Розділ 10

Прибувши до маєтку, Артізея не забула передати серу Кішору молитовну свічку перш, ніж зайшла всередину. Службовці маєтку спокійно виконували свою роботу, не зважаючи на присутність Імператора. Останній часто радував Мірайлу своїми візитами і слуги до цього звикли.

— Роздайте підготовлені подарункові пакети. — наказала Артізея.

Вона мала давно заготовлені маленькі шовкові мішечки з кількома монетами, які зберігала в своїй скринці і планувала використовувати як хабарі, що називалися подарунками.

— Ми використаємо майже всі, що в нас є. — стурбувалася Аліса.

В житті до повернення Артізея навчила Алісу керувати її інформаційною мережею, але в цьому вона ще потребувала настанов.

— Чим вищий статус особи, тим більше людей в неї на службі. А, якщо хтось з імператорської родини, то за ними з кімнати в кімнату ходитимуть десятки людей, щоб прислужувати. Кількість людей, які прибирають, готують, носять їжу – незліченна.

— Так, це правда.

— Але більшість з цих працівників вельможі навіть не сприймають як живих людей. З цієї причини вони можуть отримати багато цінної інформації, доки на них навіть не звертають уваги.

— Я розумію все це, але хіба вони однак не попросять грошей за свою інформацію, коли матимуть таку? Для чого платити їм наперед?

Багато працівників жили з того, що продавали інформацію про своїх господарів. Тож вони запам’ятовували все, що говорили і робили люди, яким вони служили.

— Якщо я робитиму такі дрібні подарунки регулярно, вони знатимуть до кого йти зі своєю інформацією.

— Тобто ви купуєте не саму інформацію, а пріоритет її отримання.

— Саме так. Тому важливо демонструвати, що я готова купити будь-яку інформацію та, що можу заплатити, не залежно від ціни.

Справа була ще й в тому, що Артізея готова була давати гроші навіть людям, що не займали високих посад. За ці гроші вони могли жити місяцями, або вивчити своїх дітей. І це породжувало вдячність, та відчуття зобов’язаності перед Артізеєю.

— Тобі слід знати, що, коли даєш гроші не купуючи ніякої інформації, люди почуваються в боргу і намагатимуться швидше знайти якусь інформацію, працюючи на нас змотивовано. Якщо ж просто заплатити за інформацію, угода на цьому буде виконаною і люди розійдуться не думаючи більше одне про одного.

Можливо, якби Артізея, не була б маркізою, підкупити слуг їй було б важче. Але, так, вони не сприймали це як хабар. Скоріше – як милість від начальника і, в результаті, готові були з вдячністю працювати на свою господиню.

— Розмовляй з ними щоразу, коли передаєш гроші. Вони повинні знати, що я готова купити будь-яку інформацію. Навіть ту, яку інші вважатимуть не важливою. Коли моя репутація в цьому сенсі зросте, і люди почнуть мені довіряти, я зможу отримати інформацію навіть від тих, хто ніколи не займався таким продажем.

Хоча Артізея вже мала перевагу від знання яке отримала завдяки переродженню, та вона вважала, що однак має бути вес час в курсі справ. До того ж картина довкола весь час мінялася, тому відмовлятися від своєї інформаційної ідеї не було жодного сенсу. Аліса теж, зрозуміла потребу господині, але стурбувалася ще й іншим:

— Це майже половина бюджету, що є в нас на цей рік.

— Не турбуйся про це.

Артізея все ще не відкидала ідею, про заміжжя і успадкування всього багатства маркізату. Але, навіть, якщо це не вийде, вона однак не турбувалася про гроші. Вона ніколи не цінувала статки самі по собі, тільки як засіб для досягнення цілі. Алісі ж вистачило впевненості господині, щоб більше не заперечувати і піти виконувати наказ.

Артізея ж пішла до кімнат Мірайли. Мати не любила, коли Тія з’являлася перед імператором, але в останньої білше не було причин турбуватися про відношення Мірайли. Натомість, вона не могла впустити нагоду справити добре враження на Імператора.

Двері до покоїв Мірайли зараз вартували лицарі Імперської гвардії та слуги. Артізея вклонилася на знак вітання:

— Будь ласка, повідомте Його Величність Імператора, що дочка Мірайли, Артізея, бажає його привітати. — говорячи це, вона простягла слузі мішечок, подібний до того, які вона наказала роздати Алісі. Вона завжди мала кілька таких при собі. Слуга з готовністю прийняв подарунок і посміхнувся і зайшов в покої. З відчинених дверей долинули голоси змішані зі сміхом Мірайли. Розмова ніби затихла, а потім двері широко відчинилися.

— Заходьте, леді Артізея.

— Дякую. Доречі, якщо хтось з відвідувачів прийде, доки Імператор буде тут, я попрошу, щоб спочатку повідомили мене. Не хочу щоб хтось відволікав Його Величність, доки він проводить час з матір'ю.

— Звичайно.

Артізея зайшла до кімнат Мірали. Імператор зручно сидів на дивані, а покоївки саме підбирали сукню, яку збиралася одягнути Мірайла, яка зараз стояла тільки в нижніх спідницях.

Імператор Грегор був холодною, егоїстичною людиною. Він був зацікавлений тільки у зміцненні власної влади. Підозрював кожного і не гребував найжорстокішими і найбільш ницими засобами, якщо відчував, що хтось йому загрожує. Проте, його кохання до Мірайли було щирим. Він мав цілий гарем прихильниць і міг здобути будь-яку жінку. Проте, тільки МІрайла залишалася поруч з ним вже двадцять п’ять років.

Навіть те, що Мірайла народила доньку від іншого чоловіка, призвело тільки до розлуки не довшої, ніж на рік. І до Артізеї Імператор, зрештою, ставився добре.

Тія опустилася на одне коліно і привітала Імператора:

— Нехай Сонце Імперії зійде на її громадян. Артізея, донька Мірайли, вітає Вашу Величність Імператора. Хай живе Імператор.

— Минуло багато часу відтоді як ми бачилися востаннє. Ти швидко виросла. — сказав Імператор. Він по зміїному всміхнувся, критично оглядаючи Артізею.

— Ти була б значно вродливішою, якби вдалася в свою матір.

— Я знаю, що я красуня. — поспішила втрутитися в розмову Мірайла, сідаючи на коліна до Імператора. — Але що тут вдієш. Я знаю, що вона потворна, але вона моя донька. Тож я мушу жити з нею.

— Не перебільшуй. Хоч Тія і не схожа на тебе, та в неї є свої привабливі риси. Якщо вона набере трохи ваги, то стане справжньою красунею.

— Вона вже виросла і залишилася такою ж. Не давай їй марних надій, любий, вона ж може й повірити. — ніжно промовила Мірайла погладжуючи Імператора по щоці.

Грегор посміхнувся, поблажливо приймаючи ласку, але Мірайлі заперечив:

— Я говорив серйозно. Ти теж думаєш, що я жартую, Тіо?

Артізея чемно опустила погляд. Коли вона була дитиною Мірайла часто била її звинувачуючи в тому, що вона не схожа на матір.

“Якби ти була схожою на мене, хіба б Імператор не любив би тебе, як власну доньку?” — дорікала вона.

Тоді Артізея щиро вірила в ці слова і гірко плакала. Інколи їй снилося, що вона також народилася донькою Імператора і що її люблять, як і Лоуренса.

Але тепер це здавалося дурістю. Якби вона справді була схожою на Мірайлу, то швидше б опинилася в спальні Імператора, як тільки їй би виповнилося шістнадцять. Насправді їй пощастило бути зовсім не схожою на свою матір.

— Я рада чути ваші слова. Його Величність, говорить, що я гарна і любить мою матір, чого ще бажати?

— Скільки тобі років?

— Мені нещодавно виповнилося вісімнадцять.

— То ти справді виросла. Мені слід знайти тобі підходящого чоловіка.

— Ні. Вона ж лише вісімнадцятирічна дитина. Що це буде за шлюб? — прямо випалила Мірайла. Імператор засміявся і спіймавши її зап’ястя, ніжно поцілував руку.

— Я знаю, що ти хочеш, аби донька завжди була поруч з тобою. Але вона має бути зарученою до того як їй виповниться двадцять.

— Ммм, але все ж…

— Я знайду їй підходящого чоловіка. Вона ж не житиме з братом вічно?

Під підходящим чоловіком Імператор, звичайно ж, мав на увазі не вдалий шлюб для Артізеї, а політичний союз для Лоуренса. Але Мірайла не зрозуміла та несхвально набурмосилася. Хоч вона і вела себе так вперто, Імператор однак вважав її милою. Артізея тільки в черговий раз чемно вклонилася, приймаючи волю Імператора. Мірайла сердито схопилася на ноги і пішла одягатися в сукню, яка як найкраще підкреслила б її фігуру та залишала відкритою спину.

В цей момент в кімнату зайшов слуга:

— До вас прийшов гість, леді Артізея.

— Вибачте. Я мушу йти.

Імператор жестом відпустив Артізею і вона пішла. Дорогою служка пояснив ситуацію:

— Графиня Юніс зараз в фойє та здіймає метушню. Вона хоче бачити Його Величність Імператора.

— Добре, я цим займусь.

— Ви знали, що приїде графиня Юніс?

— Я припускала, що щось подібне може трапитись.

Насправді, вона дійсно знала. Бо запам’ятала цей випадок з минулого життя, але слуга був приголомшений її завбачливістю і відповідальністю, також розуміючи як непереливки буде їм, якщо хтось розчарує Імператора.

— Ви неймовірні. Щиро дякую.

— Чому ти так кажеж? Для мене природньо вітати гостей. Крім того, ще не відомо чи вдастя мені справді розібратися з цією ситуацією так, щоб не потурбувати Імператора.

Говорячи це, Артізея вже спускалася до фойє, звідки чулися крики графині:

— Ти хочеш сказати, що Його Величність навіть не хоче бачити мене, його рідну доньку, через цю брудну сучку?!

Дворецький нервував і горбився, приймаючи ці гнівні слова на себе.

Артізея ковзнула сходами донизу:

— Вітаємо, графине Юніс, що вас сюди приве…

Артізея не встигла договорити, бо графня раптом підняла руку і з силою вдарила її по щоці.