Розділ 29

— Справді? Ви обговорюєте всі свої справи з нареченою?

Седрик зніяковіло поглянув на канцлера Ліна.

Він не хотів вплутувати Артізею в політичний скандал. В газетах вже писалося, що він викрив торгівлю людьми, коли шукав подарунок для освідчення. І кожного разу, коли з’являлися нові подробиці згадки про Артізею підіймалися знову.

Сама Тія схоже не заперечувала проти цього. Але Седрику було незатишно від того, що він оберігав родину Вайт, але не міг припинити поголос про власну наречену.

Втім, канцлер Лін був надійною і чесною людиною. Тож він мусив йому відповісти:

— Ця справа від самого початку стосувалася її.

— Я знаю, що леді Розан ще молода, але, здається, вона дуже кмітлива. Втім, якщо забути про істеричний характер маркізи Розан, то вона теж досить вміла світська левиця. Адже вона завжди отримує те, що хоче.

Оскільки мова перейшла на відверте обговорення особистостей, Седрик просто промовчав. А канцлер витлумачив це по-своєму:

— Ви скептично ставитеся до політики?

— Трохи. — не став заперечувати Седрик. Справа, яку він розслідував зараз, показала йому, як він помилявся, коли ховався від участі в житті Імперії.

Намагаючись просто зберегти своє життя, він навіть не усвідомлював, що це його проблема. Усвідомлюючи як небезпечно бути дитиною найближчих родичів королівської родини, які загинули, будучи звинувачуваними в державній зраді, він завжди знав, що участь в політиці небезпечна для нього. Проте зараз він бачив, що насправді міг покращити життя людей, без жодних зазіхань на політичну владу. Просто, через випадковість, створену Артізеєю.

Ось так діючи через канцлера і вирішуючи справу, яка обмежувалася суто цивільними питаннями, він і справді міг впливати на долю жителів імперії. Навіть те, що імператор використовував цю ситуацію, щоб посилити свою владу, зараз тільки допомагало Седрику.

— Але наші дії зараз – це участь в політиці. — продовжив тим часом Лін. — Ми не відновлюємо справедливість, приховуючи інформацію про корупцію і слідуючи за бажаннями Імператора, а не потребами народу.

— Хіба ви самі не ставитеся до цього скептично? Ми можемо зробити щось добре для народу, облишивши питання про корупцію на розсуд Імператора.

Помовчавши, Лін додав:

— Я не повинен так почуватися, проте це навіть добре, що Великий герцог зумів приховати інформацію про хабарництво.

— Перепрошую? — здивувався Седрик такій раптовій зміні.

— З внутрішньої інформації нам відомо, що і лорд Лоуренс, і Великий герцог Ройгар обидва постраждали від цієї справи. Герцог не лише втратив значне джерело доходу, але й виявився ослабленим з боку Його Величності. А лорд Лоуренс постраждав через свій зв’язок з графом Айзеном і певно теж втратив довіру імператора. Падіння родини Айзенів також мало вплинути і на його фінансову підтримку.

— Припускаю, саме так все і відбулося.

— Проте оскільки Великий герцог не надав розголосу справі про хабарництво, ніхто не може вважати це атакою на спадкоємців.

Седрик навіть не знав, що про це говорити. Все вийшло якраз так, як йому обіцяла Артізея. Народу здавалося, що він об'єднується з імператором через союз з Лоуренсом, але сам Лоуренс зовсім так не вважає. І його шлюб з Артізеєю видається швидше зв’язком через кохання, а не політику.

Втім, і ворогом його вважати ні Лоуренс, ні сам Імператор не мають підстав, адже все, що відбулося здається просто випадковістю.

Чи передбачила це Артізея з самого початку? Це залишалося загадкою.

— Ваша наречена, також вважає це правильним, хіба ні?

— Вважає. Вона підтримує мене. І вона знає, що мені потрібно більше за будь-кого.

— Отже, я не помилився. Леді Артізея має здоровий глузд. Вам неабияк пощастило. Мало хто з дворян має удачу знайти партнера який буде не просто вигідною політичною партією. Не втрачайте цю довіру і підтримку.

— Так, я знаю. — відповів Седрик, але відчув глибоко в душі протест.

Це було так само як, коли Фрейл сказав:

“Ви не повинні втрачати леді Розан, Ваша Світлість. Занадто небезпечно, якщо вона дістанеться комусь іншому. Моторошно навіть подумати, що буде, якщо вона підтримуватиме Лоуренса.”

Раціонально Седрик був змушений погодитися і того разу і зараз. Але його почуття були зовсім іншими.

Щоразу, коли Седрик думав про Артізею, його серце збивалося з ритму, а в думках не залишалося і натяку на раціональність.

Їй зараз було лише вісімнадцять. Вона була не опорою чи партнером, вона була тим, кого слід було оберігати. Дивлячись на її тонкі бліді зап’ястя, йому хотілося не обговорювати політичну ситуацію, чи запитувати поради. Йому здавалося правильним загорнути її в теплу ковдру і оберігати.

Він хотів піклуватися про неї. Хоча йому були потрібні її поради, та він не міг сприймати її як інструмент, як говорили йому всі.

Але найбільше про це говорила сама Артізея. І це викликало відчуття глибокого смутку в його душі.

***

Шкряб. Шкряб. Шкряб.

Звук пера, що царапало цупкий папір, дратував. Білл пильніше придивився до незрозумілих слів, які мусив переписати і продовжив роботу, штрих за штрихом.

Шкряяяяб.

Він вже майже місяць просидів у вузькій комірчині, переписуючи ці тексти, які йому видала Артізея. Спина нила від постійного сидіння, а пальці зводило судомами. Очі боліли і йому здавалося, що від запаху паперу та чорнила його от-от знудить.

А найгірше, що чим довше він сидів тут, то більше влади втрачав у маєтку. Він поняття не мав, що відбувалося за межами комірчини. Але кожного дня в маєтку він зустрічав все менше знайомих облич.

Люди, яких винайняв та наблизив до себе Білл зникли. Натомість з’явилися люди, яких він відсилав на найчорнішу роботу, аби не звільняти. І форма цих людей свідчила, що їх злидні залишилися позаду.

Ненависного Джейкоба, що так і мітив на його місце, він останнім часом також не бачив, але порадіти з цього не міг. Доки він не вибереться з халепи в яку втрапив ніщо не могло покращити йому настрою.

— Не можу повірити, що вона піклується навіть про таку людину. — почув Білл невдоволений голос Аліси від дверей.

Наче у відповідь на його невеселі думки слідом за дівчиною йшла нова, незнайома йому служниця, що несла тацю з чаєм та закусками.

— Алісо, …

Не слухаючи, що збирається сказати дворецький, служниця голосно повідомила.

— Не знаю, чому наша господиня така добра, але вона наказала погодувати тебе. Різ постав, сюди тацю.

Нова служниця, недбало змахнула списані аркуші зі столу і поставила чай та закуски перед Біллом.

Обурений такою поведінкою дворецький схопився на ноги:

— Гей, ти! — вибухнув він.

Замість вибачень, Різ схилила голову і запитала:

— А хто це?

— Нові слуги навіть не знають обличчя дворецького? — не стримав свого злого відчаю Білл. — Гей, Алісо, як ти навчаєш нову служницю?

— А що не так? — здивовано вигнула брови служниця Артізеї: — Хіба ви дворянин? Чи ви наш господар? Якщо вам не подобається, як вам подали чай, ми можемо все забрати.

Ледве вона це сказала, як Різ підняла тацю назад.

— Ні-ні. — спішно змінив тон Білл. — Залиш. Я помилився. Вибач.

— Різ.

Тільки дочекавшись команди від Аліси, нова служниця, повернула тацю на стіл. Та ще й кинула:

— Я теж не розумію, чому ми мусимо годувати злочинця.

Розуміючи, що аби вижити йому слід міняти тон, Білл заговорив:

— Дозвольте мені побачитись з пані.

— І що ви збираєтесь сказати, якщо опинитесь перед пані?

— Я вибачусь за те, що зробив не так.

— Назви мені десять речей, за які будеш вибачатися. Починай з найгіршої провини.

Білл, закусив губу і зробив дуже ретельний вибір:

— Ігноруючи пані…

— Неправильно. — перебила його Аліса.

— Тоді… Я неправильно зрозумів пані.

— Може бути, але десь на третьому місці. Добре подумай, що маєш сказати. А я поговорю з пані.

Зрозумівши, що має бути вдоволеним тим успіхом, якого вдалося досягти, Білл додав:

— Передайте, будь ласка, пані. — він простягнув згорнутий аркуш паперу.

— Що це?

— Моя провина.

Різ засміялася, бачачи смирення на обличчі такого агресивного спочатку дворецького. Але Білл навіть не звернув на це уваги.

— Будь ласка, перекажіть пані, що я це щиро.

— Добре. — Аліса прийняла аркуш паперу.

***

Артізея посміхнулася.

— Хоч він і має кепський характер, та працюючи стільки років у маркізи Розан, він точно прекрасно вивчив принаймні одну річ.

— Яку це? — обурено запитала Аліса, що все ще не пробачила образу своєї пані дворецькому.

— Моя мама примхлива. Щоб витримати такий характер, Білл навчився дуже швидко підлаштовуватися.

— Швидше вже підлабузнюватися. — буркнула Аліса. І додала: — Ви ж не відпустите його? Хіба йому можна пробачити те, що він зробив?

— Я просто залишу його тут, коли покину цей будинок. Він наближений слуга матері, тож нехай і залишається поруч з нею. Мені просто потрібно було, щоб він не заважав готуватися до від’їзду.

— Ви скопіювали бухгалтерські книги і отримали ключі. Цього достатньо?

— Так. Тому, те що я залишу Білла на посаді дворецького вже нічого не змінить.

Кажучи це, Артізея, переглянула папери, які переписував Білл. Давня писемність, яку вона змусила його переписувати, була невідома дворецькому. В усьому світі взагалі було мало людей, які могли б її впізнати. Тож не дивно, що Білл думав ніби це просто складне і образливе покарання. Але Артізеї зовсім не потрібна була така дріб’язкова помста. Їй було потрібно, щоб ніхто не впізнав почерк, яким це було написано.

По суті впізнати його було неможливо, адже Білл не стільки писав скільки перемальовував слова.

Обравши найбільш майстерно виконані копії, Артізея зшила аркуші між собою. Вони були готові якраз вчасно. До того ж Білл не заважав їй робити підготовку до своїх подальших дій.

Артізея простягла зшиті рукописи Різ.

— Занеси це в бібліотеку. Східний куток якраз підійде.

— Покласти це в східному кутку бібліотеки? — здивовано перепитала нова служниця.

Аліса швидко включилася з настановами:

— Коли пані говорить, тобі не потрібно думати навіщо це робиться. Вона просто розповідає все, що слід тобі знати.

— Так.

Різ слухняно схилила голову і покинула кімнату. А Аліса одразу пожвавилася.

— Треба поспішати. Якраз час полуденного чаю.

— Так. — флегматично підтвердила це Тія.

— Який день! — не зважала на холодність господині Аліса. — Моя пані вперше зустрічатиме гостей за чаєм! Ходімо. Вам слід переодягнутися.

Артізея тільки кивнула, похмуро дивлячись у вікно. Було сонячно. Ідеальний день для чаювання в саду. І вдалий день, щоб зробити необхідну роботу.