до свого брата. Ти жива доки він живе благополучно і знаходиться в милості імператора. — переконувала матір Тію з самого дитинства. — Ми не можемо жити просто як родина маркіза, через твого брата. Наше життя може бути спокійним тільки якщо він стане імператором. Якщо ти подбаєш про нього, то і він не залишить тебе в скруті, коли займе престол. Успіх твого брата – це шлях до щастя нашої родини.

Артізея не пам’ятала, щоб хоч раз материнська любов зверталася до неї. І за все життя вона не пам’ятала жодного моменту, коли б вона була щаслива.

Артізею хвалили тільки, коли вона робила щось, що приносило користь її брату. Починаючи з чогось банального, як-от, коли Лоуренс сказав, що чай який заварила Тія смачний, до того моменту, коли вона використала багатство маркіза Розана, спадкоємицею якого була, для закріплення позицій Лоуренса в боротьбі за престол.

Артізея не була дурною. Вона навіть не чекала, що зможе хоч колись здобути любов матері. Але бажання родинного тепла, було складно контролювати. Тому вона слухняно робила все, щоб заслужити схвалення, навіть знаючи, що це не справжня любов.

Вона виправдовувала свої пориви раціональними потребами. Всі знали, що вони з матір'ю сім’я Лоуренса. А хто б не опинився на престолі, він не стане залишати живим ні суперника, ні його родичів.

Щоб вижити, потрібно було коронувати Лоуренса.

Артізея виявила в собі талант до інтриг та змов.

Вона фальшиво підставила вірних підданих імператора, повертаючи його прихильність в потрібному напрямку і незважаючи на людські жертви та проблеми в державі, які це викликало. Вона також дійшла до того, щоб маніпулювати святою Лісією, яка була надією імперії, що зрештою призвело до її смерті.

Все це було заради Лоуренса. Щоб він міг зайняти престол. Хоча вона знала, що це лише привід, вона надто легко скоювала безліч злочинів.

І ось, нарешті, Лоуренс зміг одягнути імператорську корону.

“Я мала б передбачити чим це все закінчиться.”

Безвиразно думала Артезія.

Хоча вона була тим хто доклав найбільше зусиль для коронації брата, вона не стала відомою людиною в імперії. Вона розуміла наскільки це небезпечно. Тому відмовилася від всього впливу, якого могла б здобути продовжуючи свої маніпуляції. Вона навіть розпустила свою особисту систему шпигунів, створену за багато років.

Таким чином Артізея надіялася, що Лоуренс хоча б залишить її у спокої, не бачачи в ній загрози. Але вона забагато знала.

Їй відрізали язик і руки, щоб вона не могла свідчити проти Лоуренса. Тепер їй залишалося тільки померти за всі злочини які вона скоїла.

Коли полювання закінчується – собаку варять.

Артізея була гончою Лоуренса, а ця темна в’язниця була її каструлею.

“Хн…”

Чого ще їй слід було сподіватися від життя. Вона не звинувачувала ні Лоуренса, ні Мірайлу. Вона обирала свою долю з розкритими очима.

Артізея засміялася. Навіть без язика вона все ще могла сміятися.