Розділ 26

Наступного ранку Седрик відвідав маркізат Розан.

Атмосфера в маєтку помітно відрізнялася. Хоч робота робилася старанно і чесно, але слуги видавали свою тривогу. Всі вони намагалися уникнути герцога Еврона, настільки, наскільки вони могли дозволити собі уникати гостя.

Всі знали, що з’ява Великого герцога все змінила.

Білл, що був головним дворецьким і керував всім штатом слуг, тепер втратив і ключі, і бухгалтерську книгу. І, хоч його не позбавили посади, та зараз він був змушений переписувати книги видані Артізеєю, наче він був покараним учнем.

Більшість нинішніх слуг маєтку були взяті на службу вже під протекцією Білла, проте вони не поспішали стати на його захист. Адже всі вони знали – якщо через немилість у яку впав Білл звільнять їх, їм не буде як платити за рахунки і годувати власні сім’ї.

З іншого боку, вони не були певні, чи мають повною мірою підтримувати Артізею, як нову господиню. Бо все могло змінитися, коли повернеться Мірайла з Лоуренсом.

Ця невизначеність і напруга переповнила маркізат.

Проте була і ще одна зміна. В Артізеї з’явилося більше її особистих, довірених служниц. І саме вони без остраху поспішили зустріти герцога Еврона.

— Ласкаво просимо, Ваша Світлість. Пані просила провести вас до її кімнат.

— В її кімнати? — збентежився Седрик.

— Так. — сяйливо підтвердила Софі, не розуміючи його збентеження. І додала: — Леді приймає в себе Мадам Емілі.

Седрик все ще вагався. Бути в особистих кімнатах дівчини, та ще й коли вона приймає модистку, було чимось забороненим для чоловіка, що не був родичем чи хоча б нареченим.

Раптом він згадав, що якраз на правах нареченого тут і перебуває, що, втім, збентежило його ще більше. Його обличчя почервоніло.

Двері до кімнат Артізеї були відчинені, і було видно купи тканин та реквізиту, розкладені всередині.

Седрик затримався на порозі і почув голоси зсередини.

— О Боже! Ви так гарно виглядаєте!

— Оскільки ваша шкіра біла як сніг, будь-який колір пасує вам!

— Як щодо рожевого? Ви завжди обираєте темні відтінки. Але ж інколи і вам потрібно одягнути щось миле.”

— О, це теж гарно. З таким кольором волосся та очей, вам все пасує! Гаразд. Відкладаємо і цю тканину, вона ідеально підійде для сукні на пікнік.

Софі, що супроводжувала Седрика, не зважаючи на його затримку, голосно оголосила:

— Його Світлість, Великий герцог Еврон прибув.

В кімнаті миттю запанувала тиша.

Емілі та її співробітники опустилися на одне коліно.

— Для мене честь зустрітися з вами, Ваша Світлосте Евроне.

Очі Мадам Емілі палали натяком на те, що вона тут саме через нього і це ніяк не допомагало Седрику опанувати себе. Бачачи його ніяковість модистка засміялася. Нечасто їй випадало таке задоволення. Чоловік, що готовий витратити ціле багатство на гардероб дівчини і леді, що жила в суворості, але тепер стане перлиною суспільства. Це був сюжет гідний історій менестрелів.

— Зробимо перерву. — тихим голосом втрутилася Артізея. Седрик полегшено зітхнув, коли мадам Емілі та її працівники почали збиратися йти.

— Вибачте за такий ранній візит. — звернувся він до Тії.

— Минуло дві години від сніданку. Вже надто пізно для раннього візиту.

— Ви так рано прокидаєтесь. — здивувався Седрик. Він був військовим, що звик вставати спозаранку, але добре знав, що аристократи надають перевагу опівнічним вечіркам, після яких сплять до обіду.

Артізея посміхнулася.

— Сідайте. Вибачте, що приймаю вас в такому безладі, але в цьому маєтку, я можу вільно говорити тільки в своїх кімнатах. Сподіваюся ви не вважатимете мою поведінку грубою.

— Пробачте і ви мені, що я прибув без попередження.

Седрик сів, проте залишався напруженим. Артізея покликала Софі.

— Принеси нам теплого м’ятного чаю.

Софі пішла, а Артізея додала для Седрика:

— Відпочиньте. Поговоримо пізніше.

При цьому вона повернулася до Мадам Емілі, спостерігаючи, як вона збирає речі. Герцог Еврон розумів, що розмову не слід починати перед працівниками ательє. Спостерігаючи за їх роботою і сам, він невимушено кинув.

— Мадам Емілі, також прийшла досить рано.

— Це тому, що слід пошити так багато одягу.

В Артізеї було дуже мало одягу. Навіть, якщо опустити потребу шити сукню для заручин, їй слід було отримати плаття і костюми будь-яких, навіть повсякденних заходів. Звичайно, це потребувало часу.

Седрик кивнув. Адже саме він першим відчув потребу попіклуватися про гардероб Артізеї.

Мадам Емілі миттю підмітила цей кивок і поспішила скористатися шансом. Вона вихопила відріз тканини ультрамаринового кольору і підскочила до Артізеї.

Навіть на погляд Седрика, який в цьому не розумівся, тканина зі срібною вишивкою виглядала витончено і дорого.

— Що ви думаєте про цю тканину, Ваша Світлосте? — запитала Емілі, розгортаючи тканину на плечі Артізеї. Колір прекрасно підкреслював очі дівчини і робив її шкіру ще білішою.

Але навіть бачачи це, Седрик не знав, що сказати.

— Це найкраща вишивка Янц. Прибув лише один рулон такої тканини. Гадаю сукня з неї ідеально пасуватиме до темно синього кольору герцогства Еврон.

— Це зайве. — втрутилася Артізея. — Сукня з тканини з вишивкою Янц, коштуватиме, як ціла вілла. Якщо ви бажаєте її використати, буде достатньо просто декорувати цією тканиною рукава.

— Краще зробити так, як говорить мадам. — озвався Седрик. Може він не розумівся на тканинах і фасонах, та міг висловити свою думку, якщо справа стосувалася ціни. — Ми мусимо довіряти її досвіду, хіба ні?

— Ця тканина заслужено дорога. Вона буде виглядати на моїй сукні занадто пишно. Краще залишити це для впевнених світських красунь.

— Але вам пасує, Леді! Лише декілька людей у всій Імперії можуть одягнути таку сукню.

Артізея не дослухалася до компліментів мадам Емілі. Чого тільки не скаже торговець, щоб продати свій товар.

Її скептичний, холодний погляд анітрохи не похитнувся під палючою атакою модистки. Збагнувши, що навіть допомоги Седрика замало, мадам Емілі поступилася:

— Я візьму ціну тільки за тканину. Натомість, коли леді вийде заміж, будь ласка, залиште мені весільну сукню.

Артізея задумалася. Насправді вона не намагалася збити ціну. Однак, якщо її так сильно скинули, вона не могла просто відмахнутися від цього.

— Будь ласка, пошийте цю сукню. — відповів Седрик. — І не зважайте на ціну. Коли робиш подарунок не варто думати про гроші.

Артізея кивнула.

Хоч їй і було не зручно, але найпростіший спосіб поширити плітки про стосунки між чоловіком і жінкою – це витрачати гроші. Вона не очікувала, що Седрик, який ніколи не цікавився політикою, так добре це розуміє. Але їй слід було послухатися його зараз.

— Дякую. Тоді я продовжу! — засяяла Емілі. Ця робота стане вінцем її кар’єри. Гардероб для Артізеї був справою не тільки великих грошей, але й задоволення. Проте, весільна сукня для нареченої Великого герцога – це найвища відзнака. Про її роботу говоритимуть всі.

— Гадаю, я вже занадто довго заважаю вам. Щоб продовжити роботу, я повернуся пізніше.

Мадам Емілі чемно вклонилася і покинула кімнати Артізеї, забравши своїх робітників.

На мить, коли вони залишилися тільки вдвох, запала незручна тиша. Проте швидко з’явилася Софі з чаєм.

Піднявши чашку з ароматним чаєм, Седрик зітхнув:

— Мені справді варто було б розслабитися. Я майже не спав минулої ночі.

— Мені здається розмова з мадам Емілі виснажила вас більше, ніж безсонна ніч.

— Просто я не звик до такого. — відповів Седрик і перейшов до значно серйознішої розмови: — Я мушу вибачитися перед леді.

— За що?

— Минулого разу, я пообіцяв, що принесу вам Серце Святої Ольги, але не зміг виконати цю обіцянку.

— Але ж ви зрозуміли, чому я про нього просила.

Як і очікував Седрик, Артізея не була ні розчарованою, ні засмученою. Він тільки зітхнув.