Розділ 19

Які стосунки більш відсторонені: стосунки з незнайомцем чи стосунки з кимось, хто старший в званні?

Це питання спливло в думках Артізеї, коли її викликав на розмову брат.

Все життя, яке вона пам’ятала, її відносини з Мірайлою були наче вони не рідні одне одному люди. А стосунки з Лоуренсом нагадували феодала і вассала.

З самого дитинства Артізея відносилася до Лоуренса як до кращого, старшого і обожнюваного.

Коли Тія тільки почала вивчати світ, її брат вже був найщасливішою дитиною, якій було дозволено абсолютно все.

Він міг навіть бешкетувати в присутності самого імператора. Не було нічого дивного ні в тому, що Артізея вважали природнім також любити і балувати брата, ні в тому, що Лоуренс вважав всіх довкола нижчими за себе.

Навіть сьогодні він викликав Артізею до себе, так терміново, що в неї навіть не було часу переодягнути сукню чи перевзутися.

Вона знала, що Лоуренс тільки розізлиться, якщо вона зволікатиме, тому послухалася наказу. А дорогою думала тільки про те, якою дурною вона була в минулому житті, коли щиро раділа, такому виклику.

Тоді вона думала, що це знак того, що її люблять.

— Ласкаво прошу, Тія. — привітався Лоуренс, коли вона зайшла в кабінет.

Артізея чемно привіталася у відповідь та запитала:

— Щось трапилося?

— Я почув, що ти зустрічалася з Великим князем Евроном.

— А, так. Ви певно почули це від дворецького. Ми зустрілися в маєтку графа Енди, а потім трохи прогулялися.

Сім’я, яка справді піклується про вісімнадцятирічну дівчину, ніколи б не пустила її гуляти з чужим чоловіком без належного супроводу. Однак нікого в родині Розан не цікавила репутація Артізеї. А, так як в цьому житті вона змінила ситуацію з графинею Юніс, ніхто все ще не здогадувався про її талант до інтриг. Тому Лоуренс не остерігався і не цінував свою сестру. Зараз він вбачав в ній єдину користь – можливість вигідного шлюбу.

Артізея сама придумала цей план і ювелірно підштовхнула до нього свою родину, але зараз відчуваючи на собі бездушний, холодний погляд Лоуренса, дівчина ледь стримала дрижаки.

Невже в минулому житті вона справді могла повірити, що це прояв уваги і любові?!

Зараз вона все бачила зовсім в іншому світлі.

“Якщо ти дивишся на підлеглих таким чином, ти ніколи не отримаєш від них щирої вірності.”

Є безліч методів отримати людську підтримку: гроші, влада, надія, стосунки. Але ніхто не не готовий був послідувати за Лоуренсом просто через відданість. Який сенс бути вірним, якщо тебе не цінують.

Це і було слабке місце її брата. Васали, які були віддані імператору, могли підтримати Лоуренса задля підтримки спадкоємності, але не заради самого Лоуренса.

Втримати владу не маючи таких людей було надзвичайно складно.

“Якщо ти вже зовсім не поважаєш людей, хоча б приховуй свої справжні почуття. Навіть герцог Ройгар, відомий своєю жадібністю, в цьому аспекті був кращим.”

Не маючи уявлення які думки, зараз наповнюють голову його сестри, Лоуренс продовжив:

— Я хотів би, що ти запросила його додому.

— Я чула, що він зараз знаходиться у військовому таборі за межами міста. Вже й так пізно, а до нього ще далека дорога лісом. Я подумала, що буде краще, якщо він раніше повернеться.

— Зрозуміло. — Лоуренс, здавалося, на мить замислився. — Ти збираєшся зустрітися з ним ще раз?

— … Мені не можна? — запитала Артізея розігравши невпевнені інтонації. Хоча, з поведінки Лоуренса, вона бачила, що той вже оцінив всі переваги, які означає для нього зв’язок між Тією і Седриком.

— Чому ж ні. Тобі вже вісімнадцять, такі зустрічі нормальні для тебе.

— Дякую, брате.

— Наступного разу тобі слід запросити його додому. Великий князь Еврон рідко буває в столиці. А, коли навіть буває, він не відвідує світських заходів, тому ми досі не мали можливості познайомитися.

— Слухаюсь, брате.

Лоуренс кивнув, так наче і не допускав іншої відповіді, та змахнув рукою, відпускаючи її. Але Артізея затрималася і, все ще невпевнено, заговорила:

— Перш ніж я піду, брате, чи можу я попросити про одну послугу?

— В чому справа?

— Я хотіла б найняти кількох служниць, щоб вони піклувалися про мене особисто. Мені трохи незручно перед іншими людьми, через те, що я маю лише одну покоївку.

— Одну? — вперше на обличчі Лоуренса хоч якось змінився вираз, якщо не на співчуття, то хоч на здивування. — Я поговорю з мамою.

Можливо Лоуренс і хотів, щоб Артізея мала пристойний вигляд у вищому суспільстві, але він явно не цікавився її проблемами. Навіть зараз він не задумався про те, чому мати досі не виправила цю проблему.

— Чи обов’язково турбувати нашу матінку? Ти ж знаєш, брате, вона… Наша мати дуже зайнята.

Лоуренс тільки тепер збагнув в чому він помилився і миттю виправився, знову повертаючись до свого холоду.

— Ти маєш рацію. Подбай про це сама. Якщо мати буде проти, звернися до мене.

— Так. Дякую, брате.

— Не хвилюйся, це просто мій обов’язок, як старшого брата.

Хоча насправді це Артізея була спадкоємицею тих грошей, які йшли на обслуговування маєтку, Лоуренс однак робив вигляд, наче робив велику послугу їй. Але Тія тільки всміхнулася і вдоволено покинула кабінет.

По дорозі до своєї кімнати, вона почула крики, що долинали з покоїв Мірайли. Артізея за звичкою зупинилася, відчуваючи потяг, піти подивитися, що там сталося. Але її раптово наздогнав голос брата.

— Мама трохи знервована. Це мине за кілька днів. Тобі не слід в це втручатися.

— Все буде гаразд?

— Звісно. І буде незручно, якщо князь Еврон помітить синець на твоєму обличчі.

— Я розумію.

Після цього Артізея впевнено рушила відпочивати.

Коли вона минала кімнати Мірайли, служниці, що стривожено скупчилися там, спрагло подивилися на неї.

Раніше, вона завжди турбувалася про Мірайлу і бігла заспокоювати її істерики. Коли ж мати бачила свою доньку вона повністю зосереджувалася на ній і, таким чином, служницям вдавалося врятуватися від екзекуції. Але цього разу Тія пройшла повз.

— Ви… міс Артізея, ви не зайдете. — нервово подала голос одна зі служниць, доки з-за дверей долинали зойки її колеги.

— Ти гадаєш, що мені слід зайти, щоб леді МІрайла побила мене замість неї?

— Ой ні, я не це мала на увазі…

Краще вам зайти і забрати ту нещасну дівчину.

— А-але, міс. Якщо ми це зробимо, то…

— Вас багато. Якщо ви всі зайдете, то вам буде легше, ніж коли весь гнів вильється на когось одного. Я покрию вам медичні витрати і навіть дам відгули. І потурбуйтеся про ту дівчину. Нехай вона зайде до мене потім.

Служниці важко проковтнули клубки жаху, що піднялися в їх горлах, коли вони збагнули, що більше молода міс не буде цапом-відбувайлом.

Артізея ж продовжила свій шлях до власних покоїв, згадуючи все що пережила в пошуках материнської любові.

“Мірайла мертва. Кажуть вона все ще критикувала Лоуренса за його стиль життя.” — раптом спливли в її пам’яті слова Седрика. Чи очікувала її матір, що син якому вона віддала всю свою любов буде настільки жорстоким до неї? Чи пожалкувала вона хоч раз про долю Артізеї? Чи вона все ще заплющувала на все очі? Чи думала взагалі про те як склалося їх життя?

Тепер все це вже не важливо. Артізея вирішила залишити свою родину в минулому.

Вона більше не докладатиме жодних зусиль заради своєї рідні.

Шум з покоїв МІрайли ставав все тихішим і Артізея, збагнула, що справді готова залишити свою матір в минулому.