Розділ 30

Перш ніж піти на терасу, де готувалося чаювання, Артізея затрималася у своїх кімнатах. Тепер вони суттєво відрізнялися. бо були заповнені квітами та подарунками.

Софі усміхнулася до господині:

— Ви бажаєте переодягнутися?

— Ні. Просто зайшла поглянути, як тут все. Що це за квіти і подарунки?

— Як ви й просили, подарунки від Великого герцога Еврона перенесли до спальні. А тут розташовані ті, що надіслали інші роди, прагнучи привернути вашу увагу. Всі коштовні подарунки та ті, які були зроблені молодими, неодруженими чоловіками звісно повернули.

Софі дещо знітилася за час своєї відповіді – вона не була певна, чи все зробила правильно.

— Також, я склала список речей, які потребують уваги до весілля. Ви зможете переглянути його пізніше.

— Молодець. — похвалила Артізея, хоча з її обличчя і не було видно, що її хвилюють подарунки чи підготовка весілля.

Софі це не здивувало. Вона була покоївкою молодої леді так само довго як і Аліса та знала, що її пані невластиво проявляти почуття.

Навіть з усім тим жахливим ставленням, коли в неї не було ні зайвої сукні для світських заходів, ні пристойного штату слуг, Артізея не проявляла розчарування чи гіркоти.

Софі щиро жаліла свою леді тоді. І не тому, що її саму ніхто не цінував, як покоївку спадкоємиці, утримуючи зарплатню і часто направляючи на чорні роботи. Вона справді цінувала свою скромну і вродливу господиню.

Тому, зараз вона раділа. Суворий Білл більше не смів ображати ні її господиню, ні її слуг. Штат в маєтку змінився на гідних і ввічливих професіоналів. А покої Артізеї сповнилися подарунками та квітами.

Заручини Щита Імперії, суворого героя війни та захисника Півночі, не могли залишитися таємницею. Суспільство сповнилося пліток і романтичних подробиць, яких ніколи не було в реальності.

Політичні гравці намагалися вплинути на герцога Еврона, підступившись до нього з боку молодої нареченої. Молоді леді гріли вуха та тішили серця романтичними історіями, а невідомі юнаки раптово усвідомили, якою привабливою і цікавою була спадкоємиця маркізату Розан.

Втім, саму Артізею це не зачіпало точно так само, як і попередня зневага.

Софі було вкрай прикро, що її господиня не насолоджувалася тією втіхою, яку нарешті здобула.

— Можливо, я зроблю вам нову зачіску, моя пані?

— Все гаразд. Це просто невеличке чаювання з друзями.

— Так. Але ж ви вперше проводите таке чаювання.

Артізея тільки посміхнулася:

— Але це все ще звична справа для дворян.

Софі на мить насупилася, а потім знову засяяла:

— Тоді, зачекайте хвилинку. — вона підступила до господині і трохи підібгала манжети її сукні. — Тепер у моді коротші рукави.

Артізея мовчала і Софі продовжувала виправдовуватись:

— Скоро ж буде літо. Стає спекотніше.

Тія не відповідала. Але її щоки почервоніли, коли рукави вкоротилися і відкрили погляду діамантовий браслет.

Софі відступила з гордістю воїна, що покидав поле переможної битви. Браслет був гарний. І було неймовірно чудовим те, що її леді була заручена з гідним і вродливим чоловіком. Але, головне, що обличчя господині змінилося, як і слід було обличчю молодої нареченої.

***

Гості вже прибули на терасу. Серед них Артізея добре знала тільки Міель, доньку сера Кішора. Тому до неї вона і підійшла найпершою.

— Ласкаво прошу, леді Міель.

— Вітаю, леді Артізея. Я рада, що ви запросили мене сюди.

Міель яскраво посміхнулася, вітаючи господиню свята.

— Як ваші справи?

— Можливо завдяки чудовій погоді, але в мене все добре. Я навіть змогла приїхати сюди. Дякую за засіб для ванни, який ви мені надіслали. Після нього мені справді стало ліпше.

— Так, мені теж подобається його зігрівальний ефект.

— Дякую за твою турботу. Не знаю, чи мій батько повністю передав тобі мою вдячність. О, а це моя кузина Гейзел.

Дівчина, на яку вказала Міель, аж розпашілася від хвилювання:

— Вітання, леді Розан.

— Приємно познайомитися. — чемно вклонилася у відповідь Тія.

— Дякую за запрошення. Я дуже хотіла з вами познайомитись. — жваво запевнила Гейзел. Не гаючись вона представила інших гостей для Міель та Артізеї, оскільки вони обидві не мали великого кола знайомств. Проте, насправді, Тія точно знала кого саме запросила на своє перше чаювання, хоча й не була знайома з ними в звичному розумінні цього слова. Всі ці леді були молодими і багато хто з них мав стати відомими світськими дамами в майбутньому.

Але головною гостею сьогодні була таки Гейзел. Це була розумна дівчина з хорошою пам’яттю. Вона легко спілкувалася з людьми і була достатньо честолюбною, щоб похвалитися сьогоднішнім візитом.

Завжди корисно мати в знайомих таку людину.

Артізея та її гості сіли за стіл. Запрошені леді з цікавістю розглядали і вбрання Артізеї і маєток, а особливо браслет, який виднівся на тонкому зап’ясті.

Всі чули про цей браслет. Завдяки історії з Серцем святої Ольги, всі деталі освідчення герцога Еврон широко розійшлися в народі. Дворядні діамантові браслети вже встигли стали новою романтичною традицією. Навіть простолюдини купували скляні аналоги зроблені в такому ж дизайні для освідчень в коханні.

Коли леді вдосталь надивилися на відомий браслет і виказали достатньо компліментів йому, та новій сукні. Хтось розчаровано видихнув:

— Але сера Альфонса тут немає. Я чула, що він зараз також перебуває в маркізаті.

Це була ще одна відома чутка. Хоча про це і не писали в пресі, та всі говорили про те, що Седрик призначив найсильнішого та найбільш надійного лицаря герцогства Еврон, як особистого охоронця своєї нареченої.

— Так. Сьогодні він мусив поїхати в термінових справах. — ледь встигла відповісти Артізея, як на терасу вибігла служниця:

— Пані! Пані!

— Чому ти так метушишся? Хіба не знаєш, що в нас гості?

Артізея дорікнула служниці, але та навіть не звернула на це увагу.

— Мадам повернулася! — випалила вона бліда мов мрець.

З маєтку долинув гучний шум. З-поміж вересків слуг виділявся голос Білла.

Артізея повільно підвелася з-за столу. Дотримуючись норм поведінки, вона сказала:

— Прошу мене вибачити. Я повернуся за хвилину.

— Ох, так…

Але Артізея не встигла покинути своїх гостей. Ледве вона відчинила двері на терасу, як на порозі виникла розлючена Мірайла.

— Мамо.

За спідниці Мірайли чіплялися служниці, намагаючись заспокоїти її гнів та пояснити, що її донька приймає гостей. Але Мірайлі було начхати на гостей. Її погляд вчепився в Артізею. Дівчина опустила очі, сумирно приймаючи гнів матері. Але такий вигляд не заспокоїв Мірайлу. Вона бачила тільки мереживо на новій сукні та квіти, що прикрашали терасу.

— Ходять чутки, що ти відхопила собі чоловіка і зовсім знахабніла. — просичала Мірайла.