Розділ 14

Молоді леді довкола Артізеї вражено перешіптувалися. Навіть Атія, забула про свою нещодавню злість і зашарілася.

“Кого він прийшов побачити?”

“Мені здавалося, що Великий князь Еврон не цікавиться жінками.”

“Чи може тут бути хтось близький для Його Світлості?”

Ці питання були на гадці в кожного, а дехто навіть відверто ділився цим з сусідами. Молоді леді переглядалися між собою, але жодна з них навіть гадки не мала, що герцог Еврон прийшов до Артізеї.

Звісно, окрім неї самої.

Ледве Тія почула, що Великий князь Еврон тут, вона природно перш за все подумала, що причиною цьому може бути тільки вона сама. Але навіть попри це, ситуація, коли Седрик підійшов до неї посеред бальної зали, видавалася сюрреалістичною.

Не зважаючи на свій аналітичний мозок в той момент Артізея не здатна була побачити нічого окрім герцога Еврона. Вона не чула ні перешіптувань, що вирували довкола, ні враженої тиші, що запала в залі, коли Седрик простягнув їй руку.

— Як справи, леді Артізеє?

— Що… привело вас сюди, Ваша Світлосте? — збиваючись відповіла Артізея, простягаючи руку у відповідь.

Присутні довкола, забули де вони знаходяться і відверто витріщалися на сцену, що розігрувалася перед ними. А подивитися було на що, бо Седрик раптово насторожився і навіть ще не розірвавши рукостискання з Артізеєю, простягнув свою ліву руку і торкнувся її обличчя.

— Що трапилося з вашим обличчям?

— Га?

— Ваша щока опухла. І, здається, це подряпина.

Седрик нахмурився і, не зважаючи на приголомшену реакцію оточуючих, не відступав. Обличчя Артізеї було ретельно нафарбоване, але він однак міг помітити сліди ляпаса.

“Що ж, чорт забирай, з нею сталося? І як, заради всього святого, Мірайла могла випустити доньку в такому стані на світський захід?!”

Бал не був чимось, що слід було відвідувати за будь-яких умов. Артізея могла б пропустити цю зустріч без жодних втрат для репутації. І вона б з задоволенням це зробила, адже зовсім не бачила жодної користі з подібних заходів. Але Мірайла б розсердилася, якби вона не пішла. Пояснювати це вона звісно ж не збиралася, тому тільки, зніяковіло схопилася за зап’ястя руки Седрика, намагаючись перервати цей раптовий контакт:

— Ваша Світлосте.

Седрик не збирався так легко відступати:

— Це зробила з тобою графиня Юніс?

***

Перш, ніж герцог Еврон покинув імператорський палац, графиня Юніс затримала його.

Седрик насторожено подивився на неї. Хоч вони і були кузинами, як нещодавно говорив імператор, насправді між ними ніколи не було близькості.

— Ви збираєтесь зустрітися з леді Артізеєю?

— Це, якимсь чином, стосується Вас?

— Ні. Але є одна річ, про яку я б хотіла попросити.

— Не можу нічого обіцяти, але я готовий Вас вислухати.

— Будь-ласка, передайте леді Артізеї, що я шкодую про те, що сталося вчора. — сказала графиня, нервово стискаючи поділ сукні.

— Може було б краще, якби Ви вибачилися особисто?

— Звичайно, я так і зроблю. Але, зараз, мені здається, що мені потрібен посередник. Просто скажіть їй, що мені дуже шкода і я ціную її пораду.

Седрик кивнув головою, хоч і не зрозумів в чому справа.

***

Він би ніколи не подумав, що могло статися щось подібне.

— Графиня Юніс…

— Будь ласка, припиніть. Якщо ви продовжите, то поставите мене у скрутне становище.

Артізея, злегка натисла на його зап’ястя. Вона не сказала, але Седрик і так зрозумів, що своєю поведінкою вже поставив їх в досить незручну ситуацію. Він опустив руку. Потім заговорив, стримуючи свій гнів:

— Ходімо звідси.

Артізея не знала як на це реагувати. Вона почувалася занадто дивно. За два життя єдиною людиною, що помічала її травми, була Аліса. Після її смерті ніхто не турбувався про Тію. Мірайла взагалі мала звичку зганяти свою злість на доньці. Тож вона не просто не турбувалася про її синці, але й сама часто була причиною їх появи. Нікого в маркізаті Розан не хвилювало, що її вдарили по щоці. Однак тепер Седрик злився через це. З усіх людей саме Седрик…

Це просто не вкладалося в голові.

Якимось чином їй вдалося витримати байдужі інтонації та сказати:

— Гаразд.

Взагалі йти посеред вечірки, та ще й наробивши такого шуму, було не надто добре для репутації Артізеї. Але це її не особливо хвилювало. Зрештою вона не збиралася шукати собі партнерів в такому місці. Ніхто тут не був її другом і, що б вона не робила, навряд чи це могло б змінитися.

Седрик зробив крок вбік і простягнув руку, щоб супроводжувати її.

Саме в цей момент, на їх шляху, наче ненароком з’явилася леді Атія. Досі вона, як і всі, приголомшено спостерігала небачену сцену. Але побачивши, як Седрик розвернувся в її бік, зрозуміла, що це її шанс. Швидко підібравши спідниці, леді Атія граційно вклонилася і посміхнулася якомога гарніше:

— Перепрошую за моє раптове вітання, Ваша Світлість, Великий герцог Евроне. Мене звати Лайла, я донька графа Атії. Я не знала, що ви і леді Артізея знайомі.

— Приємно познайомитись. Ви подруга леді Артізеї?

— Перепрошую? А, так! — ще ширше усміхнулася леді Лайла, надіючись справити добре враження. — Це не личить справжньому джентльмену – прийти на бал і не станцювати жодного танцю. Особливо, якщо тут є молоді леді яким не вистачає кавалерів.

Та крихта теплоти, яка ще залишалася в погляді Седрика, як данина ввічливості, остаточно згасла.

— Справжній джентльмен повинен завжди піклуватися про жінку в незручній ситуації. Леді Лайло, ви справді дружите з леді Артізеєю?

— Тобто?

— Просто складається враження, що ви замість того, щоб турбуватися про леді Артізею, зосереджені на мені. — морозним тоном відрізав Седрик.

Обличчя леді Лайли почервоніло від сорому.

Артізея ж легенько стисла рукав Седрика. З її точки зору, в герцога Еврона не було жодної причини гніватися на леді Атію. Вона припускала, що він міг розгніватися через те, що йому відверто брешуть в очі, але Седрик розізлився зовсім не через те.

З їх першої зустрічі він не припиняв думати про Артізею.

Раніше він знав, що в Мірайли є донька, але ніколи не задумувався про те яка вона.

Артізея, котру він зустрів, без сумніву була елегантною вродливою леді. Але вона була занадто худою. Її щоки були запалими, а зап’ястя, що виднілося під рукавом було настільки тонким, що здавалося крізь шкіру можна було побачити кістки.

До того ж, сьогодні на балу вона була одягнена в ту ж сукню, яку він вже бачив на ній в храмі. Це була звичайна сукня, яку чудово пасувала для прогулянки, але її точно не можна було назвати святковою.

Хоча Седрик не надто добре знався на балах, та не слід було багато знати, щоб одразу помітити як тут ставляться до Артізеї. Хоч вона була єдиною спадкоємицею маркізату Розан та сестрою потенціального кандидата на посаду наступного імператора, допоки її зневажала власна сім’я, це нічого не було варте.

Сьогодні Седрик шукав Артізею, бо схилявся до того щоб прийняти її пропозицію. Все через те, що вона навела йому вагомі аргументи.

Але зараз, дивлячись на молоду вродливу леді, що сприймала зверхнє ставлення до себе, як щось само-собою зрозуміле, наче добровільно відмовляючись від прав, які має кожна людина, він забув про всі розумні аргумент.

Седрик збагнув, що значно сильнішим є його щире бажання захистити цю дівчину.

— Гадаю, леді Лайло, ви маєте рацію. — Седрик раптово змінив тон і повернувся до Тії: — Леді Артізея, чи не були б ви такі ласкаві, подарувати мені танець.

— Що?

Обличчя леді Атії спотворилося від приниження, яке вона відчула. А Артізея завмерла від шоку. Це було зовсім незвично для герцога Еврона, влаштовувати таке шоу. Але зараз він відчув, що справді хоче це зробити.

— Я зовсім не хотіла привертати зайвої уваги. — тихо прошепотіла Артізея.

— Я знаю. — відповів Седрик. — Проте, хіба ж годиться справжньому джентльмену покидати бал не станцювавши жодного разу. Ви ж не покинете мене в такому складному становищі?

Артізея не могла відповідати. Не зважаючи на жартівливий тон, вона збагнула, що герцог Еврон певно помітив і її вбрання, що зовсім не пасувало до балу і те як тут ставилися до неї. Здавалося вона вже звикла до такого стану речей, та від того, що він це помітив було ніяково.

— Ходімо. — наполягав Седрик.

Артізеї довелося зібрати всю свою сміливість, щоб взятися за запропоновану руку.

Переборюючи зніяковілість вона промовила:

— Я можу наступити вам на ноги. Я не дуже добре танцюю.

— Тоді, нам слід домовитися, якщо один наступить на ногу іншому, поставимося до цього з розумінням і вдамо, що нічого не помічаємо. Бо я теж не вмію добре танцювати. — сказав Седрик, ведучи її до танцюючих пар.

Коли він обійняв Артізею за талію, дівчина надзвичайно напружилася. Це не додавало їй ні вмінь, ні грації. Але всупереч своїх слів Седрик перкрасно танцював і впевнено вів її через складні фігури танцю.

Довкола наростав шепіт. Деякі пари відійшли вбік, а інші зовсім зупинилися, щоб подивитися на танок герцога Еврон та майбутньої маркізи Розан.

Але Артізея цього не помічала. Їй здавалося що в залі не залишилося нікого крім них.