Розділ 23

Усі знали, що Велика княгиня Ройгар слухає маркізу Камелію так, наче та була її рідною матір’ю. Також маркіза була найпалкішою прихильницею герцога Ройгара.

Ні Седрик, ні Фрейл не очікували, що їх пошуки приведуть до герцогства Ройгар.

Дівчина тим часом продовжувала ридати:

— Мій батько вклав всі свої активи в купівлю Серця Святої Ольги. Він навіть не думав про ризики, зачарований історією цієї коштовності. Він був певен, що прославить своє ім’я. Але все що ми отримали натомість -- це вицвілий клаптик паргаменту.

Хоч Вайт і підписав всі папери, щоб убезпечити себе, та він ніколи б не довів справу до суду. Який суддя наважиться винести рішення проти маркізи на користь простолюдина.

— Через це мій батько збанкрутував. Йому доводилося важко працювати, щоб звести кінці з кінцями. Через ці турботи від втратив своє здоров’я і передчасно помер. Ці люди вбили мого батька!

Дівчина виливала це зовсім не для того, щоб їй допомогли. Насправді вона давно змирилася зі своєю втратою, але жалоба і відчай вимагали хоча б проговорити все це. Не заради помсти, а задля звільнення.

Седрик розумів це. Тому просто мовчки слухав нарікання, даючи їй виплакатися. І тільки, коли господиня заспокоїлася запропонував викупити вексель.

— Тепер це не більше, ніж просто клаптик паперу. Ми не спалювали його тільки через те, що батько ніяк не міг відпустити це.

— Зрозуміло, що пан Вайт ніяк не міг використати це.

Але Седрик був в іншому положенні. Жоден суд не посмів би заперечити чи проігнорувати документ, який подав би герцог Еврон.

Тому, врешті, дівчина підписала угоду куплі-продажу, зі сльозами на очах. А Седрик, як і належить виплатив всю заборгованість по векселю з відсотками. Таким чином, ставши повноправним володарем Серця Святої Ольги.

Промовивши слова співчуття та підтримки, вони з Фрейлом покинули будинок Вайтів.

***

Повертатися до військового табору було надто довго і тому недоречно в такий час. Седрик з Фрейлом поїхали до маєтку Еврон у столиці.

Віддавши верхній одяг слузі і сівши в крісло, Седрик відчув потребу випити чогось міцнішого за чай.

Ніби помітивши це, Фрейл взяв з полиці пляшку бренді і наповнив склянки.

— Це інтригує. — зізнався Фрейл, також сідаючи.

— Інтригує?

— Спочатку я думав, що леді Артізея просто хоче особливий коштовний камінь в подарунок. Я ніколи навіть подумати не міг, що все приведе нас до герцога Ройгара. Тепер я розумію, чому ти сказав, що вона не схожа на Мірайлу.

Фрейл, ще зовсім недавно визначав Артізею тільки як доньку Мірайли, але тепер він побачив її з зовсім іншого боку.

— Навіть не знаю, що нам робити з тим, що ми дізналися. — тим часом зосередився на іншому Седрик.

— Що робити? Схоже леді Артізея дала привід Вашій Світлості боротися з маркізою Камелією. Якщо ми подамо до суду, ми зруйнуємо її репутацію.

Седрик подивився на Фрейла, що захоплено розписував далі:

— Чесний купець збанкрутував і помер, після того як його обманом змусили віддати коштовність. Його донька залишилася сама, без жодної підтримки. Це буде великий скандал. Тим більше уваги це приверне вкупі з чутками про те, що все викрилося, бо Ваша Світлість шукав подарунок на заручини.

— Я не маю наміру позиватися до суду. — заперечив Седрик. — Не хочу виставляти біду сім’ї Вайтів на всезагальний осуд. Заплямована репутація маркізи Камелії не вартує страждань цієї сім’ї. Тим паче я не хочу, щоб і Артізея була замішана в цьому скандалі.

Більшість людей звичайно співчуватимуть ошуканій сім’ї, але знайдуться і ті, що просто будуть гріти на цьому вуха. До того ж точно здайдеться хтось хто скаже, що донька Мірайли така ж зіпсована як її матір, бо зажадала унікальний діамант на заручини.

— Якщо все вийде так, то я волів би краще не отримати камінь.

— Але Ваша Світлість…

— Хіба ти сам мені не говорив, що цей діамант вимагає занадто зусиль?

— Зараз все інакше. Це не просто коштовність, яка стала реліквією. Це пам’ять про родину Фішер, що були відданими імператриці. Якщо камінь зараз у маркізи Камелії, то для неї це не просто прикраса. Це політичний важіль. Який вона до того ж не поспішає демонструвати.

Оскільки майстер Одоров не знав про те що камінь в маркізи, отже вона приховує це від суспільства. В маркізи мали бути причини і для того щоб переховувати діамант і для того щоб володіти ним.

— Якщо він справді у маркізи, то це швидше за все був хабар.

— Не має значення хабар це чи подарунок. — зітхнув Седрик. — Всі знають, що дядько Ройгар жадібний. В його оточенні хабарі це звична справа. Той факт, що маркіза Камелія взяла хабар, навіть, якщо він привів до трагедії в чесній родині, не відверне герцога Ройгара від своєї вірної союзниці.

— Отже все що в нас є, це те, що барон виявився шахраєм. — підсумував Фрейл. Він говорив впевнено, але навіть на його думку, це був мізерний здобуток. Седрик же задумливо перекочував склянку в руках, взагалі не знаючи що ж йому робити.

Він справді міг подати до суду. Це дозволило б йому відносно просто заволодіти діамантом. Але чомусь йому здавалося, що не цього хотіла від нього Артізея.

"Хіба вона не згадала, що камінь зараз в маркізи Камелія, бо не знала про це?"

Він в таке нізащо б не повірив.

“Якщо ви це зробите, то краще зрозумієте мене. Якщо, після того, як Ви знайдете Серце Святої Ольги, ви не передумаєте, то зробите мені пропозицію. І вона буде такою бучною, що всі про це будуть говорити.”

Саме так сказала йому Артізея. І хоча це звучало ніби можливість ще раз подумати чи потрібен йому такий шлюб, сам Седрик сприйняв все не так. Йому здавалося, що перевіряють якраз його.

— Це нагадує мені одну стару казку.

— Стару казку?

— Казка про прекрасну принцесу зі Сходу, яка вимагала розгадати три загадки для того, хто хотів одружитися з нею.

— А, це одна з тих казок де сотні людей зазнають невдачі, доки, зрештою молодий мандрівник не перемагає, використавши свою кмітливість?

— Так, саме так.

Седрику хотілося щоб перед ним стояла тільки ця одна загадка.

“Зрештою, слова леді Артізеї не були цілковитою неправдою. Вона справді дає мені зрозуміти, якою складною людиною вона є. І якою інформацією володіє.”

Доки Седрик міркував про все це, Фрейл зосередився на основних деталях:

— Давайте підсумуємо, що ми врешті маємо. Леді Артізея просила діамант Серце Святої Ольги. Офіційно він зараз в барона Єтца. Давайте дізнаємося хто це такий.

Фрейл поставив свою склянку і пішов попросити слуг знайти йому реєстр аристократів.

Чекаючи на його повернення Седрик продовжував міркувати про цілі Артізеї.

Він не думав, що їй справді потрібен діамант.

Чи могло це бути стратегічним кроком для майбутнього?

Але скандал з маркізою Камелією не міг бути таким кроком. Він мав би сенс, як спосіб заявити про свою конкуренцію з герцогом Ройгаром. Але для цього було ще занадто рано.

Наразі, Седрику було достатньо лише натякнути, що він зовсім не цурається політичного життя.

Фрейл повернувся з інформацією.

— Ось він, барон Єтц. Спочатку його титул звучав як барон Ренд. Він успадкував титул одружившись зі спадкоємицею барона, а потім замінив прізвище на своє. Фактично, можна сказати, що він купив титул.

— Він мабуть дуже багатий.

В імперії Кратес, технічно, не можна було купувати чи продавати титули.

Однак, одружившись зі спадкоємцем збіднілого аристократа можна було повторити схему, подібну до тієї, яку щойно описав Фрейл.

— Барон Єтц? — раптом втрутився у розмову один з лицарів, що стояв біля дверей.

— Ти щось знаєш, Денні?

— Барон Єтц, який одружився з донькою барона Ренда, є власником казино. У нього велике казино на вулиці Фонтанів і ще близько чотирьох, менших, в різних місцях столиці.

— Дивно, що дворянин займається казино. — промовив Седрик, а Фрейл тим часом підозріло подивився на Денні.

— Денні, звідки ти так багато знаєш? Ти ж не граєш в азартні ігри?

— Звичайно ні! — поспішив заперечити лицар. — Мій молодший брат мав дурість, влізти в борги в тому казино. Я знаю про барона Єтца, бо допомагав йому. Якби він був у боргах перед якимись нелегальними гравцями, то я б просто розігнав їх. А так довелося платити.

— Тобто ти все це дізнався, бо намагався їх залякати, але людина, що за всім цим стоїть, виявилася впливовішою, ніж ти міг собі уявити. — холодно підсумував Фрейл. — Надіюся ти мав розум не використовувати ім’я герцога Еврон, щоб вирішити свої проблеми.

— Як ти міг таке подумати? — Денні здавався ображеним, але й зніяковілим також. Цілком можливо, що він намагався щось таке втнути. Седрик похитав головою.

— Забудемо про це. Головне, що барон Єтц – власник казино. Здається я щойно зрозумів в чому може бути проблема. Мережа казино, певно, являється одним з джерел прибутку дядька Ройгара.

— Що ви збираєтесь робити?

— А як ти гадаєш, що я зроблю?

— Ну, чесний працівник був ошуканий власником казино і помер в скруті. Якщо ви вже про це довідалися, то не можете залишити все просто так.

— Так, я не можу пройти повз цього.

Седрик підвівся. Він все ще не знав чого саме від нього хоче Артізея, але він вирішив вчинити так, щоб і вона могла краще дізнатися якою людиною він є, навіть, якщо це буде неправильна розгадка для принцеси.

Йому стало цікаво чим же все закінчиться.

— Ви збираєтесь поїхати просто зараз? — запитав Фрейл.

— А хіба зараз не найкращий час для відвідин казино?

— І то правда. — посміхнувся Фрейл. Йому також було цікаво чим все закінчиться. — Я зберу лицарів.

Він пішов. Седрик повільно допив своє бренді, чекаючи поки всі зберуться. Він не переставав думати про Артізею.