Розділ 13

Після короткого візиту до Імператора, Седрик таки вирішив поспати. А потім, зібрався в дорогу до маркізату Розан.

Там його прибуття викликало справжній ступор. Дворецький ніяк не міг збагнути, що їх відвідав сам герцог Еврон. До того ж він шукає зустрічі не з Лоуренсом чи Мірайлою, а приїхав з візитом до Артізеї.

— Пані вийшла. — нарешті ледве видав він.

— І куди вона направилася?

Дворецький занервував ще більше. Адже відповіді він не знав. Тремтячи він попросив великого гостя почекати, доки він дізнається відповідь не це питання у покоївок.

Седрик залишився у фойє. Тільки тепер він усвідомив наскільки поганим було становище Артізеї в маєтку. Вже за два роки леді мала успадкувати титул маркізи, але дворецький, навіть не вважав за потрібне поцікавитись куди збирається його майбутня господиня. Седрик відчув злість.

Він навіть уявити подібного не міг в герцогстві Еврон. Коли він втратив всю свою родину, його васали піклувалися про нього як про рідного сина. Навіть, коли Імператор намагався вдарити по ньому, його маєток залишався його домівкою. Місцем де він завжди був в безпеці, де його любили і цінували.

Дворецький його родини був для нього не слугою, а частиною родини.

А от слуга в будинку маркіза Розан, цілу годину не міг з’ясувати куди ж поділася леді, а, коли врешті, зумів це зробити, висловив герцогу Еврон слідуючу ідею:

— Вибачте, Ваша Світлість. Мені повідомили, що леді Артізея поїхала на бал до маєтку графа Енди. Якщо ви ще трохи почекаєте, я подбаю про її негайне повернення.

— Ви в цьому будинку займаєте вище становище, ніж леді Артізея?

— Перепрошую? — кліпнув дворецький, не розуміючи в чому проблема і чому в голосі герцога наростає роздратування.

— Наскільки мені відомо, леді Артізея є спадкоємицею маркіза Розан. Чи можете ви, дворецький цього будинку, наказувати їй коли приходити і йти?

— О, ні… — дворецький схлив голову і швидко спробував виправдатися: — Я тільки хотів сказати, що пан Лоуренс скоро повернеться. Ваша Світлість, може поговорити з молодим паном, доки я супроводжу леді Артізею назад до маєтку.

Це тільки сильніше розізлило Седрика.

— Схоже я помилився.

— Е?

— Мені здалося, що ви дворецький маркізату Розан, але схоже ви дворецький пана Лоуренса.

Дворецький зблід від цього випаду. Насправді він не міг не зрозуміти, що Його Світлість, герцог говорить щиру правду. Просто, ніхто і ніколи не сприймав Артізею як господиню цього будинку, але саме вона мала його успадкувати.

— Я перепрошую.

Дворецький чемно вклонився.

Серед дворян вищого суспільства етикет та формальності часто грали велику роль і тому його поведінка була хибною. Хоча в маєтку ніхто насправді не відносився до Артізеї всерйоз. Як могли слуги відчувати повагу до дівчини, яка більшість свого часу була просто боксерською грушею для Мірайли. Тому дворецький вибачився, але насправді не відчував провини. Насправді він тільки дивувався чому це герцог Еврон надумався побачити Артізею і чому, раптово, вирішив її захищати.

Седрик бачив нещирість слуги, але, оскільки це був не його будинок, він тільки коротко кинув:

— Я розповім про це леді Артізеї. — і покинув будинок.

“Я просто хочу успадкувати маркізат Розан і стати назалежною… Будь ласка, залишайтеся офіційно одруженим зі мною, всього два роки та захистіть мене, Ваша Світлість.” — саме це йому сказала Артізея. Але, лише тепер, Седрик зрозумів, що саме вона мала на увазі.

***

Артізея, що була в цей час присутньою на балу в маєтку графа Енди, звично стояла осторонь від молодих людей, які розважалися довкола.

Такі бали, були не просто місцями для відпочинку. Це були спеціально організовані івенти для юнаків та дівчат, де вони могли спілкуватися під наглядом дорослих. Звичайно, кінцевою метою такого спілкування було вдале одруження.

Хоча більшість шлюбів однак контролювали батьки, зважаючи на статус і достаток, та потягу молодих людей один до одного уникнути було неможливо. Тому такі бали і були компромісом, щоб створити для таких контактів безпечну атмосферу. Таким чином симпатії молодих людей також могли бути враховані перед укладенням шлюбу. Також, навіть опускаючи момент з одруженням, юнаки і дівчата, яким судилося в майбутньому турбуватися про статус своїх родин, мали можливість вже зараз утворити корисні соціальні зв’язки.

Артізея на таких балах завжди була зайвою.

Хоча її майбутній титул і статус могли б викликати бажання ближчого знайомства, та все це руйнувала постать її матері. Ті хто ненавидів Мірайлу, природньо переносив ці почуття і на її доньку, а ті, хто бажав знайти увагу коханки Імператора, чудово знали, як та відноситься до своє доньки і вже через це зневажали Артізею.

“До того ж в цьому віці зовнішність – це сила.” — апатично подумала Артізея, беручи склянку з абрикосовим соком і повільно п’ючи його.

Зрештою, присутні були молодими юнаками і дівчатами, мало хто з яких міг помітити багатство маркізату Розан. Зате, всі вони бачили невпевнену і бліду зовнішність Артізеї.

Сама Тія теж схилялася до такої, чи майже такої, ж думки. Адже навіть в десятеро раз більші багатства не могли зрівнятися з великодушним характером та добрим серцем Лісії.

— Вітаю, леді Артізея.

Тія мріяла, щоб час прийому швидше вичерпався і їй не довелося б ні з ким розмовляти, проте, звичайно ж, це було неможливим. До неї звернулася прекрасна леді Атія.

— Чому у тебе такий пригнічений вигляд? Ти прийшла вже давно, але ще й досі ні разу не танцювала?

— Хтось повинен залишатися тут, щоб прикрасити стіни.

— О, Боже мій! Мені так прикро це чути! Усі чоловіки, що прийшли на цей бал, неввічливі та безсердечні. Не можу повірити, що вони не запросили тебе, хоча б на один танець.

Продемонструвавши в усій красі своє співчуття та великодушшя, леді Атія, з задоволення перейшла до шпильок:

— Однак, леді Артізея, ви також винні. Це вже четвертий раз, коли я бачу вас в цій сукні. Як джентльмени можуть знати танцювали вони з вами сьогодні чи це сталося на минулому вечорі?

Молоді чоловіки, що стояли навколо і для яких і була влаштована ця вистава, засміялися. Артізея також посміхнулася.

Раніше вона так соромилася свого старого одягу і непоказної зовнішності, що навіть очі підняти не наважувалася, на подібні випади. Але тепер, переоцінивше все знову, вона подумала, чи мала вже леді Атія таку впевненість щоб говорити подібне.

Якою б вродливою в очах оточуючих не була квітка балу, Артізея, мала успадкувати маркізат, а граф і графиня Атія мали от-от збанкротувати.

— З моїм потворним обличчям, хіба було б не марнотратством одягнути сукню вартістю в сотні тисяч золотих монет? Особливо цю сукню… — вирішила повернути удар Артізея, звертаючись до леді Атії. — Наскільки я можу судити, це вишита оксамитова сукня з Південного королівства Еон, чи не так? Таку дорогоцінну сукню має носити така прекрасна леді, як ти. Це було б найбільшою винагородою для дизайнера, що її створив.

— О, то в тебе є смак.

— Так, тільки я не знаю чи це нормально?

— Що саме?

— Вишитий оксамит Еона такий дорогий, що тільки на матеріал для цієї сукні вже слід було б витратити понад десять тисяч золотих. І, здається, це вже четверта сукня такого типу, яку ви носили. Тож, граф Атія, мабуть, інвестував майже половину річного доходу всього графства тільки в гардероб своєї доньки.

— Про що ти говориш?

— Оу, граф і графиня Атія так тебе люблять, що навіть не сказали про це? Мармурова шахта, головне джерело доходу округу, ймовірно, буде закрита вже за рік чи два, через низьку продуктивність. Навіть зараз їх доходи суттєво впали. Я знаю, що вони на межі банкрутства.

Обличчя леді Атії посиніло, але Артізея не пожаліла її:

— Ну, це забагато грошей, щоб витрачати їх впусту, але все може окупитися, якщо це просто інвестиція в майбутнє родини. Леді Атія, ви прекрасні, тому я впевнена, що ви зможете виправдати витрати своїх батьків.

— Ти хочеш сказати, що мої батьки збираються мене продати?! — скрикнула леді Атія, забувши про людей, що їх оточували.

Але, на її щастя в цей момент більшість людей відволікло щось інше. Натовп біля входу до зали заметушився, певно через прибуття нового гостя. Усі подивилися в тому напрямку.

Седрик зняв перев’язь з мечем і передав слузі. Коли він зайшов до бальної зали, люди навіть перестали шепотітися і довкола була майже цілковита тиша, окрім мелодії пісні, що грала зараз.

— Ваша Світлість, що так раптово привело вас сюди? — поспішила привітатися чемним поклоном графиня Енда.

Седрик був чоловіком, що запалював серця незлічених дівчат своєю вродою та мужнім характером. Проте він ніколи не був популярним на таких балах. В основному, через те, що він уникав будь-яких балів, окрім тих, які проводили в Імператорському палаці і присутністі на яких вимагав його статус.

Але зараз він з’явився тут, на звичайному івенті для юнаків та дівчат.

Кожен з присутніх міг думати тепер тільки про це.

— Мені потрібно з деким зустрітися і мені сказали, що ця людина тут. Перепрошую, що прийшов без запрошення. Чи дозволите ви мені зайти?

— Звичайно! В нашій імперії не має місця куди б Ваша Світлість не могли зайти. — послужливо відповіла графиня Енда.

Незважаюючи на всі непевні політичні інтриги, Седрик все ще був одним з найбажаніших кандидатів в чоловіки. Він був молодим, вродливим і вже успадкував титул великого князя. До того ж він був багатим і відомим на всю імперію героєм.

Всі довкола вже палали від думок, кого ж саме вирішив побачити Седрик Еврон і чи не може це бути жінка. Але сам винуватець переполоху, зовсім цього не усвідомлював. Формально вибачившись перед господинею балу, він одразу ж рушив до Артізеї.