Розділ 15

Насправді танок дійсно був чудовою можливістю усамітнитися залишаючись на велилюдному балу. Чим можна було користуватися не тільки, щоб шепотіти слова ніжності, але й для таємних розмов без найменшого натяку на романтику.

Саме таким був їх попередній і єдиний танок.

Це було весілля Лоуренса і Лісії. Весілля влаштоване Артізеєю, щоб перетворити свого брата з позашлюбного сина імператора в кронпринца бажаного для народу.

Ніхто не очікував, що герцог Еврон з’явиться на цьому заході. І, тим паче, ніхто не міг би подумати, що він запросить до танку маркізу Розан.

— Ніколи раніше не бачив, як ви танцюєте. Я думав, що таємному стратегу Лоуренса не до того щоб навчатися танцювати.

— Хіба про Вас, Ваша Світлість, не можна сказати того ж? Щиту Імперії не до розваг.

Тоді Седрик пильно подивився на неї.

— Тоді, ви повинні розуміти, що я запросив вас не просто так. Чи знаєте ви, маркізо, про що я хотів поговорити?

— Не маю жодного уявлення.

— Невже є щось про що маркіза не знає?

— Я не святий, що передає оракули майбутнього і не мудрець, здатний бачити крізь час і людські душі. Тож як я можу здогадуватися? Є безліч речей, яких я не знаю.

Вони танцювали обмінюючись репліками, що кружляли на грані до переходу на особистості і образи, намагаючись триматися так далеко одне від одного як тільки це можливо в танці. Докладаючи всіх зусиль, щоб не осоромитись перед своїм потенційним ворогом і не помилитися в танці, Артізея відчувала таку напругу, що ледве могла дочекатися, коли врешті замовкне музика.

— Я запросив вас, бо хочу просити про послугу. Це не пов’язано з політикою і я не хотів би, щоб інші неправильно розтлумачили мої слова, тому шукав можливості поговорити з вами віч-на-віч і без свідків.

— Я вас слухаю. І можу гарантувати, що ваше прохання буде розтлумачено правильно.

— Якщо маркіза це обіцяє, то я можу надіятися, що моє прохання буде почуте.

— Це все ще не гарантує того, що я його виконаю, не залежно від того правильно я його зрозуміла чи ні.

Седрик невесело розсміявся.

Цей сміх змусив Артізею почуватися ще більш незручно. Вона відвела погляд, але, змусивши себе зібратися, знову подивилася прямо в очі своєму партнеру.

В чорних очах Седрика вона бачила своє потворне відображення.

— Так, я це знаю. Вас цікавить тільки досягнення бажаних результатів. Проте, я прошу Вас, будь ласка, подбай про Лісію.

Артізея здивовоано розширила очі. Вона звикла розгадувати наміри людей і чудово вивчила своїх потенційних ворогів, але такого ніяк не очікувала.

— Хіба з таким проханням тепер не слід звертатися до Його Високості Кронпринца?

— Я не довіряю Лоуренсу.

— Але ви довіряєте мені?

— Маркізо, я знаю, що Лісія вам потрібна. Ви навіть маніпулювали оракулом, аби здобути Святу на місці дружини Лоуренса. Тому я надіюся, що у ваших інтересах буде піклуватися про неї.

Артізея не знала, що на це відповісти.

— Незважаючи на все що ви зробили, остаточне рішення прийняла сама Лісія. Тож я не можу нічого зробити. Але вона мені як молодша сестра і я не можу не хвилюватися про неї. Мені залишається тільки сподіватися, що ви захищатимете Лісію і Імперію.

— Я зроблю все можливе, щоб захистити їх. — сказала Артізея не стільки для заспокоєння Седрика скільки через те, що він мав рацію. Лісія була ключем для легітимності Лоуренса.

Але вона не змогла дотриматися своєї обіцянки.

І зараз, знову танцюючи з герцогом Евроном, вона не могла не думати про все це. Її партнер, навідміну від випадку, який вона пригадувала, рухався легко і спокійно.

“Це тільки тому, що він нічого не знає.”

Артізея відчула, як її серце гірко стискається від цієї думки. Можливо, через її повернення в часі, всі наслідки її хибних рішень стерлися, але була принаймні одна особа яка не могла, не мала права це забувати. І цією особою була вона сама.

Цього разу їй слід було дотриматися обіцянки.

“Я захищатиму та піклуватимуся про Лісію, щоб вона змогла стати справжньою імператрицею, цього разу.”

Поринувши в свої думки так глибоко, Артізея втратила всіляку концентрацію в танку. А так як вона ніколи не була хорошою танцівницею, вона одразу ж спіткнулася.

Втім, раніше, ніж вона встигла наступити герцогу на ногу, Седрик підхопив її, міцніше обійнявши за талію і зробивши півоберта поставив на підлогу. Виконав він це так легко і невимушено, ніби вони тренувалися заздалегідь.

Артізея почервоніла і забула про всі свої думки, повертаючись до реальності.

Седрик усміхнувся:

— Здається мої навички танцю трохи кращі, ніж у леді Артізеї.

— Ви занадто жорстокі до мене. Хіба ж можна порівнювати мої сили з Вашою Світлістю, славетним воїном? — серйозно відповіла Артізея, від чого Седрик відверто засміявся.

Артізея порожньо дивилася на нього. Це вперше вона бачила щоб герцог Еврон щиро сміявся.

***

Одразу ж після завершення танцю. герцог Еврон та леді Артізея, покинули бал. Екіпаж маркізату Розан чекав біля головної брами. Седрик допоміг Артізеї сісти в карету, а потім і сам піднявся туди. Це був найкращий спосіб поговорити.

Ледве карета рушила, Артізея відчула потребу сказати:

— Дякую.

— За що?

— За танець.

— Хіба не цим займаються на балах? Я просто виконав обов’язок джентельмена.

— Але ви зробили це, щоб захистити мою репутацію.

— Це не така вже й важлива справа. — відмахнувся Седрик, трохи зніяковівши. Артізея ж повернула свою впевненість і холоднокровність:

— Чи можу я попросити вас про ще одну послугу?

— Я вас слухаю.

— Я хочу відвідати одне місце, перед поверненням додому. Чи не могли б ви супроводити мене.

— Звичайно. Я не проти.

Отримавши згоду, Артізея одразу ж наказала кучеру їхати на вулицю Мрій.

— Що ви збираєтесь робити в такому місці? — здивувався Седрик, як тільки почув куди вони їдуть.

Вулиця Мрій – це були нетрі, якими не слід було вештатись вишуканим леді. Навіть кремезні чоловіки не завжди наважувалися заходити в це місце.

— Мені потрібно з деким зустрітися. Мене не було кому супроводжувати в таке небезпечне місце, тому я навіть не знала, що робити. Дорога туди буде довгою, але ж нам є про що поговорити, тож, гадаю все склалося найкращим чином. Ви не згодні?

— Так, я хотів би поговорити. І мені однаково де це відбуватиметься в кареті чи в кімнаті для чаювання.

— Дякую.

Артізея схилила голову з формальною подякою, а Седрик з цікавістю її розглядав:

— Гадаю, ви вже знаєте чому я прийшов поговорити з вами.

— Ви сьогодні були в Імператорському палаці, так?

— За мною шпигують? Ви ж не могли подумати, що я послухався вашої поради, коли я так відверто обурився через неї?

— Ні, просто, ви згадали графиню Юніс. Наскільки я знаю, Ваша Світлість не має близьких стосунків з леді Шарлоттою, тому я припустила, що ви могли зустрітися випадково. Графиня Юніс, мабуть, також сьогодні відвідала Його Величність.

“Просто скажіть їй, що мені дуже шкода і я ціную її пораду.” — Седрик пригадав слова графині Юніс.

— Це ви порадили графині Юніс відвідати Його Величність сьогодні?

— Їй не обов’язково було робити це сьогодні. Я лише сказала, щоб вона вела себе як мила донька, замість того щоб гніватися і намагатися конкурувати з моєю матір'ю за увагу Його Величності.

Седрик знову подивився на опухлу щоку Артізеї. Вона була такою спокійною. Але перед його внутрішнім зором знову з’явилося це ж обличчя викривлене почуттям відчаю і болю.

Він не знав як пояснити те що він відчуває.

Це був просто сон. Жахливий сон, що залишав по собі гірке відчуття. Він так хотів зупинити її сльози, але не міг цього зробити.

Артізея продовжувала говорити, не здогадуючись, про що думає Седрик:

— То як все пройшло в Імператорському палаці?

— Імператор вже знав, що ми зустрілися вчора. Це ви йому повідомили?

— Він дізнався, але не від мене. Коли я вчора повернулася, Його Величність був в маєтку Розан.

— Сер Бенджамін повідомив про зустріч з лицарем Імператорської гвардії.

— Так. Сер Кішор завжди був добрим до мене. І я розповіла все що трапилося вчора.

— Не треба вдавати, що все сталося випадково. — криво усміхнувся Седрик. — Ви все чудово прорахували, леді Артізея. Ставлення Його Величності вже змінилося, хоча він просто дізнався, що ми зустрілися.

— Цього слід було очікувати. Його Величність бачить набагато далі, ніж моя мати та брат.

— Це був перший раз за багато років, коли імператор сказав, що я – частина його сім’ї. Він навіть пообіцяв, що не забуде досягнень Західної армії, хоча і не хотів про це говорити. І все це лише через можливі стосунки між нами.

— Так. Я саме на це і розраховувала.

— А я такого ніяк не очікував. Схоже леді Артізея – людина, що здатна бачити майбутнє.

Артізея зніяковіла і спробувала виправдатися:

— Частково, хороший настрій Його Величності зумовлений і тим, що графиня Юніс була там.

— Хіба не вона ж винна у цьому? — Седрик знову вказав на щоку Артізеї.

— Це дрібниця.

— Дрібниця? Чи не могли б ви пояснити?

— Просто, графиня Юніс у пориві гніву змахнула рукою і, випадково, вдарила мене.

— І ви це вважаєте дрібницею?

— Вона тоді сильно розлютилася. І, дозволити їй дати мені ляпаса, це був найпростіший спосіб змусити її заспокоїтись настільки, щоб почути мої слова.

Седрик все ще скептично дивився на Тію, але більше нічого не говорив. Артізея, яка не знала, що робити з тим, що про неї хвилюються, поспішила змінити тему:

— Отже, ви подумали над моєю пропозицією?

— Перш ніж я дам вам відповідь, я хотів би поставити одне запитання.

— Я вас слухаю.

— Чому ти хочеш розлучення через два роки?