Розділ 18

— Що?! Та хто він такий, щоб таке говорити?!

— Він сказав, що міс Артізея – справжня господарка в маркізаті Розан, тож він розповість їй про те, що сталося.

Мірайла знову схопилася на ноги.

— Тія – справжня господарка?! І ти що просто стояв і слухав його?

— Це ж сам Великий князь Еврон. Як би посмів я, щось заперечити йому? Він міг би просто вбити мене на місці.

— Ха! — роздратовано видихнула Мірайла і відчула, як пече їй в горлі. Вимогливо простягнувши руку, вона миттю отримала склянку води від послужливого дворецького.

— Дивно, де вона могла зустріти Великого герцога Еврона? — вже тихо і ніби сама до себе промовила Мірайла, знову сідаючи на диван. У неї було передчуття.

Коли йшлося про відносини між чоловіком і жінкою, передчуття ніколи не зраджувало Мірайлі.

Міркуючи раціонально, вона не думала, що в її потворної доньки є шанс привабити герцога Еврона, навіть якщо б у них був хоч найменший шанс на зустріч. Але передчуття говорило їй інше.

Якось незатишно їй було від цих думок. Ні, їй було по справжньому погано.

Мірайла щиро вірила, що Артізея не мала жодних привабливих рис.

“Їй вже вісімнадцять, але в ній не можна помітити ніякої жіночності. У неї немає шансів коли-небудь вийти заміж. Вона завжди буде жити зі мною.”

Так думала Мірайла. Але чи такими ж були думки герцога Еврона?

Хоч МІрайла і була певна в потворності своєї доньки, вона також щиро вірила, що жінка, якщо забажає, завжди знайде спосіб спокусити чоловіка.

“Чи слід мені і справді турбуватися з цього приводу?”

Доки Мірайла це обмірковувала в двері постукали і Білл, вибачившись, пішов дізнатися, що трапилося.

— Головний дворецький, прибув зброєносець Великого герцога Еврон.

— Його зброєносець тут? Чому?

— Схоже, що після відвідин балу в маєтку графа Енди, Великий герцог і міс Артізея кудись поїхали в її кареті. Його Світлість попросив зброєносця почекати на нього тут.

— Що? — приголомшено видихнув Білл і одразу ж озирнувся на свою господиню. Обличчя Мірайли знову пашіло лютюю.

В цей момент в коридорі з’явився Лоуренс.

— Юний господарю, вам не сподобалася ваша прогулянка? — запопадливо протягнув Білл, кланяючись. Він вже знав, що Лоуренс справді не вдоволений, бо той завжди дивився занадто пильно, коли відчував роздратування.

— Білле, чому зброєносець герцога Еврона в нас? Що відбувається?

— О, це…

— Лоуренс, мій принц, з поверненням! — Мірайла вибігла в коридор, почувши голос сина.

— З герцогом Евроном трапився якийсь конфлікт?

— Ні. Які проблеми можуть бути в нас з герцогом Еврон? Він же тільки воїн, який не знає нічого окрім поля битви. Він тільки прийшов відвідати Тію, сьогодні вдень.

Мірайла кинула це байдуже, але Лоуренс насторожено запитав:

— Тебе це дратує? Ти ж не проявляла неповагу до Великого герцога через свій гнів?

— Я його навіть не бачила. Коли дворецький повідомив йому, що Тія поїхала на бал, він також рушив туди.

— Зрозуміло. Якщо він повернеться – не втручайся. Не роби нічого. Я сам цим займусь.

— Чому?

— Мамо, Великий князь Еврон – людина високих моральних принципів. Якщо ти втрутишся, все буде зруйновано, тоді, як Тія нарешті зробила хоч щось корисне.

— Про що ти говориш? — здригнулася Мірайла, від холодного тону сина.

— Мамо, Великий герцог зневажає тебе. Не роби вигляд, що не знаєш цього. І, що значно гірше, він зневажає мене. І через це батько не може визнати мене кронпринцом.

Від таої прямої заяви МІрайла зблідла. Однак, вона послухалася сина.

З Артізеєю Мірайла могла бути найбільшим тираном у світі, але перед Лоуренсом вона ставала покірною і доброю матір'ю.

***

Маркус вагався, коли Артізея попросила його повернутися до маркізату Розан і допомогти їй. Хоча він і визнав її спадкоємицею, але повертатися в маркізат – то було зовсім іншою справою.

— Я скоро одружуся і успадкую всі права на маркізат. Тоді мені потрібна буде ваша допомога, містере Гансон. Ви як ніхто інший знаєте все майно маркізату і всіх колишніх слуг.

Маєток маркіза Розан був великим і багатим. Було б важко боротися за все одночасно.

— Я хочу запобігти крадіжці активів родини Розан і повернути їх всі.

— Я розумію, але…

— Було б краще, щоб і ваша родина повернулася на своє законне місце та допомагла мені зберегти маєток.

— Але мою родину звинуватили в отруєнні. Як ми зможемо повернутися?

— Звинувачення моєї матері було безпідставним. Хоч імператор і не дав поширитися чуткам, що насправді вбивця вона, ніхто насправді не повірив, що винуватці – родина Гансон. Офіційно злочинців не знайшли. Тому просто повертайтеся.

— Спадкоємиця…

— Тепер я вже буду повноправною господинею і попіклуюся про вас. Як маркіза Розан я матиму право вирішувати всі питання з маркізатом на власний розсуд. Якщо ви тільки забажаєте повернутися, я подбаю про решту проблем.

Однак Маркус не міг одразу відкинути старі образи і погодитися. Втім, він і не відмовився.

Артізея вдовольнилася таким результатом і вирішила повертатися до карети. Вже влаштувавшись в ній, Седрик заговорив:

— Я вражений, леді Артізея.

— Про що ви?

— Найкращий спосіб завоювати серце людини – це збурити її емоції чи не так? І, схоже, незважаючи на свій юний вік, леді Артізея чудово володіє цим знанням.

— Я не мала на меті завоювати серце містера Гансона. Я просто дала йому привід.

— Привід?

— Так. Пан Гансон ледве зводить кінці з кінцями. Він також піклується про свою неповнолітню онуку. Я впевнена, що він давно хоче вибратися з вулиці Мрій, але ніяк не міг забути про свою гордість.

Седрик засміявся на це серйозне пояснення.

— Чому ви смієтеся?

— Здається, леді Артізея, вважає себе справжньою лиходійкою.

— …це так і є.

— Кожен хоче прожити своє життя з гідністю. Леді Артізея, ви не давали Гансону привід забути про свою зранену гордість. Ви показали йому, що є людина, яка цінує його гідність. Тільки через це він піде за вами.

— Через мене?

— Так. Тому що він любить маркізат, а ви – єдина спадкоємиця.

— Але я насправді не являюся донькою маркіза Розан.

— Він був головним дворецьким в маркізаті, я певен, що він точно знає хто ваш батько. І він однак визнає вас прямим нащадком і істинною спадкоємицею.

— Я ніколи про це не думала.

Це зізнання змусило Седрика запитати і про інше:

— Тобі ніколи не хотілося дізнатися хто твій справжній батько?

— Ні. Не бачу в цьому ніякої втіхи. З точки зору моралі це був хтось настільки безпринципний, щоб вчинити перелюб з дружиною помираючого маркіза. А з точки зору розрахунку все ще гірше, бо це був ідіот, що спав з наложницею імператора.

Седрик не знайшов, що відповісти на таку критику. І вони далі їхали в тиші.

Досягнувши маркізату, Седрик знову допоміг Артізеї вийти з карети і вона цього разу вже спокійно прийняла це і тільки ввічливо схилила голову.

— Ваша Світлість, дякую, що супроводжували мене. Якби не ви, містер Гансон не довіряв би мені. Він би подумав, що дочка Мірайли просто намагається його втягнути в якусь змову.

— Будь ласка. Я добре розумію важливість сьогоднішньої зустрічі для вас. І я радий, що ви запросили мене і дозволили побачити все. Якщо вам потрібна буде ще якась допомога, що б це не було – звертайтеся.

— Чи не занадто щедра пропозиція тому хто не має ні влади, ні багатства.

— Головне, що у вас є це. — він постукав пальцем по скроні.

Артізея посміхнулася.

— Відтепер мені доведеться старатися, щоб довести, що цього достатньо аби бути корисною.

— Я на це розраховую.

В цей момент з’явився зброєносець Седрика, що вів осідланого коня для герцога.

Білл поспішив випередити зброєносця. Йому не надто хотілося знову розмовляти з герцогом Евроном, який швидше за все його не послухає, але він мусив виконати наказ Лоуренса:

— Ласкаво просимо, Ваша Світлість. Як пройшла ваша прогулянка, міс?

Артізея лише кивнула в бік дворецького. І Білл був змушений нервово продовжувати:

— Ваша Світлість, молодий пан Лоуренс сказав мені, що хотів би запросити вас на вечерю.

Седрик недобре подивився на дворецького, але вирішив відповісти:

— Я не збираюся залишатися. — він взяв рукавиці для верхової їзди від зброєносця, та додав значно м’якшим тоном: — хіба що, леді Артізея запросить мене.

Артізея ввічливо відмовила:

— Як незаміжня жінка може запросити чоловіка, що не є її родичем до себе додому в таку годину.

— Я знав, що ви так і скажете. Тоді вибачайте. Наступного разу я приїду з Серцем Ольги.

Седрик попрощався з глибоким укліном. Артізея відповіла тим же. Але, коли Седрик вже зібрався відїхати, вона раптово запитала:

— Я тільки тепер подумала, що навіть не запитала, чому ваше ставлення до мене так змінилося?

Обернувшись в сідлі, Седрик зустрів погляд блискучих бірюзових очей, що здавалося світилися в напівтемряві. Він усміхнувся:

— Я був суворим до вас минулого разу, бо зустрівся з вами, як з донькою Мірайли. Але сьогодні я зустрів вас вже як свою майбутню дружину.

Артізея опустила голову, відчуваючи, що почервоніла по самі вуха.