Розділ 2

— Ти не ображаєшся на мене?

Єдиний раз запитала Артізея у святої Лісії. Вона чудово знала ціну своїх вчинків і не шукала прощення. Вона не вірила, що Лісія не може не ненавидіти її.

Але на виснаженому обличчі Лісії розквітла яскрава посмішка.

— Тобі було б легше, якби я на тебе ображалася? Тоді б ти почувалася менш винною? Нічим не можу зарадити. Я вже давно пробачила тебе.

Артізея брехала і погрожувала, щоб змусити святу одружитися з Лоуренсом. Через свій статус незаконно народженого, брат не мав підтримки серед народу і тому шлюб з Лісією був йому необхідним.

Народ сповнився радістю, коли стало відомо, що кронпринцесою стане свята. Під час коронації Лоуренса, квіти, які дарували люди імператриці утворили цілі гори під стінами палацу.

Питання легітимності Лоуренса було забуте, але він ніколи не забував, любов народу до його дружини. Не забув і не пробачив. Лоуренс ніколи не виховувався добрим і розважливим, а відчуваючи ненависть до святої ставав відверто жорстоким. До того ж Лісія, будучи бідною донькою баронета в віддалених північних землях, не жаліла свого життя, допомагаючи людям, безстрашно слідуючи в найвіддаленіші і найнебезпечніші куточки імперії. Але вона зовсім губилася в світських колах.

Жінка яка могла володіти всією імперією, не вміла носити вишукані сукні і коштовності та була не здатна вижити в світі високої політики.

Її розкішне золотаве волосся втратило блиск, шкіра зів’яла, а червоні вуста зблідли та потріскалися

Артізея намагалася захистити Лісію від Лоуренса. Це вона втягла її в це пекло, тож хоча б за це вона мусила взяти відповідальність.

Але вона не могла захищати її постійно. Лісія, згасала, замкнена в золотій клітці палацу. Її священна сила була достатньо потужною, щоб врятувати людину від смерті, але вона не могла зупинити свою власну хворобу.

І все ж, вже не здатна навіть піднятися з ліжка, вона усміхалася Артізеї.

— Тія, я набагато сильніша, ніж ти думаєш.

— Ваша Величносте…

— Незважаючи на все що ти зробила, це саме я вирішила стати дружиною Лоуренса. Тож це не твоя вина, що я тут. — тихо сказала Лісія. — Я знаю як важко було тобі. Звичайно, це не виправдовує того болю, що ти завдаєш іншим… Але я вирішила пробачити тобі. Тому, ти можеш відкинути мене з того тягаря, який ти несеш на своїх плечах, Тія.

Це Лісія помирала, але вона говорила так, наче намагалася втішити Артізею. Вона підняла руку і торкнулася щоки Тії.

— Дякую, що прийшла до мене. Ти єдина хто піклувався про мене в цьому палаці.

— Це не так. Навіть зараз безліч людей стоять на колінах довкола палацу і моляться за тебе.

— Ці люди знають лише Святу Імператрицю, а не мене.

Після того, як Лісія це сказала, вона невпевнено запитала:

— Тія, ти можеш взяти мене за руку?

— Так…

— Я думала, що буде страшно, коли прийде час помирати. Але це легше, ніж я думала. Може це тому, що я буду в обіймах Бога?

— Ти не помреш. Скоро тобі стане краще.

Артізея знала, що це не так, але мусила це сказати. Лісія всміхнулася на її брехню.

— Можу я попросити тебе про послугу?

— Звичайно. Все що завгодно. Навіть, якщо ти попросиш серце крижаного дракона я принесу його тобі.

— Не зовсім. Хоча… я сподіваюся, що цього також не станеться, та якщо ти колись зустрінеш Седріка…

— Так?

— Скажи йому, що Лісія жила і померла без жалю.

— Я зроблю це. Я обіцяю.

Наче скріплюючи цю обітницю, Лісія міцно стисла руку Тії.

— Вибач. Я не змогла тебе врятувати.

— Ти… Мене?...

— Якщо існує інший світ, у якому я зможу жити знову, я б хотіла, щоб ти просто називала мене Лісією.

Це були її останні слова.

Туп.Туп.

Почувши кроки в коридорі Артізея прийшла до тями. Вона не була певна чи це їй наснилося, чи це були спогади.

“Скільки часу минуло?”

В кам’яному мішку де вона знаходилася не було жодних вікон, тож вона не мала змоги навіть знати день зараз чи ніч. Їй приносили їжу, але змучена тортурами та відсіканням кінцівок, Артізея вже зовсім втратила лік часу. Постійний біль і марення цьому також сприяли. А ще їй постійно було холодно і вона навіть не знала чи це через температуру у в’язниці чи через те, що в її скаліченому тілі погано циркулює кров.

— Ти цього заслужила, зла сучко. Тху!

Артізея без всякого виразу дивилася на жінку, що щойно зайшла до камери.

В світі було стільки людей, які бажали їй смерті, що Венії доселося б заплатити, аби потрапити в перші ряди.

Венія була служницею Лісії.

А Артізея була тією, хто спустошив все село де жила Венія. Лісія врятувала Венію від смерті після того, як вона втратила всю свою родину. Відтоді Венія присвятила все своє життя служінню Лісії.

Не було нічого дивного в тому, що Венія ненавиділа Артізею.

— Так, я знаю, що в тебе немає язика. Тепер ти не можеш поширювати свою отруту! — сердито виплюнула вона дивлячись на Артізею. — Бачачи тебе такою, хто б сказав, що ти була великим змовником імператора.

Ляск!

Венія від душі відвісила Артізеї ляпаса.

— Шкода, що тобі відрізали всі кінцівки. Мені більше немає чого різати!

Ляск!

— Наволоч! Як смієш ти дивитися на мене жалісливим поглядом!

Артізея заплющила очі, але Венія все одно вдарила її ще кілька раз. Тія знала, що вона заслуговує на таке відношення. Венія завжди була віддана Лісії. І після смерті вона залишилася в палаці, плазуючи перед новою обраницею імператора, тільки для того, щоб мати можливість помститися Артізеї та Лоуренсу.

Раптом Тія відчула, що Венія знімає з неї кайдани.

“Чому… ти…?”

Наче почувши її думки, Венія зловісно пояснила:

— Це наказ Седрика, хоча я б розірвала тебе на місці, але він, певно хоче власноруч стратити тебе, щоб помститися за всіх людей, яких ти знищила.

“Цього не може бути.”

Артізея знала великого герцога Седрика Еврона набагато краще, ніж Венія.

Він був чесною та справедливою людиною і, незалежно від причини, він не зайшов би так далеко, щоб добити жінку, яка і так вже приречена.

Її втеча з підземелля точно приверне увагу і дуже скоро стане відомо хто це зробив. Венія була підлеглою і шпигункою Седрика Еврона, який служив імператриці. Він би нізащо не витратив таку важливу шахову фігуру. Принаймні не на Артізею.

Можливо, Седрик віддав цей наказ з іншої причини. Ймовірно, він просто намагався вивести з палацу служницю, яка належала його коханій Лісії.

Венія не покинула б своєї справи, які б ризики їй не загрожували. Проте, вона могла мислити простіше, ніж Артізея і повірити в те, що її справді слід викрасти заради страти.

Доки Тія все це обмірковувала, Верія вже зняла свій плащ і загорнувши в нього полонену, понесла її вузькими коридорами.

З палацу Артізею вивезли у візку з білизною, а потім кудись везли у фургоні. Дорога важко далася змученій полонянці. В неї почалася лихоманка і більшу частину дороги вона просто не усвідомлювала.

Коли вона знову прийшла до тями, то виявила себе в наметі. Її рани були перев’язані чистими бинтами.

Обличчя старого, що доглядав за нею здалося знайомим. Він був дворецьким великого герцога Еврона.

— Ви прокинулися.

Незважаючи на те, що дворецький мав вважати її ворогом, він говорив чемно.

— Краще було б тобі щось з'їсти. Якщо можеш?

Артізея похитала головою.

— Не хвилюйся. Лікар також сказав, що ти, ймовірно, не захочеш їсти через свій стан. Я зроблю тобі міцного, солодкого чаю.

Дворецький покинув намет, а Артізея стала озиратися. Довкола не було нічого особливого. Поруч з ліжком, на якому вона лежала стояв горщик з гарячою водою та ще лампа.

Дворецький повернувся не один. Полотнище біля входу в намет розсунулося і всередину зайшов Седрик Еврон.

Артізея здивовано подивилася на нього.

Вона не бачила його роками, але здавалося він не змінився. тільки його чорні очі стали ще темнішими.

— Минуло багато часу з того моменту, як ми бачилися, маркізо Розан. Я чув, що тобі відрізали язика. Людина, що була найбільшою інтриганкою імперії не змогла врятувати себе, чи не так?

Артізея заплющила очі.

Вона відчула щирий жаль, що скоїла стільки злочинів заради Лоуренса, щоб її ось так зрадили кінець-кінцем.

Вона ніколи не відчувала провини. Вона як норму сприймала той факт, що всі люди злі. А особливо люди, що мають владу.

Тільки перед двома людьми у всьому світі її переконання не могли триматися. Перед Лісією та перед Седриком Евроном.