Розділ 12

Седрик не міг спати тієї ночі.

“Обіцяю, що зроблю вас імператором.”

Витончене обличчя дівчини, що сказала це, весь час з’являлося перед його внутрішнім зором. Він не задумувався чи вона справді може зробити його імператором. Він намагався вирішити інше:

“Чи хочу я бути імператором?”

Якби він сказав, що раніше подібна спокуса не спадала йому на думку, то збрехав би. Більше того, було безліч людей які, подібно до Артізеї, намагалися вмовити його вийти на цю дорогу. Це були впливові люди, що таємно відвідували його, або його близькі, що щиро захоплювалися ним чи бажали йому кращої долі. Але Седрик ніколи їх не слухав.

“Ти мусиш стати Імператором, щоб вижити.”

“Стан Імператором і помстися за смерть батьків.”

Це завжди звучало так. Всі ці люди говорили йому, що влада – це його шанс вижити або помститися.

Минуло вже майже два десятки років з того часу, як його батьків хибно звинуватили та стратили. Більшість людей про це забули. Їх дім було відновлено і повністю виправдано. Седрик отримав всі повноваження, як Великий герцог Еврон.

Проте, він завжди пам’ятав, що ходить по лезу.

Можливо Імператор Грегор не вбив його, бо жалкував про вбивство власної сестри, або ж тому, що знав, що тепер Седрик не наважиться йому перечити.

Якщо ж він заявить про себе в гонитві за престолонаслідування, все зміниться. Його родовід був надто глибоким, щоб його можна було сприймати не серйозно.

Його піддані були рішуче налаштовані у випадку загрози життю Седрика, останнього герцога Еврон, підняти всі свої війська і показати справжню міць півночі. І саме тому Седрик ніколи б не наважився піддати їх такій небезпеці.

Так само, як вони бажали захистити Седрика, він бажав захистити своїх людей. Саме тому він тримався осторонь від великої політики та поводився так, ніби влада його зовсім не цікавить. Великий герцог Еврон чим далі тим більше ставав відомим як Щит імперії.

Він розумів, що якщо колись відступить від цієї ролі, перестане ховатися в герцогстві Еврон, то єдиним шансом вижити для нього залишиться – стати імператором. Однак, герцогство Еврон було його домівкою. Його влаштовувало тихе життя без політичних ігор. Боротися за престол заради виживання здавалося неправильним. Він хотів померти з честю і гідністю. Що вже говорити про помсту. Він навіть не пам’ятав обличь своїх батьків, вступати в брудну війну за престолонаслідування заради помсти, було ще гірше, ніж заради виживання. І Седрик не вірив, що його батьки бажали б йому такої долі.

Проте Артізея сказала, що він має стати імператором не через помсту і не заради виживання.

“Ви повинні це зробити. Якщо ви хочете, щоб народ Імперії Крейтс жив у мирі.”

Седрик був шокований.

Досі він вважав Велике герцогство Еврон своїм єдиним обов’язком. Він наполегливо працював, щоб захистити свій дім і своїх людей.

Але чи може він просто заплющити очі на благополуччя Імперії Крайтс?

Звісно ні. Він був Щитом імперії. Він не мав жодних теплих почуттів до імператорскої родини, але захист народу всієї імперії завжди був у його думках.

Седрик не міг ні з ким цим поділитися. Його помічники були готові віддати за нього життя. Якби Седрик сказав, що братиме участь в боротьбі за престолонаслідування, всі б без вагань і навіть з радістю діяли б. Але він все ще не хотів наражати їх на небезпеку.

Седрик зрозумів, що хоче знову поговорити з Артізеєю.

В нього було відчуття, що вона зможе вказати йому правильний напрямок навіть в суцільній пітьмі.

Всю ніч він так і не зумів заснути, а коли зійшло сонце, зрозумів, що всі думки спрямовані в одному напрямку.

— Ви погано спали минулої ночі? — запитав Ансгар, дворецький Великого герцогства Еврон, коли зайшов до палатки господаря зранку.

Седрик вже підвівся і голився. Його обличчя виглядало виснаженим, а під очима залягли тіні.

Ансгар пішов за Седриком на поле бою, щоб служити йому. При цьому Седрик, в реаліях скупого армійського життя, цілком міг потурбуватися про себе сам. І, навіть, часто відчував, що турбота про життя старого дворецького додатково напружує. Але він не міг просто відіслати його до маєтку. Бо прекрасно розумів, що після трагічної втрати попередніх господарів Ансгар не зможе розслабитись, весь час переживаючи за нього.

— Ми зі сном розминулися цієї ночі.

Ансгар не запитав в чому була проблема. Він не міг втручатися в такі справи. Єдине, що він міг зробити для свого господаря, це подбати про нього, як тільки може.

— Будь ласка, сідайте, лорде Седрику.

— Гаразд.

Седрик слухняно сів у крісло, а Ансгар підклав йому подушку під шию для зручності. Потім накрив обличчя теплим рушником.

— Гадаю, я так засну.

— Хочете, ще поспати?

— Ні, в мене немає часу спати. Я сьогодні їду до імператорського палацу.

Почувши це Ансгар слухняно пішов шукати мантію, замість військової форми.

***

Седрик прибув до імператорського палацу близько десятої ранку.

Зазвичай в такий час імператор проводив дрібні аудієнції, приймаючи особистих гостей. Седрик обрав саме цей час, бо мав надію уникнути обіду в палаці. Коли він прибув, то в залі з Імператором вже була графиня Юніс та дві її доньки.

Графиня Шарлота послухалася поради Артізеї. Їй зараз було вже 36, а її найстаршій доньці п’ятнадцять. В такому віці їй вже не слід було вередливо дути губки покладаючись на свою безпосередність і вроду. Якщо вона хотіла завоювати увагу батька вона мусила навчитися розпізнавати настрій імператора і зуміти догодити йому. Їх відносини були поганими від того часу як народився Лоуренс і вона почала відчайдушно конкурувати з ним та з його матір'ю за увагу батька.

Втім, це не означало, що імператор зовсім викинув з серця, колись обожнювану дочку. Просто, він став уникати її компанії, так як за кожної зустрічі його настрій неодмінно псувався. Шарлотта не могла цього не зрозуміти. Не після детального пояснення Артізеї. І тому вона послухалася поради.

Звичайно імператор нічого не підозрював. Він здогадувався, що Шарлотта намагається загладити провину за вчорашнє, і його це цілком влаштовувало. Він чудово проводив час, і це було головним. Також він був вдоволений і тим, що вчора його вечір не зіпсували і поведінка Артізеї, що повела себе так мудро та розважливо, припала йому до серця. Він ніколи не звертав особливої уваги на доньку Мірайли, але її слова та вчинки, що шукали його уваги приносили задоволення.

Імператор був вже старою людиною і тому він отримував задоволення від спілкування з дітьми і онуками не менше, ніж від побачень з коханкою.

Тому його настрій від самого ранку був прекрасним і він радісно покликав до себе Седрика, коли почув, що той прийшов.

Еврон же, заходив досить насторожено. Він не знав чому його покликали до вітальні, а не в кабінет чи залу для аудієнцій. Присутність графині Юніс також була несподіванкою.

— Дякую, що прийняли мене. Якби я знав, що ви спілкуєтесь з графинею, я б вас не турбував. — чемно сказав він.

Імператор тільки засміявся.

— Чому ти поводишся так офіційно? Шарлотта – моя донька, ти мій племінник, тож ви двоє – двоюрідні брат і сестра. Ми всі родина.

Імператор говорив це легко і жартівливо, ні словом не пригадавши про конфлікт з Західним військом і настільки легковажно, що навіть Седрик задумався чи бувало його дядько не забув як загинули його батьки.

Звичайно, насправді все було зовсім не так. Інакше імператор не намагався б кожного разу знову і знову підкорити Седрика.

Звісно, герцог Еврон навіть поглядом не видав свої справжні почуття і думки, а тільки чемно кивнув. Імператор весело проводжав далі:

— Ви певно давно не бачилися? Хоч ви й кузени, та оскільки в Седрика немає рідних братів та сестер, ти можеш відноситись до нього як справжня сестра. Я б хотів, щоб ви частіше спілкувалися, та Седрик все ніяк не бажав приїхати до нас, сидячи в армійських бараках.

Седрику здавалося, що це якась чудернацька гра. Імператор так жартівливо обговорював їх конфлікт, наче це була якась примха нерозумної дитини, жодної уваги не приділяючи резонам які були в Седрика, щоб не повертатися до столиці самому, полишивши армію, як того бажав Імператор.

Тим часом Імператор продовжував:

— Також тобі слід ближче спілкуватися і з Тією.

— Про що ви говорите, батьку? — здивувалася Шарлотта, — До чого тут леді Артізея. Хіба Седрик з нею взагалі знайомий?

— Це ти про що говориш? Коли двом людям судилося зустрітися, хіба є хоч щось, що може завадити долі? Крім того Тія також наша родина, хоч і не має з нами кровних зв’язків.

— Ви зараз говорите про леді Артізею? — здивовано запитав Седрик, вперше за сьогодні не опанувавши свої емоції. Він просто не очікував, що імператор сам заговорить про дівчину, образ та слова якої не давали йому спати цілу ніч.

— Я чув, що ти вчора відправив лицаря, щоб той супроводив Тію до її маєтку.

Цю історію імператор почув від сера Кішора.

— Нічого особливого, ви ж певно вже знаєте. Ми зустрілися випадково, під час відвідин храму. В неї не було супроводу і я просто відіслав одного зі своїх людей.

— Ти так довго і вперто залишався за межами столиці і раптом вирішив мене відвідати. Невже ти справді збираєшся стверджувати, що це не має жодного стосунку до твоєї зустрічі з леді Артізеєю?

Так як Седрик не звик брехати, то він не зумів одразу ж заперечити слова Імператора. І, оскільки, останній поняття не мав, як саме пов’язана зустріч Седрика з Тією, та візит до імператора, то він міг вдоволено сміятися, підтверджуючи свої підозри через зніяковіння племінника.

— Іноді і ти буваєш вразливим до всього людського. Та нічого, я певен, що вона буде дуже рада, якщо ти її просто відвідаєш.

— Все не так, я прийшов до Імператорського палацу, зовсім не заради леді Артізеї. — нарешті спробував виправдатися Седрик. — Ваша Величносте, я хотів поговорити про Західну…

Але Імператор не дав йому договорити.

— Небеса! Невже ти не розумієш чому я запросив тебе до своєї вітальні? — в очах імператора зблиснула сувора сталь, і тільки впевнившись, що Седрик не збирається продовжувати, він знову повернувся до свого веселого, сімейного настрою:

— Нам не слід говорити про такі серйозні речі, коли ми збираємося разом. Давай поговоримо про це через три дні. Ти ж насправді не думаєш, що я забув чого досягла Західна армія?

Імператор, власноруч налив чашку чаю Седрику і той приголомшено її прийняв. Раптово він усвідомив, що одна тільки чутка про його зустріч з Артізеєю вже змінила ставлення Імператора до нього.