Розділ 3

Колись Артізея зруйнувала дамбу на річці Ава, щоб підставити Седрика.

У той час герцог Еврон командував військом, що оберігало західний кордон імперії. За наказом імператора Грегора він мав передати повноваження головнокомандуючого армією та повернутися до столиці. Але в цей момент Артізея зробила свій підрив.

Кілька сіл та міст були зметені водою. Загинуло та постраждало близько тридцяти тисяч людей, врожай також загинув. В масштабах імперії це не призвело б до катастрофи, але місцеве населення постраждало і Седрик не зміг їх покинути. Замість того щоб виконати наказ імператора він використав свою владу над війском, направивши воїнів на ліквідацію наслідків затоплення. Таке самоуправство не сподобалося імператору і будь-яка надія на довіру до герцога Еврона була знищена.

Артізея знала що так і станеться. Було легко передбачити поведінку людини з таким сильними моральними орієнтирами. Вона могла точно сказати який вибір він зробить в кожній ситуації, як в приховуванні села повстанців, чи в діях проти герцога Ройгара і, навіть, під час епідемії.

Повністю усвідомлюючи, що ставить хрест на власній кар’єрі, герцог Еврон завжди обирав благополуччя людей. Зрештою він став вигнанцем. І вони зустрілися, там де зустрілися.

— Будь ласка, випийте чаю. — чемно заговорив дворецький пропонуючи чашку Седрику. Після чого він сів біля Артізеї і почав поїти її чаєм з великою кількістю цукру та молока.

Це була якась химерна пародія на звичайне чаювання. Але Артізея думала не про те.

“Якщо ти колись зустрінеш Седрика, скажи йому, що Лісія жила і померла без жалю.”

Заповіт святої, який вона залишила для неї. Залишила, насправді надіючись, що в Артізеї не буде можливості його виконати. Адже Лісія боялася, що її зустріч з Седриком означатиме, що його схоплять і ув’язнять в столиці.

Проте все сталося якраз навпаки. Це Артізея пала і втратила все. А герцог Еврон все ще був на волі і навіть зі своєю власною армією.

Втім, обіцянки стримати вона однак не могла. Адже більше не здатна була говорити.

Седрик підвівся, коли дворецький закінчив напувати Артізею.

— Ходімо, прогуляємося. — раптово запропонував він. Артізея тільки приголомшено дивилася, коли герцог підійшов до неї та підняв на руки. Це було зовсім не те ж саме, як коли її несла Венія. Тепер їй було ніяково і вона б з задоволенням вивільнилася, але не мала на це жодних шансів.

Коли вони покинули намет, з усіх боків до них кинулися лицарі. Вони виглядали брудними і пошарпаними через довгі роки перебування в підпіллі. Але всі як один рішучі:

— Ваша світлість.

— Великий герцог.

— Навіщо вам ця злодійка.

— У мене є незакінчені справи. — спокійно відказав їм Седрик, та натовп не бажав заспокоїтися.

— Вам не потрібно її нести.

— Ми можемо перенести це для вас.

— Не говоріть про людей як про предмети.

— Що ви кажете? Ваша світлість надто добрий до диявола.

— Залишайтеся тут. Я піду сам.

— Ні в якому разі!

Тілки тепер Артізея зрозуміла, що лицарі довкола були налякані. Схоже це зрозумів і Еврон:

— Маркіза Розан не має ні рук, ні ніг, як вона може мені нашкодити?

— Ви не можете бути в цьому впевнені!

— Ця відьма може спричинити лихо одним своїм словом.

— Нажаль, маркіза Розан також не має і язика. — сказав Седрик вже трохи дратуючись і пройшов до свого коня. Всадовивши Артізею в сідло, він сам сів позаду.

Було зрозуміло, що немає жодного іншого способу їй їхати верхи тепер, але менш ніяково від цого не савало. Артізея ще ніколи в житті не була так близько до чоловіка.

Седрик виїхав з табору.

Мрячило.

Оглянувши навколишні гори, та струмки, які вони минали, Артізея зрозуміла, що це регіон Баркі, що належить великому герцогу Ройгару.

Баркі був житницею східної частини імперії. Його не можна було порівняти з неосяжними рівнинами заходу, але велика кількість води, та м’який клімат дозволяли вирощувати тут злаки і фрукти. Також, колись, тут вироблялося найкраще вино в імперії.

Зараз край виглядав спустошено. Обвуглена земля і кострубаті залишки поруйнованих будинків. Повсякчас виднілися трупи.

Місто попереду також було зруйновано. Лише де-не-де, вона помітила живих людей, що мало відрізнялися від трупів, тулилися до зруйнованих стін будинків і дивилися на все з неприродним блиском в очах.

Артізея дивилася на все і не розуміла, що відбулося доки вона сиділа у в’язниці.

В Баркі не було війни.

— Це сталося тому, що було виявлено, ніби хтось з Баркі планував замах на Лоуренса дванадцять років тому.

Артізея задихнулася. Це була непотрібна різанина.

Лоуренс вже посів престол. Його влада була надійною і непохитною. Саме Артізея це забезпечила.

Лоуренс міг правити спокійно і благородно. Йому не було потреби бруднитися в крові. Це завжди було роботою Артізеї. Так навчила її мати. І вона сумлінно виконала свою роботу. Вона навіть потрапила у в’язницю, забравши з собою всі гріхи, які тільки могли випливти на поверхню.

Тепер Лоуренс міг бути ідеальним імператором. То чому ж?...

— Вас це дивує, хоч ви і самі так робили, маркізо Розан? — тихо промовив Седрик. — Жорстокість можна назвати необхідною, або зайвою. Я знаю як ви планували свої дії. Але Лоуренс бачить все інакшим. Схоже для нього це – необхідне. А для вас? Чи не вважаєте ви це зайвим?

Трохи помовчавши Седрик додав, вже ніби для себе:

— Може через це вас і позбулися?

***

Такі подорожі тривали і далі. Артізея не завжди їхала з герцогом Евроном. Інколи її віз дворецький, який і далі турбувався про її здоров’я. Вони проїхали багато територій, але побачили мало нового. Кругом повторювалося одне і те ж: голод, розруха, війна.

Багато з цього було діянням вже не останніх днів чи місяців. Політика Імперії була катастрофою.

Імператор Грегор був егоцентричним і егоїстичним. Він завжди ставив свій комфорт та свою владу вище за інтереси народу. А війна за спадкоємність тільки посилили розруху та чвари. Артізея і сама доклала до цього руку. Але вона завжди вважала, що це лише для того, щоб Лоуренс, зайнявши престол, нарешті відновив імперію.

І, здавалося, все і справді почало налагоджуватись, коли Лісія стала імператрицею. Навіть після її смерті Артізея намагалася підтримувати рівновагу, що встановилася на короткий час. Але тепер, здавалося, все стало тільки ще гірше.

Артізея зрозуміла, для чого Седрик все це їй демонструє. Замість того, щоб кидатися звинуваченнями, як Венія, він, натомість, намагався щоб вона сама побачила результат своїх дій.

— Мірайла мертва. — повідомив Седрик в день, коли вони досягли села Повстанців. — Кажуть вона все ще критикувала Лоуренса за його стиль життя.

Артізея не була певна, що здивувалася почутому. Вона взагалі не знала, що відчуває з цього приводу.

Село Повстанців, причиною загибелі якого була вона, насправді ніколи не мало ніякого стосунку до заговорів. Це було місце де переховувалися люди несправедливо звинувачені в зраді через те, що просто служили батькам Седрика. Вже після страти герцога і герцогині встановили, що ніякої зради не було і всіх причетних було помилувано, але люди не довіряли слову імператора і залишилися жити тут.

Лісія і Венія, також були з цього села. А герцог Еврон любив це місце.

Артізея знала про це. Можливо саме він встановив всі хрести, що зараз стояли тут на місцях зруйнованих будинків. І зараз він довго мовчки дивився на цю імпровізовану гробницю, на місці поселення перш ніж повернути коня назад до табору.

— Не думаю, що ви коли небуть уявляли, що Лоуренс закінчить саме так, маркізо Розан. — Заговорив Седрик, коли вони знову повернулися до намету, а Тія була влаштована в сидячому положенні на ліжку. — Я завжди знав, що він злий та жорстокий. Але я думав, що боротьба за трон принесе ще більше шкоди, ніж його правління.

Артізея слухала, не надто розуміючи до чого хилить герцог. Вона все чекала, коли він запитає про Лісію. Чи знає він як померла свята? Чи запитає як жорстоко з Лісією поводився Лоуренс? Чи знає, що та захищала його до останнього?

Коли вже нарешті він відкрито кине в обличчя звинувачення, що Артізея забрала Лісію в нього та змусила її одружитися з Лоуренсом?

Але він нічого з цього не запитав. Обличчя Седрика стало жорстким, наче висічене з каменю і він продовжив:

— Але я не очікував побачити таку тиранію. Чому, чорт забирай, він це робить?! Тепер, коли імперія Крайтс належить йому! Невже в нього немає бажання захистити свій народ, врятувати та зробити це місце величним?

Зараз Артізея зовсім не відчувала втрати через відсутність язика. Бо навіть з можливістю говорити, вона нічого б не змогла відповісти. Вона тільки опустила очі.

Та одразу ж здивовано стрепенулася почувши:

— Розроби новий план.