Розділ 31
Розділ 31
Спочатку Мірайла збиралася спокійно поговорити з донькою.
Хоч вона і не дозволяла тій зустрічатися з юнаками та ніколи не бажала, щоб вона одружувалася, але вона притамувала свій гнів. Ситуація з Лоуренсом була дуже тривожною. Навіть усі її старання не допомагали повернути прихильність імператора до сина. Тож Мірайла збиралася спокійно поговорити з Артізеєю та сказати їй вплинути на Седрика.
Великий герцог Еврон славився тим, що не втручався в політику. Але він все ще був лише чоловіком. А чоловік після знайомства з дівчиною – це вже геть інша людина.
Цю істину Мірайла знала як ніхто.
Седрик міг зневажати її. Він міг ігнорувати Лоуренса. Але він, зрештою, закохався в її доньку.
Мірайла не надто вірила в здатність Артізеї утримати чоловіка. Та навіть скороминуче захоплення Седрика все ж могло послугувати підтримкою Лоуренсу. І тому вона їхала до маєтку Розан з рішучістю змиритися зі свавіллям доньки. Вона була готова говорити з розумінням та великодушно дати Тії кілька порад, як затримати увагу залицяльника на довше.
Мірайла достатньо постаралася, щоб в її доньки був статус законної спадкоємиці маркізату, а отже, незважаючи на всю свою жалюгідність, вона все ж мала право претендувати на титул герцогині Еврон. І це справді допомогло б Лоуренсу.
Мірайла так заспокоювала себе дорогою. Але варто було їй переступити поріг маєтку, як всі розумні думки вискочили з голови.
Маркізат змінився до невпізнаваності. Нові слуги, купа подарунків. І посеред всього цього її донька. Її жалюгідна і тиха Тія, що змінилася значно сильніше, ніж маєток.
Мірайла не була достатньо уважною, щоб побачити ці зміни раніше. Тому для неї нова сукня, подарунки та прикраси стали першою ознакою того, що вона втратила свою слухняну доньку.
— Божевільна вискочка! — очі Мірайли налилися кров’ю, і вона схопила Артізею за волосся.
— А–а!
— О, Боже!
Гості схопилися зі своїх місць зі скриками, не вірячи власним очам. Навіть Білл, що слідував за своєю господинею і навіть очікував захопливої розправи, завмер приголомшений такою жорстокістю.
— Як ти посміла! Хіба я не казала, що така дурна і потворна сучка, як ти, повинна просто сидіти в кутку та жити тихіше, ніж дихаєш?!
Срібні шпильки з голови Артізеї розсипалися підлогою. Але вона не видала жодного звуку навіть тоді, коли Мірайла потягнула її в будинок.
З самого дитинства Тія ніколи не чинила опір матері. Вона могла бути найгіршою лиходійкою імперії, нищити цілі родини або регіони, але була безсилою перед своєю матір’ю.
Адже скільки б вона не опиралася, удари Мірайли тільки посилилися б. Та й не вміла Артізея чинити опір. Тому однаково слухняно сприймала і обійми, і удари Мірайли.
— Ти мала б пам’ятати про вдячність мені за те, що я тебе народила! Але ти отримала трохи уваги від чоловіка і вже відкинула свою матір!
— Будь ласка, пані, заспокойтеся! — кинулася до Мірайли служниця, чіпляючись за її спідниці.
Але господиня і не думала вгамуватися, натомість вона вдарила ще й служницю, відкидаючи її від себе.
— Заспокоїтися? Я маю заспокоїтися?! Як я можу заспокоїтися з такою невдячною донькою?!
— А-а-а! — Міель, перелякана і шокована такою поведінкою, кричала, не здатна зупинитися. Її тіло ослаблене постійними хворобами, зрештою не витримало і вона втратила свідомість. Гейзел встигла підхопити Міель.
— Міель, Міель? Викличте лікаря! Пані Розан, отямтеся! — вигукнула вона і дехто з гостей приєднався до її голосу.
Але Мірайла навіть не озирнулася до них і не відпускала волосся Артізеї доки не дотягла її до вестибюля.
— Що я тобі говорила?! Я ж казала тобі не бути стервою! Божевільне стерво! Дурна сволота!
Мірайла відпустила Артізею тільки для того, щоб вдарити її по обличчю. Тія аж похитнулася.
— Ти думаєш, що можеш жити тут в комфорті, бо ти дівчина? Вирішила продати себе, щоб отримати одяг і коштовності від чоловіка?! За кого ти себе маєш?! Га?!
Мірайла знову вдарила Артізею, ще сильніше. Слуги розбіглися, більше не наважуючись зупиняти господиню, ризикуючи й собі потрапити під удар.
— Хто тебе породив? Хто дав тобі життя?! Як ти смієш бити мене в спину?! Ти нікуди не можеш піти від мене! Якщо хочеш втекти, поверни життя, яке я тобі дала!
— Пані! — у вестибюль забігла Аліса. Вона звичайно не сміла зупинити господиню. Але без вагань кинулася до Тії, затуляючи її своїм тілом. Артізея, не зважаючи на деяку дезорієнтацію від болю, однак відштовхнула Алісу, коли Мірайла замахнулася вже на неї.
Та в цей момент відчинилися вхідні двері маєтку.
— Швидше! — Різ, що квапливо забігла до вестибюля, аж задихнулася від побаченого. Вона не очікувала побачити такого, хоча заледве почувши про повернення Мірайли, вона збагнула, що це призведе до скандалу. І саме тому вона не гаючись, кинулася до маєтку Великого герцога Еврона.
Седрик якраз був вдома. І зараз він остовпів сильніше за служницю. Тому Різ до Артізеї підбігла першою.
— Пані!
— Будь ласка, врятуйте її! — крикнула до новоприбулих Аліса.
Це повернуло Седрика до тями. У два кроки він перетнув вестибюль і схопив Мірайлу за зап’ястя руки, що знову вчепилася у волосся Тії.
— Відпусти її. — холодно наказав він.
— Як ти смієш?! Хто пустив тебе до чужого дому?! Забирайся звідси! Негайно! — заверещала Мірайла несамовитим голосом. — Геть!
— Я сказав відпустити її. — повторив Седрик, ледве тамуючи гнів.
Не здатна вирватися зі сталевої хватки, Мірайла сердилася ще дужче:
— Та як сміє сторонній втручатися, коли мати дає урок своїй доньці?!
— Як можна назвати це навчанням?
— Яка різниця! Що б я не робила зі своєю донькою, це моя справа! Аааа!
Мірайла закричала, бо хватка Седрика посилилася настілки, що їй здалося ніби її зап’ясток от-от трісне. Артізея впала на підлогу, коли мати її відпустила.
Седрик одразу ж відштовхнув Мірайлу.
— …ні… — ледь чутно, спробувала застерегти його Артізея. — Якщо моя мати постраждає, у тебе будуть неприємності.
Седрик, скинув свій плащ і накинув його на Артізею. Бо її сукня була порваною, а на шкірі проступали свіжі синці від ударів та кров від подряпин.
Закутавши наречену в плащ з голови до п’ят, Седрик підняв її на руки.
— Не смій! — перегородила йому шлях Мірайла. — негайно відпусти її! Це моя донька!
Седрик спробував мовчки обійти Мірайлу, але вона вчепилася в нього з криком:
— Це моє! Тільки мені вирішувати вбивати її, чи залишити їй життя!
— Вже ні! — гаркнув Седрик грубо відкидаючи руку Мірайли. Він стрімко покинув маркізат, а вслід йому лунали хрипкі крики.
Лицарі, що чекали на вулиці, чемно схилили голови, побачивши Седрика.
— Леді переїжджає сьогодні. — повідомив Еврон. — Візьміть під контроль маркізат. Стежте за кожним в маєтку, щоб леді могла сама вирішити їх подальшу долю.
Фрейл чудово розумів, що існує ризик втручання в цю ситуацію самого імператора, але, бачачи в якому стані перебуває герцог, він тільки відсалютував разом іншими. Втім, він тішив себе сподіваннями, що після нещодавнього скандалу з хабарництвом та работоргівлею, імператор не наважиться демонструвати силу.
Задовольнившись реакцією Фрейла, Седрик сів на коня, не відпускаючи Артізею. Можливо їй було б ліпше їхати в кареті, але Седрик не міг змусити себе затриматися у цьому жахливому місці навіть для того, щоб підготувати екіпаж. Він хотів тільки одного – якомога швидше забрати звідси Тію.
А от Артізея все ще намагалася затриматися:
— Аліса, якщо…
— Не хвилюйся, Фрейл подбає про неї.
— А мої гості… Леді Міель стало погано…
— Фрейл розбереться і з цим. — Седрик сердито підтис губи. — Тобі варто турбуватися про себе.
Артізея тільки зітхнула. Досить швидко, вона розслабилася в його обіймах і заплющила очі. Седрик сподівався, що вона відпочиває. Хоча її важкий стан змушував побоюватися, що насправді вона втратила свідомість.
Дивлячись на бліде обличчя, на якому вже почали проступати синці, Седрик усвідомив слова Артізеї про шлюб. Вона справді не могла чекати повноліття. І їй потрібен був хтось не менший за герцога Еврона, щоб протистояти своїй матері. Інакше молоду леді могли б просто вбити у власному домі.
Дурістю було б питати чому вона не чинила опору. Навіть найсильніші люди виявляються безпорадними перед своїми батьками.
Артізея потребувала захисту і підтримки. Вона потребувала його.
Здавалося його груди стиснули лещата, а в горлі виник вузол. І Седрику ніяк не вдавалося позбутися цих почуттів.