Розділ 24

Казино барона Єтца було найрозкішнішим і, разом з тим, найвульгарнішим місцем у столиці. Колони біля входу були оповиті золотим листям, а головну залу хаотично прикрашали твори мистецтва. Дорогий килим, імпортований з Півдня, вкривав всю підлогу. Кришталева люстра мерехтіла в світлі тисячі свічок.

Це була стратегія барона – витрачати гроші так, щоб це було навіть непристойно. Дорогий інтер’єр створював атмосферу успіху і допомагав бізнесу, навіть якщо інші, побачивши це, згадували, що Єтц купив собі титул барона і не мав смаку вихованого з дитинства.

Втім, він не соромився того, що купив собі титул. І не бачив проблем в заздрісних поглядах на його багате майно.

Сьогодні барона Єтца теж нічого не хвилювало. Атмосфера в казино була веселою. То тут то там чулися захоплені або розчаровані вигуки людей в напівмасках, що грали в карти або кидали кубики.

Чоловіки та жінки, що мали на собі мінімум одягу, ковзали, мов рибки, переповненою залою, розносячи напої. Бізнес процвітав.

Барон Єтц, вже збирався покинути казино після свого традиційного обходу, коли до нього підбіг заклопотаний секретар. Просто посеред зали!

— Що я тобі казав, дурню! Якщо ти ось так вриватимешся до головної зали наші гості не зможуть зосередитися на своїх іграх.

І справді багато хто з присутніх відірвався від гри спостерігаючи за сценою.

— Зараз не час про це хвилюватися! Ми в біді!

— В біді?

— Великий князь Еврон тут! Він привіз з собою документ про право володіння Серцем Святої Ольги.

Звичайно барон Єтц знав хто такий Великий князь Еврон. Зрештою в імперії було не так багато герцогів. Але він однак не зміг одразу второпати, що відбувається. Що тут міг робити північний лорд, що ніколи не вилазив з воєн?

Крім того справа з Серцем Святої Ольги сталася так давно, що йому знадобився деякий час, щоб пригадати що це.

Проте, коли цей час минув, барон Єтц стрімголов кинувся до свого кабінету.

Ледве він відчинив двері, як відчув крижану і важку атмосферу, що панувала там. В кабінеті було семеро лицарів. Справжніх воїнів герцогства Еврон, загартованих в битвах і привчених до суворої дисципліни.

Сам герцог Еврон сидів за столом і мав досить засмучений вираз обличчя.

— Вітаю вас, Великий герцог Евроне, чим ми завдячуємо честю, що Ваша Світлість прийшли в це убоге скромне місце?

— Сідайте. — твердо сказав Седрик.

Йому не подобалася аляпувата атмосфера казино і ще більше не подобалися спроби барона Єтце підлабузнюватися до нього.

— Барон Єтц встиг натворити стільки справ, що я навіть і не знаю, що назвати за причину нашого візиту.

Фрейл пирхнув, а барон Єтц обережно сів на самий краєчок крісла для візитерів у власному кабінеті. Седрик кинув на стіл перед ним документ.

Почекавши доки господар казино прочитає все, він продовжив:

— Я викупив право на Серце Святої Ольги. Оскільки ви не виплатили гроші по векселю за цілі сім років, не думаю, що ви вважатимете це несправедливим.

— Т-це…

— Тож ви не проти, якщо я обшукаю це місце та перевірю ваші бухгалтерські книги?

Це вже було занадто. Мало того, що всіх клієнтів відлякає обшук, так ще й, якщо вони побачать, що знаходиться в підвалі…

— Перепрошую! Навіть Ваша Світлість не має права робити це в моєму приміщенні.

— Можливо я неправильно все зрозумів. — з таким само холодним виразом обличчя продовжив Седрик. — Може, пан Єтц готовий передати мені коштовність сам?

Дивлячись на побілілого і рясно вкритого потом Єтца, Седрик думав: згадає він маркізу Камелію чи ні? Якщо згадає, то він зробить все можливе, щоб барон супроводжував його на зустріч з леді Камелією особисто.

— …Я…Якби ви дали мені трохи часу. Дайте мені часу до завтра!

— Як я можу вам повірити? Ви не сплатили вексель, який підписали своєю власною рукою протягом семи років. Що як ви й мене намагаєтеся обдурити?

— Е-е-е.

— Якщо вам потрібно принести діамант, то просто скажіть де він і лицарі одразу ж його привезуть.

Барон Єтц не міг нічого сказати. Він не міг ігнорувати проблеми, або використати підробку з правом власності, яку виготовив колись. Також він не міг згадати ім’я леді Камелії перед герцогом. Покровителька ніколи б не вибачила йому, що він втягнув її в такі сумнівні справи.

— Ваша Світлість, — відчайдушно спробував врятуватися Єтц. — У мене є блакитний діамант. Ще грандіозніший і розкішніший. Я можу віддати його вам замість Серця.

— Дуже прикро, — сказав Седрик і махнув лицарям. — Але леді хоче саме Серце Святої Ольги.

Воїни Еврона, підкоряючись жесту герцога, почали методично обшукувати кабінет. А, судячи зі сполоханих вигуків, в залі відбувалося те ж саме. Тільки барон вже не мав сил щось говорити. На згадку про леді, яка бажає собі Серце Святої Ольги, Єтц міг домалювати тільки одну картину — повернути коштовність хоче сама імператриця.

Охоронці казино спочатку спробували зупинити лицарів, але вони занадто поступалися їм як числом так і виправкою. Відвідувачі казино з вереском тікали, а секретар без заперечень віддав людям Седрика ключ від сейфу.

Герцог Еврон, хоч і зберігав свою незворушність, але відчував деяку неправильність. Звісно, барон Єтц був покидьком, але його люди зараз фактично зруйнували його бізнес. Чи не перегнув він палицю, підтримавши план Фрейла.

Раптом в кабінет забіг один з лицарів.

— Ваша Світлість, в підвалі є камери. Гадаю, вам слід побачити це на власні очі.

— Що там? — здивувався Седрик. Камери були у більшості лордів, адже рано чи пізно їм доводилося вирішувати проблеми з законом на власних землях. Тим паче в казино повинні бути клієнти, що намагаються порушити правила. Але поведінка лицаря була дивною. Хоч він і тримався за військову витримку, але точно був збентеженим.

Седрик пройшов до підвалу. Варто йому було побачити камери в нього перехопило подих. Але не через те, що вони були більші за табір для військовополонених.

Усередині камер були зачинені десятки голих хлопців і дівчат, прикутих ланцюгами.

Це була роботоргівля.

***

— Хоч імператорські закони в різних куточках імперії часто існують лише номінально, та це не значить, що правова система зовсім не працює. — тихо промовила Артізея, тримаючи в руках чашку чаю.

Чай мав чудовий аромат, але Тії не хотілося його пити. На вулиці була вже ніч, а чай містив трохи бетелю.

Проте відмовитися вона також не могла. У неї не було іншого вибору, окрім як випити чай поданий самою маркізою Камелією.

— Хоч імператор часто робить що йому заманеться, він завжди зважає на думку народу. Навіть, якщо це і не помітно одразу. Він серйозно відноситься до поняття легітимності та влади.

Маркіза Камелія, пила чай не подаючи вигляду, що розуміє до чого хилить Артізея.

— Азартні ігри прийнятні. Наркотики прийнятні. Хабарі прийнятні. Навіть насильство прийнятне. Це не зачіпає громадську думку, бо вони вважають це нормальною поведінкою дворян.

Артізея випила трохи чаю і продовжила:

— Але що трапиться, якщо люди почнуть уявляти, як їх маленьких дітей викрадуть просто з дому? Народ ошаліє. Імператор також розгнівається. Навіть якщо йому насправді начхати, він однак розіграє лють, аби втримати народ під контролем.

— Ви намагаєтесь мені погрожувати, леді? — не стрималася маркіза Камелія.

— Я тільки хочу вам порадити. У ваших інтересах розірвати цей зв’язок, заради Великого герцога Ройгара, маркізо Камеліє.

Артізея незворушно знову підняла чашку з чаєм.