Розділ 21

Білл панікував.

Він здобув свою посаду тільки тому, що завжди був вірним Мірайлі, а не родині Розан. Він добре знав свою господиню і годив Лоуренсу, бо його обожнювала Мірайла. За тим же принципом, він завжди принижував Артізею.

І зараз він чудово знав, що якби Мірайла була тут вона б вигнала непроханих гостей, а доньку б покарала за те, що вона посміла прийняти подарунок від чоловіка. Але зараз Мірайли не було. А Білл не знав, як виконати її волю, особливо, коли побачив як вслід за Емілі до маєтку рушили озброєні чоловіки.

Один з них був одягнений наче вишуканий дворянин, але меч на його поясі був не прикрасою, як то буває у знаті. Це видавала і його статура, і грація. Одного погляду на нього було достатньо, щоб впізнати лицаря. Чоловіки, які його супроводжували виглядали простіше, і судячи з усього були його зброєносцями.

Білл був простолюдином, що піднявся через прихильність Мірайли та власну здатність підтримувати цю прихильність, поводячись навіть з найвищими аристократами так, як того бажала його господиня. Але він не міг нічого протипоставити фізичній силі. Він боявся лицарів більше за дворян, що докучали Мірайлі.

— Ласкаво просимо! — у фойє, куди вже пройшли всі непрохані гості, з широкою посмішкою вибігла Аліса.

Старша покоївка, побачивши таке свавілля служниці Артізеї, сердито осмикнула її:

— Алісо! — проте більше нічого сказати вона не встигла, бо на сходах з’явилася сама молода міс.

Емілі її також одразу помітила і присіла в реверансі.

— Вітаю, леді Артізея.

— Ласкаво прошу, пані Емілі. Я не пам’ятаю, щоб вас викликали до маєтку. Що вас сюди привело?

— Мене прислав Його Високість Великий князь Еврон.

Якусь мить Артізея не могла знайти слів. Потім вона знайшлася і відповіла зі звичною холоднокровністю:

— Софі, проведи пані до мого будуару.

— Так, міс! — з готовністю відізвалася Софі, що супроводжувала свою леді і побігла до пані Емілі. Вона схопила її за руку і повела до кімнат господині з таким захватом, що це майже виходило за межі правил пристойності. Проте, Софі тут була тією людиною, яка найбільше поділяла, а, можливо, і перевершувала Емілі в її бажанні перевтілити Артізею.

Працівники ательє Емілі також послідували за ними. Служниці маркізату ж перешіптувалися, спостерігаючи за цією процесією.

Артізея тим часом звернула свою увагу на лицаря, який все ще залишався у фойє. Перехопивши її погляд, він одразу ж приклав кулак до серця і опустився на одне коліно.

— Альфонс Люен. Мене посвятив у лицарі Великий герцог Еврон і досі я служив у гвардії Великого герцогства. Для мене честь познайомитися з вами.

— Мені також приємно познайомитись. Я Артізея Розан. — Тія підійшла до лицаря. — Ви можете підвестися.

Коли вона простягла руку, Альфонс шанобливо поцілував її і тільки після цього підвівся.

— Якщо ви дозволите, від цього дня я супроводжуватиму вас за наказом Його Світлості.

— Буду вдячна. Сподіваюся вам буде комфортно в маркізаті Розан. — ввічливо і спокійно відповіла Артізея, хоча всередині вона почувалася ще більш дивно, ніж коли почула, що послуги Емілі оплатив герцог Еврон.

Альфонс був одним з найбільш здібних та відданих лицарів герцога Еврон. Той факт, що Седрик призначив саме його на місце її охоронця, бентежив її.

В минулому житті він був ескортом Лісії. І він був відданий їй до самого кінця. Врешті Лоуренс зумів його вбити. Але до того він весь час нагадував, що герцогство Еврон підтримує Святу.

Тепер же, це було послання про неї. Нехай вона говорила з Седриком і чула від нього згоду на її план. Але тільки тепер, побачивши Альфонса, Тія збагнула, що Седрик більше не перевіряє її. Він вже означив її як частину герцогства Еврон.

Артізея спробувала відігнати від себе недоречні емоції. Зосередившись на інших людях, що залишалися у фойє, вона побачила ще одне знайоме обличчя. Це була Ліза Гансон. Онука Маркуса. Отже старий дворецький прийняв рішення.

Тепер вона могла перейти до нового етапу свого плану.

— Білл.

Дворецький поспішно схилив голову

— Підготуй кімнату для сера Альфонса. Я б хотіла, щоб вона була в тому ж крилі, що і моя кімната. А для зброєносців краще підготувати кімнати у прибудові. Також, попроси Еліс подбати про нову покоївку.

— Не обов’язково готувати кімнати, ці хлопці можуть спати навіть у стайні. — сказав Альфонс. Артізея посміхнулася:

— Не хвилюйтеся. В маркізаті достатньо вільних кімнат. Навіть якщо ви не затримаєтеся надовго, я сподіваюся, що вам буде комфортно тут.

Білл, проте, не поділяв гостинності молодої міс. Він начепив на обличчя стурбовану гримасу і сказав:

— Але, міс, підготовка кімнат без дозволу мадам чи молодого господаря може стати проблемою…

— Білл. — суворо зупинила його Артізея. Вона очікувала цієї фрази і саме через це почала розмову зараз. Варто було її голосу змінитися, як Альфонс напружився, суворо поглядаючи на дворецького. Його зброєносці також зібралися і у фойє миттю запанувала крижана атмосфера. Тоном, що неймовірно пасував до неї, Артізея запитала:

— Білле, ти можеш сказати мені хто я?

— Ну, міс… — Білл звучав невпевнено. Всі слуги маєтку мусили його слухатись, але без захисту Мірайли він не міг наказувати Артізеї. Тим паче перед лицарем Великого князя Еврона.

— Не треба влаштовувати сцену. Давайте поговоримо наодинці. — врешті видав він. В його думках це був хороший компроміс. Але, ледве він простягнув руку, щоб провести Тію в іншу кімнату, як Альфонс блискавично прослизнув між дворецьким і леді та, вдарив його по простягнутій руці піхвами своєї зброї.

Білл охнув. Та навіть не встиг схопитися за вражену кінцівку, бо двоє зі зброєносців лицаря схопили його за руки, заломлюючи їх за спину. Лише на мить відставши від воїнів перед господинею опинилася і Аліса.

— На коліна! — гнівно скрикнула вона.

Приголомшений Білл виконав наказ навіть не подумавши про те, хто його віддав.

Артізея підійшла до нього та стала так, щоб не заважати Алісі, але мати змогу зустрітися з ним поглядом.

— Білле, це вже вдруге ти ганьбиш маркізат Розан перед Великим герцогом Евроном. Чи можна таке пробачити?

— Пані…

— Один раз можна осоромитися випадково. Таке може статися з кожним. Якщо хтось не надто старанно виконує свою роботу, то він може навіть не знати своїх господарів. Але бути некомпетентним нікчемою двічі – це ганьба для родини. Сер Альфонс тут представляє герцогство Еврон. Це те ж саме, якби тут був сам Великий князь. Ви справді наважилися поводитися так перед ним?

Білл відчував як з кожним сказаним словом його становище стає все більш непевним. Холодний піт вкрив його спину.

Артізея повторила питання:

— Білле, ти можеш сказати мені, хто я?

— Пані…

Цього разу його перебила не Артізея, а Аліса, що раптово відвісила йому дзвінкого ляпаса.

— Міс! Якщо мадам про це дізнається… Агх! — Аліса знову його вдарила. Його очі налилися кров’ю від болю і шоку. Він ніколи навіть представити не міг подібної ситуації. Білл, який точно знав, що слід зробити щоб зберегти своє місце перед Мірайлою, схоже міг цілком втратити власне життя, якщо зараз не вчинить навпаки.

— А що якщо мадам дізнається? Ти думаєш про те, що нашу міс так поб’ють? — злісно запитала Аліса, для наочності додаючи ще один ляпас.

Саме так все і сталося б, якби про це дізналася Мірайла. Але до її повернення Артізея могла робити все що заманеться. А Білл був лише слугою не знатного походження.

Він бачив тільки один шлях, що давав йому вижити:

— З-з-законна спадкоємиця.

Артізея посміхнулася. І хоч це була холодна посмішка, та цього було достатньо, щоб зброєносці відпустили Білла.

— Білле, приготуй кімнати для сера Альфонса та його зброєносців. Коли закінчиш, прийди до мене з ключем і бухгалтерскими книгами.

— Е-е-е, ключем?

— Хіба не зрозуміло? Я маю на увазі ключ від сейфу. Джейкобе.

Джейкоб, помічник Білла, що стояв наразі в куточку, згорбившись і вдаючи, що його тут немає, здригнувся, але слухняно підійшов до Тії.

— Іди з Білом та допоможи йому.

— Так, так.

— Ви точно зрозуміли, що сказала леді Артізея? — суворо перепитала Аліса. Джейкоб слухняно кивнув, роздратований тим, що служниця молодої міс ставиться до нього як до порожнього місця. Але, коли він рушив за Білом, сенс останньої репліки раптово змінився в його голові. Якщо леді забирала ключі в Білла, та й взагалі, після влаштованої сцени, його цілком могли посунути. А Джейкоб міг стати дворецьким. Йому слід тільки зарекомендувати себе перед молодою міс. Він впевнено розправив плечі, поглядаючи на Білла.

Тим часом Артізея наказала:

— Алісо, йди та допоможи тій молодій служниці.

— Але, я теж хочу побачити новий одяг…

— Звичайно побачиш. Я без тебе нічого не обиратиму. Кому ж іще я можу довірити цей вибір.

Аліса пустотливо розсміялася і сказавши: “Добре, я зроблю це.”, пішла з кімнати. Решта працівників, також поспішила розійтися, намагаючись зробити вигляд, що вони не бачили сцени екзекуції дворецького.

Артізея, в супроводі Альфонса, рушила до свого будуару. Її вираз обличчя більше не був холодним та суворим:

— Вибачте. Ви побачили мене в такій жахливій ситуації, одразу, як тільки прибули.

— Нічого. — ввічливо сказав Альфонс. — Вам не слід турбуватися про сторонні погляди в моїй присутності. Його Світлість сказав мені, що відтепер я не Меч герцога, а Щит леді Артізеї.

— Його Світлість… — сказала Артізея, знову відчуваючи дивне збентеження. — Які саме інструкції вам дав Його Світлість?

— Його Світлість сказав, що ви перебуваєте в складному становищі в цій родині. І що, хоча ваші вчинки інколи можуть здатися незрозумілими, та на це завжди є причина. Тому ми не повинні сумніватися у вас.

Артізея завмерла посеред коридору. Навіть Лоуренс, якому вона була вірна все своє минуле життя, ніколи не довіряв їй так.

Герцог Еврон подарував їй не просто одяг і не просто захист. Він подарував їй впевненість. Тепер вона була готова здійснити наступний крок.