Розділ 32

Артізея повільно розплющила важкі повіки.

Кімната довкола була незнайомою, але вона була з турботою одягнена в теплу піжаму та загорнута в м’яку ковдру. Численні подряпини та садна були оброблені лікарем.

В кімнаті горів вогонь. Хоча погода надворі була досить теплою, та хтось потурбувався, щоб знесилена Тія не страждала ні від прохолоди, ні від вологості.

Біль після материної агресії не був чимось незвичним для Артізеї. А от турбота була незнайомою.

Вона повільно сіла.

Боліли не тільки рани, але й м’язи та суглоби. Здавалося, що внутрішнє напруження, яке вона пережила, відбилося на тілі не менше за агресію Мірайли.

Здається, вона навіть знепритомніла. Принаймні останнє, що вона могла пригадати, це те, як з’явився Седрик і схопив за руку її матір.

Артізея не була певна, що втратила свідомість одразу після цього, але відсутність спогадів вона могла пояснити тільки так. Хоча ситуація від цього не ставала зрозумілішою. Вона зруйнувала цілий округ імперії, спокійно спостерігала за нападом чуми, призвела до смерті Короля Піратів Південного Моря. Невже звичайна сварка з матір’ю змогла настільки її вразити?

Артізея підвелася з ліжка. Обережно торкнулася обличчя.

— Уф…

Неусвідомлено пошукала поглядом дзеркало, хоча насправді зовсім не хотіла себе бачити. Артізея була певна, що має жахливий вигляд.

Ще й Седрик побачив її в такому стані. Ці думки викликали незрозуміле почуття. Відсутність пам’яті не давала їй інформації, як він відреагував на таке жалюгідне видовище.

Артізея зітхнула.

Втім, головне, що все завершилося так як мало.

В цей момент хтось постукав.

Артізея не відповіла, але двері однак відчинилися, так ніби стук був простою формальністю. В кімнату зайшов Ансгар. Побачивши Артізею, він чемно вклонився, поставивши миску для вмивання, яку ніс з собою.

— Я Ансгар, дворецький Великого герцога Еврона.

Артізея кивнула, відчуваючи вузол, що не давав говорити.

— Для мене честь познайомитися з вами. Сед сказав, що буде краще, якщо леді-спадкоємиця залишиться в нас, поки ситуація не владнається.

— Так, я вдячна за це. — нарешті опанувала свої почуття Артізея, хоча її голос все ще звучав слабко.

— Дякую за розуміння. Особняк може вам здатися трохи незатишним. Тут живуть одні солдати, та й ті не весь час. Ми почали готувати його до появи господині тільки минулого місяця.

Артізея невпевнено кивнула.

— Я до ваших послуг на весь час, що ви тут перебуватимете. Якщо у вас виникнуть хоча б найменші проблеми одразу звертайтеся до мене.

Сказавши це, Ансгар намочив рушник, який приніс. Артізея забрала його і почала обтирати обличчя сама, замість того, щоб довіритися Ансгару.

Спостерігаючи, як Тія намагається освіжитися, не зачіпаючи болючих місць, дворецький додав:

— Лікар сказав, що хоча ви знепритомніли від стресу, та рани, які ви отримали поверхневі. Вони повинні добре загоїтися, тож ви швидко одужаєте. Я можу принести вам дзеркальце.

— Ні. Все гаразд… Я не хочу цього бачити.

— Розумію. Проте вам немає чого турбуватися. Скоро все заживе і навіть шрамів не залишиться.

— Звичайно. — Артізея кивнула. Вона і не очікувала іншого. Хоч Мірайла і була розгнівана та агресивна. Все ж вона залишалася тендітною леді. І не могла завдати великої шкоди своїми руками, які не тримали нічого небезпечнішого за голку.

Це було не вперше, коли її мати вдавалася до насильства і ні в цьому, ні в попередньому житті вона ніколи не завдавала Тії непоправної шкоди.

— Покоївки Леді також перебувають в маєтку. Наразі вони повинні розпаковувати речі. Чи бажаєте покликати їх сюди? — запитав Ансгар.

Він бачив, що Артізея намагається не показувати слабкості. І як дворецький він мусив не проявляти жодного співчуття, аби підтримати її бажання зберегти гідність. Проте він щиро бажав полегшити її страждання і думав, що можливо в оточенні знайомих служниць майбутній господині буде комфортніше.

Артізея і справді ожила, почувши це, але не через себе:

— Аліса теж тут? З нею все гаразд?

— Ви говорите про свою довірену служницю? Наскільки я знаю, вона травмувала зап’ясток. Але це тільки розтягнення. Вона наполягала, що прийде до вас, але я наказав їй відпочити.

— Добре. Дякую за це.

Почувши заспокійливі новини, Артізея нарешті змогла повернутися до своєї звичної ділової холоднокровності.

— А де зараз Маркус? Його Світлість відправив його залагодити справи в маркізаті?

— Сер Маркус Гансон зараз працює над вирішенням деяких справ для Леді. В маркізаті Сед залишив лицарів.

— Лицарі – це трохи…

Артізея намагалася зосередитися, але думки були занадто важкими і заплутаними. Хоч агресія з боку матері не була для неї чимось новим, та все ж вона залишалася стратегом, який добре працював з теорією, але зовсім не був готовий до фізичного протистояння.

Тія не очікувала, що її розум так сильно залежить від фізичного стану. Втім, наразі справи маркізату не були терміновими.

— Я принесу вам поїсти. — тим часом сказав Ансгар. — Щось легке, що відновить ваші сили.

— Не думаю, що зараз захочу поїсти. Краще… Можете зробити мені чашку чаю?

— Зараз принесу. — сказав Ансгар, але, перш ніж піти, ще раз намочив рушник і поклав його на обличчя Артізеї.

Тія відчула, як легше стало від цього її пульсуючим синцям і запаленим очам.

— Дякую, Ансгаре. — сказала вона, прибираючи вологу тканину. І одразу ж помітила, що в кімнаті тепер був не тільки дворецький. На порозі нерішуче завмер Седрик.

— Ваша Світлість, можете зайти. Хіба що моє обличчя настільки потворне, що ви боїтеся.

— Я ніколи навіть не думав так. — збиваючись сказав Седрик.

— Так, я знаю, що вас не надто цікавить зовнішність інших людей. — посміхнулася Артізея. Вона ніколи не вважала себе красунею, а зараз її обличчя ще й було спотворене синцями та подряпинами. Але їх стосунки ніколи не будувалися на поняттях привабливості. Натомість плани та резони, що насправді привели їх одне до одного, були головними і йшли правильним шляхом. Про це Артізеї ще раз нагадав смак чаю, приготованого Ансгаром, який вона цього разу могла пити без сторонньої допомоги.

— Як твоє самопочуття?

— Тепер все в порядку.

— Слава Богу.

Седрик видихнув це з полегшенням, проте не заспокоївся. Можливо, саме звільнившись від найбільших переживань, він збагнув, що зайшов сюди в неналежний час. Уникаючи поглядом Артізеї, що була одягнена лише в просту піжаму, він зніяковіло сказав:

— Вибач, що так раптово зайшов. Я хвилювався і тому не попередив про свій візит, як годиться. — кінчики його вух почервоніли.

— Нічого страшного. Сідайте.

Седрик завагався, а потім сів на стілець подалі від Артізеї. Ансгар покинув кімнату, залишаючи їх наодинці.

— Дякую. Вчора… — почала розмову Тія. — Дякую, що прийшли допомогти. Я навіть не думала, що ви приїдете особисто.

— Пусте. Коли Різ прийшла по допомогу, я просто опинився тут і натрапив на неї. — відповів Седрик і раптом зовсім забув про ніяковість. Артізея сказала, що не очікувала, що прийде він особисто. Але не сказала, що не очікувала, що хтось прийде. Тобто…

— Ти це спланувала?

Тепер Великий герцог Еврон пильно і напружено дивився просто на Артізею.