Розділ 27

Після того, як Седрик зрозумів, що діамант вивів його на торгівлю людьми, він відчував себе загнаним у кут. Використавши інформацію про темні справи барона Єтца він міг би домагатися повернення коштовності від леді Камелії. Але тоді довелося б тримати в таємниці сам факт торгівлі дітьми.

Якщо ж поступити за совістю, то Седрику довелося б попрощатися з надією привезти Серце Святої Ольги Артізеї.

— Я не міг використати інформацію, як інструмент для переговорів. І тепер не маю жодних шансів виконати обіцянку, яку я дав леді. І я думаю, ви розумієте, чому я не міг.

— Мені трохи ніяково. Адже я від самого початку не очікувала, що привезете мені Серце Ольги. І я думаю, що ви розумієте, для чого насправді я про це просила.

Седрик кивнув.

— Я розумію. Леді хотіла, щоб я втрутився в цю ситуацію, але не за вашим проханням, а з власної ініціативи.

Якби Артізея просто збиралася припинити торгівлю людьми, вона завжди могла б звернутися до сера Кішора. Якби ж вона сказала про це Седрику, було б незрозуміло і навіть підозріло, чому герцог далеких північних земель втручається у справи столиці.

Тепер же, коли Еврон просто шукав подарунок для нареченої, і випадково викрив таємниці барона Єтца, все виглядало природно.

Його лють і справді була природньою. Седрик просто не міг залишити це без уваги. Це не було грою. Але, разом з тим, це ставало підґрунтям для його подальшої ролі в подібних справах. Таким чином, він здобуде славу дворянина, що піклується про звичайних людей, а не лише героя війни з далеких кордонів.

Седрик зрозумів все це ще вчора. Але однак відчував потребу вибачитися перед Артізеєю за свою самовпевнену обіцянку.

Подарунок для заруч був занадто серйозною річчю, щоб він міг її використати тільки як привід зміцнити свої позиції. Здавалося, він піклувався більше, ніж очікувалося в шлюбі за домовленістю.

— Обіцянка, однак залишається обіцянкою. — сам себе виправдовував Седрик.

Артізея, схилила голову:

— Насправді вибачатися слід мені. Бо я вже здобула коштовність.

— Перепрошую?

Артізея підвелася і пройшла до своєї спальні. Дуже швидко вона повернулася зі скринькою для коштовностей. Відкривши її перед приголомшеним Седриком, вона пояснила:

— Цей діамант – Серце Святої Ольги.

Намисто виблискувало в яскравому денному світлі. Центральний діамант одразу впадав в око і, навіть той хто ніколи не мав справи з коштовностями, міг помітити як ретельно була зібрана вся композиція, щоб підкреслити Серце Святої Ольги в центрі.

— Коли ви?...

— Я говорила з леді Камелією сьогодні на світанку.

Седрик здивовано глянув на неї:

— Ви знаєте все, що відбувається в столиці? Я поїхав в казино ніяк не раніше настання ночі, вчора.

— Це легко. Ніхто не приховує інформацію в казино. Там достатньо людей, що готові розповісти все що бачать за копійки.

— Отже, тільки почувши про те, що я прибув до казино, ви одразу рушили до маркізи?

— Ви розчаровані? — Артізея уважно дивилася на Седрика. Коли вона розмовляла з Лоуренсом, вона уникала прямого погляду в очі, щоб не спровокувати його гнів. Що вже говорити про такі ризиковані питання. Проте, з герцогом Евроном, можна було говорити відверто, адже він був готовий чути аргументи інших і обговорювати їх.

Седрик навіть уявити не міг, як багато це значило для Артізеї.

— Чому я маю бути розчарованим?

— Бо я вас обдурила.

— Не думаю. Хіба ж ви з самого початку дали зрозуміти, що самоцвіт – це лише засіб. Спосіб пізнати вас краще, хіба ні? — відмовив Седрик, але відчувши жар всередині, все ж додав: — Проте я злюся. Не через те, що ви використали мене. А тому, що не довіряєте.

— Ваша Світлість…

— Можливо наш шлюб засновано не на коханні і взаємній довірі. Але, невже, ви допускаєте, що я погодився стати партнером леді, але не готовий взяти відповідальність за наші спільні дії?

— Я знаю, що Ваша Світлість ненавидить політику та схеми. Можливо ви розумієте, мої причини, але вам однак буде неприємно, що я обманом змусила вас робити те, що потрібно.

— Сім’я є сім’я. Я знаю, що ви намагаєтесь компенсувати мої недоліки.

— Але ж все не так. Це не справжній шлюб. Якби я була не в такому віці і не була сестрою Лоуренса в шлюбі взагалі не було б потреби. Я б просто присягнула вам як вірний васал.

— Тим паче в такому випадку я мусив би взяти відповідальність за ваші дії. Я пам’ятаю, що ви говорили мені. З самого початку, я не мав ілюзій. Леді сказала мені, що я мушу відкинути в бік своє поняття честі і забруднитися задля кращого майбутнього. Тому ви не повинні боятися гніву з мого боку. Крім того, один з моїх лейтенантів – хлопець на ім’я Фрейл… Він пропонував використати інформацію про барона Єтца, щоб діяти проти герцога Ройгара. Але я сам обрав замість цього помститися за Вайтів. І тому повів лицарів в казино. Тож на мені теж є відповідальність. Ви не повинні нести всю відповідальність самотужки.

Артізея не знала, що на це сказати.

Як і для Лоуренса, вона збиралася робити все для Седрика і готова була прийняти всю провину на себе, навіть в більшій мірі, ніж це було минулого життя. Але, коли Седрик твердо наказав: “Відповідайте мені.” Артізея, слухняно кивнула.

— Так. Я прийму побажання Вашої Світлості.

Хоч вона і вирішила, що для неї нічого ці слова не змінюють, але була вдячна почути їх від Седрика. Навіть, якщо для неї вже не було спасіння, вона хотіла почути, що вона не мусить відповідати за все сама.

Артізея гірко усміхнулася.

— Знаєте, чому ви мені так подобаєтесь, Ваша Світлосте?

— Що?... — Седрик здригнувся не очікуючи подібної репліки.

— Ваша доля була достатньо важкою, щоб ви могли затамувати злість на весь світ і жаліти тільки себе. Але я точно знаю, що ви завжди оберете діяти за велінням серця, а не заради помсти.

— А… — Седрик відвів погляд, бо йому стало ніяково. Він не вважав себе такою чудовою людиною. І він навіть не думав, що Артізея настільки добре його знає. Зрештою вони зовсім нещодавно вперше зустрілися.

Але слова Артізеї мали дивну переконливу силу.

Здавалося вона ні на мить не сумнівалася, що він може змінити цей світ на краще.

Єдине, на що він міг сподіватися – це ніколи не зрадити цю віру.

Деякий час вони пили чай мовчки.

— Я планую незабаром піти до канцлера Ліна. — нарешті порушив тишу Седрик.

— Так, канцлер Лін – справедливий і чесний працівник. Ви прийняли правильне рішення. Для Вашої Світлості, буде добре ще якийсь час залишатися просто військовим діячем. І це буде хороша допомога в цій справі.

Кивнувши, герцог Еврон запитав і про інше:

— Що ви збираєтесь робити з Серцем Святої Ольги?

— Я збираюся подарувати коштовність Її Величності Імператриці. Це пам’ятний подарунок від її дорогої подруги, тому так буде правильно.

Седрик знову кивнув.

— Ви ж не засмучені?

— Я думав, що ви збираєтесь так зробити з того моменту, як вперше почув про історію діаманта. Тож, чому мені засмучуватись?

Але правда полягала в тому, що він відчував деякий жаль у своєму серці. Седрик тихо зітхнув.

— Просто я так і не зумів здобути подарунок, щоб зробити розкішну пропозицію.

Артізея не знала, що відповісти на це.

Седрик дістав маленький оксамитовий мішечок. З нього на долоню вислизнув діамантовий браслет.

— Прошу, простягніть вашу руку.

Обличчя Артізеї спалахнуло.

Якби їй принесли самоцвіт величиною і історією багатший за Серце Святої Ольги, вона б відчувала менше збентеження. Однак цей браслет не мав ні історії, ні політичної цінності. Єдиною його особливістю мало стати те, що саме його герцог Еврон купив для Артізеї, щоб зробити їй пропозицію.

І саме це бентежило найбільше.

Седрик делікатно одягнув браслет на зап’ястя Тії.

— Дозвольте мені використати це як заміну подарунку для пропозиції руки і серця. Будь ласка, станьте моєю дружиною.

Ця фраза була лише формальністю. Герцог Еврон просто вирішив процитувати традиційні слова. Насправді зміст його слів можна було б трактувати як – я приймаю тебе як свого слугу та товариша.

Артізея вперто переконувала себе в цьому, щоб впоратися з власним серцебиттям.