Розділ 34

Інцидент в маркізаті Розан не просто став гучною чуткою, про нього навіть написали в деяких газетах. Адже йшлося не про кого-небудь, а про коханку самого Імператора, що знущалася з власної доньки та навіть відмовлялася видати її заміж, щоб зберегти її багатство.

Історія ця мала в собі все: красу та великі статки, відомих персонажів та насильство. Вона просто не могла бути нудною, бо поєднувала в собі і романтику, і політику.

Тепер Седрик став вже не тільки благородним захисником знедолених, а й лицарем для власної коханої. І ця класична історія про діву в біді припала людям до смаку анітрохи не менше, ніж попередня.

Крім того, всіх цікавило, як Імператор поставиться до такої новини про Мірайлу. Проте, насправді, ніхто не сумнівався, що він її так чи інакше пробачить. Адже всім було відомо про жорстокі нападки Мірайли у вищому світі, на які Імператор дивився крізь пальці, наче на подряпини від улюбленої, але погано вихованої кішки.

Втім, навіть не очікуючи розриву стосунків найвідомішої романтичної пари, плітки не могли також не цікавитися, що Імператор скаже на офіційний запит від герцога Еврона про опікунство над своєю нареченою, до часу їхнього офіційного шлюбу.

На превеликий жаль пліткарок, єдине, що стало відомо світу про цю ситуацію, це ввічлива і стримана згода імператора.

А от Артізея дізналася набагато більше завдяки листу від графині Юніс. Вона знала, як Імператор гнівно розірвав лист-прохання від Седрика, навіть не зважаючи на те, що в ньому не згадувалася Мірайла. А також отримала дослівний переказ і про те, що її матір просто запальна і нерозумна, а вона сама просто слабка та боязка дівчинка, якій слід було приділяти більше уваги.

“Леді Розан — писала графиня: — коли батько сказав, що Леді слабка, я ледве стримала язика. Однак, я стримала свою думку, так само, як колись ви стримали свої слова щодо мене на адресу Імператора. Гадаю, це достатня відплата за той випадок.

Батько сказав, що Леді ще молода і одного дня вона зможе пробачити пані Розан, зрозумівши її справжні почуття попри її дурний вчинок.

Він наразі швидше відчуває жаль до Вас і до Мірайли. І досі гнівається на Лоуренса. Не лише через випадок з графом Айзеном, але й за те, що він не став посередником між Леді та мадам і не загасив цей конфлікт вчасно.

Я також маю деякі власні міркування, якими б хотіла поділитися з Леді, коли ми зустрінемося особисто.

У будь-якому випадку, мадам Розан зробила дурницю. Якби цього не сталося, Седрик нізащо не отримав би право розпоряджатися маєтком та статками маркізату.

Про Лоуренса нічого не чутно, його стосунки з Імператором ніяк не покращаться. Я навіть не знаю чи повернувся він до столиці. А мене та моїх дітей, навпаки, все частіше запрошують до палацу. Якби я вступила в пряму конфронтацію з Мірайлою, як раніше, то ніколи б не досягла такої прихильності.

Кілька днів тому навіть мій чоловік відпустив мене на відпочинок до озера, чого я дуже хотіла. Я була дуже здивована і щаслива, адже я не бувала на риболовлі вже три роки.

Наступного тижня ми за вказівкою Його Величності повертаємося до столиці. Сподіваюся, тоді в нас буде достатньо часу для того, щоб побудувати справжню дружбу. Адже скоро ми станемо кузинами. Нехай мирними будуть дні до того часу, як ми зустрінемося знову.

Шарлотта Юніс.”

— Я думав, що Шарлотта мене ненавидить. — сказав Седрик, коли Артізея показала йому цього листа. — Я розумію, що вона хоче порозумітися з тобою. Але не очікував, що для цього вона навіть згадає про наші родинні зв’язки.

— Леді Юніс ненавидить мою матір і Лоуренса. Тому в неї немає жодних причин ненавидіти вас. — посміхнулася у відповідь Артізея. — В будь-якому разі, принаймні тут, у вашої світлості тепер не буде проблем. Натомість мені слід швидко вирішити проблеми з маркізою Розан, допоки думки імператора та суспільства не змінилися.

— Не засиджуйся до пізньої ночі. Вчора ти переглядала газети, аж доки не згасли всі свічки. Різ мені розповіла.

— Тепер у моїх служниць з’явилася звичка доповідати вашій світлості про найменші дурниці.

— Хіба це не тому, що я хвилююся про вас? Тобі понад усе слід набрати вагу. Ти з’їла лише два шматочки.

— Ох, так. — погодилася Артізея, поглянувши на закуски, які подали їм до чаю. Вона взяла одну з крихітних булочок і вкинула її до рота. Коли хрустка скоринка розламалася, гаряча начинка заповнила рот, і Артізея прикрила вуста долонею, аби не осоромитися.

Хоч вона і поводилася так слухняно, Седрик не вгавав:

— Річ не лише в цьому. Ансгар та Маркус дуже хвилюються, бо ти завжди залишаєш свою їжу. Мені навіть наказали принести тобі закуски. Вони ж смачні, чи не так?

— Так, звичайно смачні.

— І скільки з них ти з’їси?

Артізея лише знизала плечима. Коли вона захоплювалася роботою, то просто забувала їсти і не відчувала голоду.

— Судячи з усього, ти забуваєш, що потрібно їсти, навіть якщо закуски тобі до смаку.

— Так… Я просто не звикла до перекусів.

— То скільки з цього ти можеш з’їсти? — Седрик показав на тарілку.

Артізея поміркувала і показала приблизно на половину вмісту тарілки. Побачивши це, Седрик просто згріб решту мініатюрних булочок.

— Тепер, коли ви доїсте решту, слуги будуть спокійні і щасливі. — проказав він і відправив решту смаколиків собі до рота.

— І ви проковтнете це все одразу?

— Хіба ж це не маленький перекус?

Артізея тільки засміялася і взяла наступну булочку. Седрик тим часом знову наповнив чашки чаєм:

— Отже, графиня Юніс не знає де і що робить Лоуренс. А ви?

— Сьогодні він повернувся до маєтку Розан.

Седрик був здивований такою відповіддю.

— Ти про це знаєш? І не заперечуєш?

— Це будинок в якому він жив і раніше. Я не можу заборонити йому перебувати там. Моя мати теж лишається в маєтку… І вони проживатимуть там і надалі. Я просто заберу сейф і свої речі. А маєток я залишу їм. Так само як і слуг, що там залишилися. Не можу ж я вигнати на вулицю власну родину.

— Тія, я не думаю, що вони б опинилися на вулиці. Лоуренс має достатньо статків…

— Вони мають залишитися там, де вони є зараз. — хоча й м’яко, але категорично перебила Седрика Артізея, усміхаючись.

— Здається, тепер я знаю, що така твоя посмішка не обіцяє нічого хорошого.

— Ви ж розумієте, що Лоуренса і Мірайлу не можна залишати без уваги.

— Так, я знаю.

— І, якщо ви маєте сумніви в тому, що я задумала, ви можете просто попросити в мене пояснення.

— Так, і це я теж знаю.

Артізея усміхнулася, вже без підступного підтексту. В цей момент у двері постукали.

— Леді Артізея.

— Так?

— Майстер Лоуренс прийшов. Він чекає у вітальні.

Обличчя служниці було стурбованим, а Седрик схопився на ноги. Але Артізея схопила його за рукав.

— Я хочу зустрітися з ним наодинці.

— Тіє?

— Все буде гаразд. А якщо щось трапиться – я буду кричати. — усміхнулася Артізея, хоча герцог Еврон все ще дивився на неї стурбовано. Втім, він не міг заперечити. Тому Артізея покинула його і вийшла з кімнати. Аліса, що чекала її у коридорі, поспішно рушила за господинею з питанням:

— Леді, що ви збираєтесь робити? Майстер Лоуренс тут…

— Я очікувала, що ми зустрінемося. Не хвилюйся.

— Тоді, затримайтеся біля дзеркала. Я поправлю ваш макіяж.

Артізея задумалася. Фарба на її обличчі була нанесена так, щоб приховати сліди синців і подряпин, які ще не зійшли.

— Не варто. Краще принеси мені воду і рушник.

— Що?

— Я збираюся змити макіяж.

— Слухаюся. — напружено кивнула Аліса і рушила виконувати наказ. Артізея неквапливо повернулася до власних кімнат і зовсім скоро дочекалася повернення служниці з мискою для вмивання.

Тільки повністю позбувшись макіяжу, вона подивилася на своє відображення. Ще й досі вона не звикла до свого молодого обличчя. Вона ніколи не вважала себе вродливою. А в минулому житті її можна було порівняти хіба, що з кістлявою і блідою відьмою. Артізея ніколи не вважала, що погано берегла свою вроду, адже з дитинства не бачила в ній особливої вишуканості чи цінності. Проте після повернення вона усвідомила, що її обличчя було колись рум’яним і свіжим, якщо навіть і не надзвичайно вродливим.

Втім зараз їй ні до чого було підкреслювати свою вроду. Лоуренсу вона хотіла показати зовсім інше обличчя.