Розділ 33

— Я навіть здивувався вчора. Чому ти запросила всіх тих гостей в момент, коли Альфонс не міг бути поруч. Невже розумна Артізея не подумала про можливий приїзд мадам Розан? — тон Седрика був суворим. — Хоча, призначаючи Альфонса, як твого охоронця, я вважав це швидше символічним жестом. Але головна його задача все ж полягає в захисті.

Артізея опустила очі. Вона почувалася незатишно під тиском погляду герцога Еврон. Але при цьому ніяк не могла зрозуміти, чому саме він так поводиться зараз.

— Проте, саме ви наказали Альфонсу покинути маркізат вчора. Отже ви знали, що мадам Розан повернеться. Знали ж?

— Я… Звісно, я не могла знати це достеменно…

— Питання було не про це. Мене цікавить, чи це справді був твій план?

Артізея на мить завагалася. Звинувачення і гнітючий тиск мимоволі спонукали вигадати якусь відмовку. І вона могла зробити це. Проте, такий крок був би грубим порушенням лояльності до господаря, якого вона сама обрала для себе.

— Так. Я це спланувала.

Наважившись підвести погляд, Артізея побачила, що герцог аж палає від гніву.

— Я звісно не знала, як все складеться. Але я навмисне запросила гостей в той самий день, коли мала повернутися моя мама. Це було необхідно. — не відчуваючи, що її слова покращують ситуацію, Артізея все ж продовжила чесно пояснювати: — Мені потрібно було розірвати всі зв’язки з мадам Розан.

Тепер без сумніву вся аристократія дізнається про те наскільки поганими були стосунки між матір’ю і донькою. І Артізею більше не сприйматимуть, як інструмент Мірайли, навіть ті, хто могли повірити в союз між Седриком і Лоуренсом.

— Я почала готуватися до розриву з родиною деякий час тому. Ключі та бухгалтерські рахунки вже в моїх руках. Проте родинні зв’язки це не те, що можна легко відкинути, особливо у вищому світі. Якщо я хочу отримати титул маркізи Розан, люди повинні співчувати мені, а не засуджувати за конфлікт з матір’ю. Тому така демонстрація, яка стане відома всьому світові, була необхідною іскрою.

— Тія.

— Також, щодо майнових прав. Їх передачу вирішуватимуть люди Імператора. Навіть якщо я успадкую титул через одруження, я все ще можу втратити маркізат, коли Імператор захоче захистити мою матір.

— Тія.

— А, якби я звернулася до суду, щоб відстояти свої майнові права, то в очах суспільства перетворилася б на невдячну доньку, що відбирає останнє у рідної матері. Це б заплямувало гідність Еврону.

— Тія.

— Статки маркізату Розан аж ніяк не малі. Вони дуже допоможуть Вашій Світлості в майбутньому. І навпаки, вони стануть небезпечною зброєю, якщо залишаться в руках Лоуренса.

Седрик закрив обличчя долонею, втративши надію перервати потік пояснень Артізеї, і важко зітхнув.

— Тобто ви намагаєтеся пояснити, що вас необхідно було побити?

— Так. — без жодних вагань підсумувала Артізея.

Звісно, вона не прагнула бути побитою. Але, оскільки це був найпростіший та найбільш ефективний метод досягнути бажаного, то вона була готова піти на таку жертву.

— Я думав про це ще з того часу, як вчора ліг спати, намагаючись опанувати свій гнів і не обернути його на вас. Але ледве я розплющив очі зранку – це знову повертається, і ви анітрохи не допомагаєте.

— Але чому ви розгнівані? Вибачте, що я не попередила вас. Проте це дуже важливий і необхідний крок. І все пройшло досить гладко. Ніхто ж не постраждав. Я чула, що Аліса розтягнула руку, але травма несерйозна.

Артізея від самого початку знала, що вона як слухняний інструмент повинна не просто досягати цілей, але й робити це так, як того бажає її новий господар. Вона знала, що Седрик ніколи б не зрадів чужим стражданням, які б привілеї йому це не надало. Проте в цьому плані не було жодних побічних жертв. Тільки Аліса постраждала намарно. На щастя, все обійшлося легким розтягненням. Тому мораль герцога Еврона не була порушена.

Проте він гнівався. І голосом, який ледь стримував емоції, запитав:

— А ти не постраждала?

Це було несподіване зауваження. Артізея кілька раз моргнула, не розуміючи ситуацію.

— Тіє, я злий не тому, що твій вчинок був безглуздим чи марним. Я злий, бо ти ризикуєш собою.

— Ну, — затинаючись почала Артізея: — для мене не було справжньої небезпеки. Моя мати ніколи б мене не вбила.

— Ти не можеш так робити. Ти не інструмент, а жива людина. Якщо ти будеш продовжувати здійснювати такі плани, то одного разу таки поставиш на кін власне життя. Не можна так використовувати людей. Навіть якщо це ви самі.

Артізея не могла нічого сказати, вражена останніми словами.

Вона завжди дуже обережно зважувала цінність людських життів. Цей ресурс дуже крихкий. І не тільки тому, що людина смертна. Якщо надто сильно тиснути, примушуючи до ризику, можна втратити вірність. А після цього ти вже не зможеш покладатися на таке знаряддя.

Порівняно з цим її власне життя було найпростішим ресурсом. Себе вона могла використовувати як завгодно. Порівняно з минулим, коли вона була змушена животіти жалюгідною калікою без кінцівок та язика, тепер вона просто хотіла продати своє життя дорожче.

Але Седрик говорив їй берегти його.

Їй вперше сказали, що вона не інструмент.

Артізея просто не знала, що з цим робити.

— Я від самого початку чітко висловив свою умову. Я не бажаю, щоб мої люди страждали. І якщо ти вирішила бути моєю людиною, то це поширюється і на тебе.

— Т-так.

Артізея дійсно це чула. Але вона не сприйняла цього достатньо серйозно. Седрик це одразу ж зрозумів:

— Ти навіть не подумала про це?

Артізея мовчки схилила голову. Седрик підійшов до неї ближче.

— Вибачте. — тихо промовила Тія, не підводячи голови.

Седрик взяв її за руку і обхопив тонку кисть обома долонями.

— Ти припустилася ще однієї помилки.

— Якої? — перепитала Артізея, несміливо підвівши погляд.

— Ти не повинна поводитися так, наче обтяжуєш мене.

— Але я і не хотіла створити вам проблеми. Я вам вдячна. І вам зовсім не варто було приїжджати так швидко, та ще й особисто.

— Ти і справді думала, що я просто відправлю кількох підлеглих, але не приїду сам, почувши новини з маркізату?

Артізея не думала про це. Її план включав допомогу від Великого герцога Еврона. Так само як він враховував кмітливість Різе і відповідальність Маркуса Гансона. Але приїзд Седрика власною персоною був зовсім не обов’язковим.

— Наші заручини не справжні. Я лише ваш партнер і не бажаю створювати зайвого клопоту. Ми просто працюємо задля досягнення спільної цілі.

— То чому я не повинен захищати тебе? Якщо ми тільки партнери, що працюють над спільною ціллю, то твоя задача – думати та діяти, а мій обов’язок – захищати тебе.

Артізея, закусила губу.

— Тепер ти не знаєш, що сказати?

Вона і справді не знала. Вона звикла передбачати поведінку і навіть думки людей. Вміла використовувати це і планувати власні дії. Проте вона не знала, що хоче почути від неї герцог Еврон. Вона вже намагалася сказати “Вибач”, а просто “Дякую”, здавалося неправильним. Зрештою, вона зашарілася і зізналася:

— Я була рада, коли ви прийшли й врятували мене.

Їй було соромно говорити таке. А обличчя Седрика почервоніло не менше, ніж в неї. Але він не відпустив її руки, продовжуючи ніжно зігрівати її своїми долонями.

Артізея знову опустила очі.